38.Стабілізація системи. Моделі узгодженності цілей і засобів.

Поняття ефективності макроекономічної політики розуміють як спроможність монетарної чи фіскальної політики впливати на реальний ринок, виробництво та передусім зайнятість. Припускаючи, що найкращий поточний стан економіки відповідає «природному темпу зростання», а в статиці - економічному потенціалу, основне завдання макроекономічної політики (принаймні у короткостроковий період) полягає у максимальному наближенні поточного стану системи, тобто реального виробництва і зайнятості, до їхніх потенційних обсягів. Еквівалентна постановка цього завдання зводиться до мінімізації відхилення фактичного рівня виробництва, що вимірюється, наприклад, обсягом реального ВВП від потенційно можливого. Це ж завдання макроекономічної стабілізації ставиться інколи як мінімізація різниці між потенційним і фактичним рівнями виробництва, котра в сучасній інтерпретації формулюється як підтримка безробіття на невеликому (заданому) рівні, що забезпечує деякий допустимий рівень інфляції.

Макроекономічна політика є стабілізаційною, якщо її використання відновлює порушену з якихось причин рівновагу системи. Такі політики становлять найбільший інтерес, хоча ясно, що весь спектр економічних проблем до них звести не можна.

Синтез макроекономічної системи, тобто результат економічних реформ, повинен забезпечувати можливість побудови і реалізації стабілізаційної політики, що не завжди є можливим.

Одновимірним аналогом макроекономічної політики може слугувати, наприклад, модель динаміки інвестицій і капіталу, яка ґрунтується на ідеях неокласичної теорії капіталу та розвивається в працях Д. Джоргенсона.

Нехай змінною стану макроекономічної системи (її фазовою координатою) обрано обсяг реальної вартості фактичного капіталу К = К(t), а головною метою макроекономічної політики є деякий бажаний обсяг капіталу К*. Це може бути раціональний рівень капіталу К*, що визначається з урахуванням усіх наявних ресурсів, технологією та організацією економічної системи.

У будь-якій точці часу t, тобто для заданого планового чи прогнозованого періоду, «миттєві» чисті інвестиції І=К є «інструментом», який приводить до зміни стану системи. Природно припускати, що коли економіка є конкурентоспроможною та мотивації економічних агентів не викривлені, то для оптимального (раціонального) рівня (обсягу) капіталу інвестиції мають бути нульовими; додатними, коли фактичний капітал менший за бажаний обсяг, і від'ємними у протилежному випадку. Фазова діаграма такої системи може бути подана графіком лінійного рівняння (рис. 14.1):

К- λ (К-К)=0; 0< λ<1, (14.7)

де параметр λ визначається мотивацією економічних агентів.

Відповідно до (14.7) та за умови К=І випливає, що незалежні прирости інвестицій і капіталу в малому околі точки рівноваги I*=I*(K) повинні задовольняти рівняння

(14.8)

звідси маємо

Отже, ця система синтезована так, що інвестиції скорочуються із наближенням до бажаного обсягу капіталу (цілі) ліворуч від точки рівноваги і збільшуються, коли система віддаляється від цього обсягу капіталу.

Звичайно, наведена модель є лише ілюстративною, бо інвестиції у ринковій економіці не є безпосередніми інструментальними змінними, а є об'єктом регулювання через використання різних методів фіскальної та монетарної політики.

УЗГОДЖЕНІСТЬ ЦІЛЕЙ І ЗАСОБІВ

Макроекономічні моделі допомагають побачити відносну суперечливість різних цілей політики макроекономічної стабілізації, забезпечити узгодженість (когерентність) цілей стабілізаційної політики і засобів (інструментів) щодо їх досягнення. Розгляньмо простий приклад.

Нехай відкрита макроекономіка представлена двома координатами: станом платіжного балансу y₁ (що вимірюється в іноземній валюті) та рівнем зайнятості y₂. Рівноважні значення цих по

казників подамо як функції стану агрегованого попиту х₁ і обмінного курсу (іноземна валюта - база) х₂, тобто векторно-матричне рівняння рівноваги має вигляд:

У=F(Х).

Цілями короткотермінового розвитку оберемо поліпшення платіжного балансу і підвищення зайнятості:

dy=( dy₁, dy₂).

Як відомо, стандартними інструментами макроекономічної стабілізації можуть слугувати (у межах кейнсіанської моделі) зростання агрегованого попиту разом з політикою знецінення (зниження обмінного курсу) національної валюти, тобто вектор інструментів має вигляд:

dx=( dx₁, dx₂).

У цілому політика макроекономічної стабілізації заміщується системою:

(14.9)

Якісний аналіз системи (14.9) допомагає зрозуміти, зокрема, чому поставлені цілі є відносно суперечливими. Матриця коефіцієнтів чутливості цілей щодо зміни засобів --дy_i/ дx_j=f_ij , (і, j=1, 2)

має, виходячи з економічних міркувань, такі знаки:

Це означає, що підвищення агрегованого попиту (dx₁), наприклад розширенням пропозиції грошей, сприяє скороченню безробіття (f₂₁ > 0). Одночасно зростання грошової маси погіршує стан платіжного балансу (f₁₁ < 0), оскільки збільшує попит на іноземну валюту.

У свою чергу знецінення національної валюти, збільшуючи попит на іноземну валюту, погіршує платіжний баланс (f₁₂ < 0), але, одночасно здорожуючи імпорт, сприяє розширенню власного виробництва, що знижує рівень безробіття (f₂₂ > 0).

Матриця системи (14.9) містить корисну інформацію щодо реалізованості (досягнення) висунутих цілей, особливо у тих випадках, коли цілі та інструменти макроекономічної політики є суперечливими (конфліктують). Із викладеного ясно, що поставлені цілі не можуть бути досягнуті, якщо інструментом макроекономічної політики є лише управління Нацбанком грошовою масою. Зростання пропозиції національної валюти повинно супроводжуватись її знеціненням, яке досягається політикою плаваючого курсу, тимчасом як валютний коридор, наприклад, є явно неприйнятним. Формально ясно, що немає можливості за допомогою одного інструмента реалізувати дві конфліктуючі цілі, а це означає, що коефіцієнти першого стовпчика матриці (14.9) мають різні знаки. Зауважимо, що оскільки зростання пропозиції грошей викликає небезпеку прискорення інфляції, а отже, і потенційне погіршання платіжного балансу (іноземна валюта стає більш привабливою, якщо знецінюється повільніше, ніж національна), то модель явно вимагає свого розширення, принаймні до трьох змінних. Невипадково трьома основними цілями макроекономічної політики вважають економічне зростання, а також мінімальні рівні інфляції та безробіття.