П

Учення Піфагора

іфагорійський союз, чи школа, що був утворений 533 р. до н. е., як повідомляє Діоген Лаерцій, проіснував понад “дев’ять поколінь” і об’єднував величезну кількість учнів, прихильників учення Піфагора (572 – 497 до н. е.)

Філософія Піфагора є своєрідним симбіозом міфологічного, містичного та наукового, раціонального елементів, які однаковою мірою визнають сутність піфагореїзму і його специфіку.

Сам Піфагор був великим математиком. У галузі математики він і його учні зробили справді низку історичних відкриттів, ставши тим самим родоначальниками античної математики. І все ж найголовнішим відкриттям, яке лягло в основу піфагорійської науки, було визнання ними числової структури світоладу, Космосу, де число, за словами Арістотеля, стає основою фізичного й морального світу, головним принципом існування всіх речей та предметів: “Ті, кого ми називаємо піфагорійцями, займаючись математичними науками, уперше розвинули їх далі і, будучи вихованими на них, почали вважати їх початками всіх речей”. І далі: “…елементи чисел вони взяли за елементи всіх речей і весь Всесвіт (визнали) гармонією і числом”.

Числа Піфагор мислить у формі геометричних образів, що мають визначені просторові координати і, зрозуміло, не є чимось абстрактно поняттєвим, а конкретно сприйманим, як, наприклад, лінія, трикутник, квадрат чи інші фігури. Словом, у піфагореїзмі з’являється своєрідне поняття-образ, що уособлює собою число й унаочнює його в певній геометричній фігурі.

Число бере участь у всьому, є його душею, принципом оформлення, або ж гармонійної, мірної побудови, Космосу та існуючих у ньому речей.

Узявши за основну формулу своєї науки принцип – “Усе є число”, піфагорійці тим самим уперше в грецькій філософії заговорили про числову структуру світоладу, що проявляється в кількісній визначеності кожної речі, кожного предмета і, нарешті, всього Космосу, як таких, що мають міру, є гармонійними, впорядкованими.

У даному разі йшлося у піфагорійських філософів про число як конкретну “фізичну” стихію чи сутність, можливо, у плані того, що числа є особливі, протяжні речі, з яких виникають чи навіть конструюються предмети навколишнього світу. І тут найкращим виразом такого розуміння числа можуть бути геометричні фігури як певні тіла: одиниця – точка, дві точки – лінія, три лінії – площина (трикутник) і т. д. Переводячи наступні числа в їх графічне зображення, піфагорійці приходять на цьому шляху до вичленування, відповідно, “трикутних”, “квадратних”, “прямокутних” і багатьох інших чисел, що становлять фактичну основу всієї світобудови, як і кожного предмета зокрема.

На цій основі складається піфагорійська символіка чисел, які є іманентною основою не лише фізичного світу, але тією ж мірою і морального. Так, число 7 вони беруть як символ долі і саму долю. Квадрат числа, на їхню думку, символізує справедливість. Тому числа 4 і 9 – не просто абстрактні вирази певних величин, але ще й символи справедливості. Числа 10 (Дека) і 1 (Монос) були символом досконалості.

Число в піфагорійській філософії бере на себе важливу функцію – бути принципом пізнання всього існуючого. Філолай так розуміє цю другу функцію числа: “Бо природа числа є те, що дає пізнання, спрямовує і навчає кожного і стосовно всього, що для нього сумнівне і невідоме”. Усі піфагорійці сходяться на тому, що природа, Космос пізнавані лише тією мірою, в якій вони організовані і впорядковані числом, і, подібно до того, як логос Геракліта визначав і уособлював собою космічний лад, порядок існування всього, так тепер у піфагореїзмі число стає принципом оформлення буття в єдиний всесвітній організм – Космос, що характеризується гармонією, мірою, порядком.

Піфагорійська філософія рефлектує і морально-етичну проблематику. Тут число є фактично субстанційною основою всього морального життя людини. З чисел виводять вони правила життя і поведінки людей. Символом справедливості служить для них досконалий квадрат. Дружба – це досконала рівність або ж взаємність у любові й відданості. Так само й політика ґрунтується на ідеї єдності, рівності. Найбільшим лихом піфагорійці визнають суспільну анархію, розлад. Найвища доброчинність – тотожна справедливості. Смислом життя людини є її очищення і набуття внутрішньої гармонії. Піфагорійці суттєво збагатили категоріальний апарат філософії, підняли на вищий щабель теоретичне, абстрактне мислення. Їх математичні наукові пошуки спричинили дальший розвиток астрономії. Коперник і Кеплер у своїх наукових відкриттях спиралися на піфагорійців.