2. Козаччина у сфері інтересів європейських держав.

Про зростаючий міжнародний авторитет і вплив козаків на хід справ у Європі свідчать плани залучення їх до антитурецької європейської коаліції. Ці плани в 1592— 1593 роках висунули папа Римський Климент VIII та німецький імператор Рудольф II. Про те, що козакам у цій коаліції відводилася серйозна роль, свідчить приїзд восени 1593 року на Січ папського посла хорватського священика Комуловича, який привіз із собою 12 тисяч золотих дукатів як задаток козакам за їхню участь У війні з турками. А послом від імператора був уже згаданий Еріх Лясота. Він передав козакам подарунки від Рудольфа .II — труби, бубни, корогви і 8 тисяч дукатів. Козаки поводили себе з великою гідністю. Вони довго не погоджувалися на умови послів, висуваючи зі свого боку додаткові вимоги. До речі, Лясота застав на Січі посла від московського царя, який також на¬мовляв козаків до походу проти турків. Щоправда, Січ була не дуже зацікавлена в участі в коаліції. Козацтво й так уже вибороло собі право ніким не регульованих походів проти свого заклятого ворога й не хотіло ні з ким координувати своїх дій. А з іншого боку, в цей час розгорілося повстання під проводом Северина Наливайка, в якому запорожці взя-ли найдійовішу участь. Наливайко своїми активними діями проти турків у теперішній південній Бессарабії привернув увагу січовиків, і до нього долучилося кілька тисяч козаків на чолі з гетьманом Григорієм Лободою. Об'єднане військо На¬ливайка й Лободи (у складі 12 тисяч козаків) 1594 року за дорученням австрійського цісаря вирушило на Мол-дову. Перейшовши Дністер, вони розбили молдовського господаря Арона, взяли його столицю Ясси і спустошили весь край. Арон мусив зректися турецького підданства й присягти на вірність Рудольфу II. Тобто певною мірою козаки свої зобов'язання перед імператором виконали. Присягу від Арона приймав козацький сотник Демко-вич. Наливайко листом сповістив польського короля про свої здобутки. Після цього об'єднані сили козаків і молдован спустошили околиці Тягині (Бендер), Білгорода й Килії, що були під турками. Полякам не сподобалася така козацька активність, і вони вирішили втрутитися в перебіг подій. Коронний гетьман Замойський зі своїм військом поставив на мол¬довський престол боярина Могилу, який визнав поль¬ський протекторат. Козакам Замойський звелів не втру¬чатися у молдовські справи. Проте їм уже сподобалися походи в чужі землі. Козаки вирушили у своєрідний рейд до Угорщини, потім на Волинь і Білорусь. Від литовського війська Наливайко відбився й повернувся на Волинь. Коли повстання завершувалося, козаки за своїм зви¬чаєм довго радилися, що чинити далі. Одні радили йти за московський кордон і віддатися під протекцію царя, інші — до кримського хана, разом з яким воювати проти Польщі, треті пропонували здатися на ласку по¬ляків. І коли довелося все ж таки здаватися, то серед трофеїв польських були й корогви Рудольфа II, а також ерцгерцога Максиміліана, булава, срібні труби, даровані колись імператором. Варшавський сейм 1597 року про¬голосив козаків ворогами держави («баніцію»), звелів конфіскувати їхнє майно, а коронному гетьманові до¬ручив «винищити їх до останку». Але ця постанова залишилася на папері, бо наступні події показали, що без козацьких шабель Польщі на той грізний час було не обійтися. У 1600 році знову далися взнаки полякам молдовські справи й 4 тисячі козаків воювали в лавах польського війська. Наступного року сейм формально скасував свою «баніцію» про знищення козаків, а козаки взяли участь у війні проти шведів у далекій Лівонії. Так було по¬вернуте колишнє становище козаччини. Козаки відразу ж скористалися цим актом і знову звернули свої погляди до Молдови. Молдовський гос¬подар не прийняв їхніх послуг, і козаки на 30 чайках і кількох відбитих у турків галерах випливли в море і під Килією розгромили турецький флот. Після цього вони чи не щорічно нападали то на турків, то на татар. Багата воєнна здобич приваблювала в лави козаків но¬вих людей, збільшивши чисельність козацтва. Король і шляхта вже жалкували, що відмінили «баніцію». Але тут підвернулася московська авантюра з Лжедимит-ріями, й козаки взяли активну участь у польській інтер-венції проти Москви. Крім інших козаків, до Лжедимитрія приєдналося 12 тисяч запорожців. Вони разом з поляками 1605 року взяли Москву. Українська козаччина бере найактивнішу участь у подальших подіях. Можна було зустріти ко¬заків у війську різних самозванців і просто грабіжників, які нападали на Московську землю. Були козаки й у лавах польського війська, яке ходило на Москву з метою утвердити на царський престол польського королевича Владислава. Чисельність козаків дуже зросла. У польському війську, що брало 1609 року Смоленськ, було 30 тисяч козаків. Приблизно стільки ж козаків діяло на Сіверщині та в інших провінціях Московської держави. Окупація Московії польським військом 1613 року й тимчасове замирення на цьому ґрунті примусили ко¬заків звернути свою увагу на турків і татар. Справжнім героїчним періодом були в історії запорізьких козаків 1614—1620 роки. Тоді козацтво здійснило низку бли¬скучих морських походів, які нагадували походи їхніх предків, русів • старокиївської доби. Об'єктом походів були ті ж регіони: Стамбул (Царгород), Чорноморське узбережжя Малої Азії та Крим. Загалом і мета була подібна: поживитися коштом багатих турків так, як їхні пращури живилися коштом багатих греків. Але тільки зовні. Бо тепер швидко став переважати зовсім інший момент, відсутній колись, — помста татарам за їхні набіги на українські землі, прагнення звільнити бранців і загалом ослабити ворогів, що вже понад століття знекровлювали рідну землю. Ось хроніка козацьких морських походів цієї доби. 1614 року вони зруйнували Синоп, Трапезунд; у 1615 році загрожували Царгороду, розбили турецький флот у гирлі Дунаю і взяли в полон турецького адмірала; 1616 року захопили Кафу (теперішня Феодосія) — найбільший не¬вольничий ринок усього Близького Сходу. Очолював ці походи видатний козацький ватажок Петро Кона-шевич-Сагайдачний, який був гетьманом упродовж не¬довгих 6 років, але встиг вплинути не лише на життя козаків, а і їхніх найближчих сусідів. У багатьох країнах козацькі успіхи знаходили визнання. Особливо раділи тріумфові козацької зброї пригноблені турками народи Середземноморського басейну та Балканів, які й самі вели невтихаючі війни з магометанським світом. Козацькі набіги на турків і татар таки спричинили війну між Польщею й Туреччиною, яка спалахнула 1620 року.  Кульмінаційним моментом цієї війни була битва під Цецорою того ж року. Тоді поляки зазнали страшної поразки. У цій битві брали участь і козаки. В ній наклав головою батько Богдана Хмельницького, а сам Хмельницький потрапив у полон, де був цілих два роки, вивчивши за цей час дві мови. А наступного року тільки завдяки козакам поляки виграли гене-ральний бій під Хотином. Одним з головних пунктів укладеного миру була заборона козакам виходити в море й грабувати турецькі володіння. Та перед своїм поверненням в Україну козаки направили до короля делегацію, яка домагалася підтвердження козацьких прав і вольностей, щорічної виплати 100 тисяч злотих і окремої винагороди за хотинський похід. Особливими милостями король осипав Сагайдачного. Але поране¬ний під Хотином гетьман невдовзі, 10 квітня 1622 року, помер у Києві й похований у Братській церкві на Подолі.