65.Кредитування селянських (фермерських) господарств

Селянське (фермерське) господарство (далі - Позичальник) може здійснювати свою діяльність за рахунок власних і позичених коштів. Позичальник звертається до комерційного банку за отриманням таких кредитів:

короткостроковий - на витрати поточної виробничої діяльності довгостроковий – на будівництво, розширення, реконструкцію об'єктів виробничого призначення; інші засоби і цілі довгострокового використання.

Для одержання кредиту Позичальник подає Банку заяву. Перед укладанням кредитного договору Банк повинен вивчити характер виробничої діяльності Позичальника, перспективи його розвитку, фінансовий стан і питання платоспроможності з точки зору можливості та доцільності надання кредиту, і особливо визначення ймовірності його своєчасного повернення. Кредити Позичальнику надаються у межах наявних відповідних кредитних ресурсів банку на умовах платності, забезпеченості, строковості, цільового використання на підставі кредитного договору.

Конкретні умови надання кредиту визначаються за згодою сторін.

Для доступності фермерських господарств в користуванні кредитами необхідно зинити процентну ставку кредитування, збільшити строки кредитування і залишити банківську систему стабільною. В цілому можна зробити висновок, що фермерські господарства мають менше можливостей доступу до кредитів комерційних банків, у порівняння з великими сільсь­когосподарськими підприємствами через їхній низький рівень інформованості про мо­жливості кредитування, а також дефіцит часу для оформлення всіх необхідних докуме­нтів. Поряд з цим вони мають більших доступ до альтернативних джерел фінансування, якими і користуються. Фермерські господарства більш прибут­кові, аніж реформовані сільськогосподарські підприємства і повертають кредити краще. Комерційні банки, які б розробили програму кредитування фермерських господарств могли б заробити на цьому, а також сприяли б розвитку фермерства.

66.Факторинг.

Факторинг – придбання банком права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов'язаннями, скупленими в різних осіб. Здебільшого банк купує дебіторські рахунки на поставлені товари чи надані послуги.

Метою факторингового обслуговування є своєчасне інкасування боргів для скорочення втрат унаслідок затримки платежів, що пов'язує цю операцію з різновидом торговельно-комісійних операцій банків. З кредитною операцією факторинг пов'язує те, що постачальник отримує попередню оплату боргової вимоги у формі короткострокового кредиту.

Операція вважається факторингом, коли вона відповідає, як мінімум, двом із чотирьох ознак:

-наявності кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;

-ведення бухгалтерського обліку реалізації продукції;

-інкасування заборгованості (управління кредитом);

-страхування постачальника від кредитного ризику.

Факторинг конвенційний - це універсальна система факторингового кредиту, який виконує всі чотири вищезазначені функції.

Розрізняють ще такі види факторингових операцій:

-за місцем проведення - внутрішні та міжнародні;

-за видом зобов'язань - прості та вексельні;

-за способом кредитування постачальника - попередня оплата й оплата на певну дату;

-за участі боржників в угоді - відкриті, закриті, інші.

Кожен банк, що займається факторингом, розробляє умови цього кредитування у своєму внутрішньому положенні про кредитування.

Клієнтами факторингових фірм виступають найчастіше малі та середні торговельно-промислові компанії, торговельні агенти, дилери.

Взаємовідносини між банком-фактором і клієнтом-постачальником регулюються угодою про факторингове обслуговування.

Використання факторингу для постачальника вигідне тим, що:

- прискорюється товарообіг;

- зменшується ризик неплатежів;

- поліпшується процес інкасування боргів;