О

Атомізм Демокріта

сібне місце в тлумаченні першооснови посідає античний атомізм, репрезентований концепцією буття Демокріта (460 – 370 рр. до н. е.)

Демокріт переконаний, що “буття” – це неподільні, вічні і найменші наповненості, названі філософом атомами або неподільними. Паралельно з визнанням атома як субстанційного першопочатку всього існуючого, Демокріт допускає й існування порожнечі чи небуття (неіснуючого).

Порожнечу філософ трактує насамперед як умову руху, переміщення атомів. Якщо б не існувало порожнечі чи порожнього простору, то атоми, як вважає Демокріт, не могли б рухатися, пересуватися з місця на місце, збільшити або зменшити свій об’єм у різних з’єднаннях. Порожнеча є абсолютно однорідною і може існувати, вміщуючи в собі тіла, або навіть і без них. Її існування є можливим також і всередині складних тіл, завдяки чому відбуваються відокремлення складових цих тіл. І лише атоми не мають у собі порожнечі, бо вони є абсолютною наповненістю.

Атоми Демокріта абсолютно без’якісні. Усі вони позбавлені таких властивостей, як колір, смак, запах тощо. Натомість атоми наділені так званими зовнішніми властивостями і розрізняються між собою формою, порядком розташування та місцем. Арістотель ілюструє це дуже важливе твердження в ученні атомістів, проводячи навіть аналогію атомів з літерами алфавіту: “А цих відмінностей вони називають три: форма, порядок і місце. Бо істне, на їхню думку, відрізняється лише “порядком”, “зіткненням” і “місцем”, … І справді: А відрізняється від N формою, АN від NA – порядком, а Z від N – місцем” (Аристотель. Метафизика. І, IV, 985 В). І, нарешті, всі атоми різняться між собою, відповідно, величиною і вагою.

Виникнення світу й усіх існуючих у ньому речей Демокріт розглядає як процес безперервного з’єднання, змішування і роз’єднання атомів. У цій вічній атомній круговерті, що відбувається в порожнечі, на думку філософа, проходить своєрідне згрупування, зіткнення атомів різних за формою чи видом. І коли в певному структурному утворенні переважають атоми однієї форми, подібні між собою, маємо одну річ, а коли іншої – іншу. При цьому, звичайно, вкрай важливим є і спосіб розташування атомів, і те, в якому порядку й місці вони перебувають стосовно одне одного в кожному конкретному атомарному об’єднанні.

Атоми наділені рухом, який виражає спосіб їх буття, і є вічним, а тому їх існування виключає будь-яку діючу причину і зовнішній імпульс. Рух атомів неоднаковий – важкі атоми рухаються швидше, а легші – повільніше. У процесі руху атомів проходить їх зіткнення, одні атоми починають тиснути на інші, внаслідок чого виникають атомістичні вири, в яких атоми неначе сортуються: важкі скупчуються в одному місці, а легкі – в іншому.

Стосовно пізнання, то чуттєве пізнання філософ називає “темним”, розумове – “істинним”.

Що стосується раціонального пізнання, яке філософ називає як “істинним”, “законнонародженим”, він визнає за ним широкі пізнавальні можливості й вищу досконалість. Насамперед Демокріт вважає, що безпосереднім пізнавальним об’єктом розуму є те, що “заховане”, “невидиме” для відчуттів.