IV. Практичне завдання:

• Визначте ознаки, за якими соціальні послуги відрізняються від інших видів соціального забезпечення.

• Які соціальні ризики є підставою для надання соціальних послуг?

• Який порядок надання стаціонарного соціального обслуговування?

• Назвіть види соціальних послуг, які надаються дітям.

• Назвіть порядок і умови забезпечення інвалідів спеціальними засобами пересування.

• Забезпечення якими протезно-ортопедичними виробами передбачає чинне законодавство?

• Який порядок надання путівок на санаторно-курортне лікування?

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ ТЕМИ №18

Важливою складовою соціального забезпечення є соціаль­не обслуговування. Воно охоплює всі види діяльності держав­них органів, що спрямовані на підтримку осіб похилого віку, непрацездатних, сімей, які мають дітей, а також деяких інших категорій громадян. Соціальне обслуговування має комплексний характер і виражається у наданні різного виду соціальних послуг, спрямованих на задоволення тих потреб громадян, що зумовлені хворобою, інвалідністю, старістю, вихованням дітей та іншими соціальними ризиками.

Соціальне обслуговування в Україні визначається одним із напрямів діяльності держави у сфері соціального захисту населення. Реформування системи соціального обслугову­вання спрямовується на вироблення нових механізмів ре­алізації чинних законодавчих актів, послідовне здійснення заходів щодо розвитку та зміцнення системи соціального за­хисту населення, вдосконалення механізму фінансування соціального обслуговування. Держава постійно дбає про за­безпечення гарантій прав громадян у цій сфері.

У навчальній літературі існує чимало варіантів визначен­ня соціального обслуговування як виду соціального забезпе­чення. Переважно всі вони виходять із того, що це є діяльність соціальних служб, яка спрямована на соціальну під­тримку та надання різного виду послуг і матеріальної допо­моги, проведення соціальної адаптації і реабілітації грома­дян, які перебувають у важких життєвих обставинах¹.

У Законі України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 р.² міститься визначення соціального обслуговування. Це — робота, спрямована на за­доволення потреб, які виникають у процесі життєдіяльності, що забезпечує гармонійність та різнобічний розвиток особи шляхом надання соціальної допомоги і різноманітних соціальних послуг. Щоправда, у цьому визначенні відсутня вказівка на те, хто має здійснювати соціальне обслуговуван­ня, а також на підставу його надання.

Вже у Законі України «Про соціальні послуги» соціальне обслуговування розглядається як система соціальних за­ходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що на­дають соціальні служби окремим особам чи групам населен­ня для подолання або пом'якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життє­діяльності³. Цей варіант визначення соціального обслугову­вання може вважатися цілком прийнятним.

Право на соціальне обслуговування мають громадяни України, а також іноземні громадяни та особи без громадян­ства, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України.

Більш детально законодавство України називає наступ­них суб'єктів, яким надається соціальне обслуговування. Це:

1. особи похилого віку, які не можуть себе самостійно об­слуговувати;

2. діти;

3. інваліди або інші особи, які втратили працездатність;

4. малозабезпечені сім'ї;

5. безробітні;

6. особи, які постраждали від техногенних катастроф.

Основною підставою для надання соціального обслугову­вання є складна життєва обставина. Саме з таким поняттям чинне законодавство пов'язує право на отримання соціаль­них послуг. Соціальні ризики, які зазвичай виступають підставою права на соціальне забезпечення, не використову­ються для призначення соціальних послуг. Для "їх надання необхідно, щоб особа потребувала таких послуг за станом здоров'я або ж з інших причини. Якщо рівень доходів у інваліда виявиться вищим за встановлений державою про­житковий мінімум, то, очевидно, що йому не потрібні соціальна реабілітація й адаптація, тобто він не матиме пра­ва на надання соціальних послуг. Отже, «складна життєва обставина» як підстава для отримання соціальних послуг становитиме юридичний факт, що матиме значення лише за наявності відповідних причин, які нерідко виникають під впливом соціального ризику. Причинами виникнення складних життєвих обставин можуть бути: інвалідність, ча­сткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе став­лення та негативні стосунки в сім'ї, малозабезпеченість, пси­хологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо.

Згадуваний уже Закон України «Про соціальні послуги» визначає складні життєві обставини як «обставини, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно».

Потрапивши у складні життєві обставини особа втрачає засоби до існування, внаслідок чого стає малозабезпеченою, потребує лікування, не може самостійно себе обслуговувати, а тому виникає потреба надання їй соціального обслугову­вання.

Джерела, рекомендовані до заняття

1. Захаров М. Л., Тучкова 9. Г. Социальное обслуживание робочих и служащих. — М., 1987.

2. Сшашків Б. Соціальному обслуговуванню — законодавче закріплення // Право України. — 1997. — № 10. — С. 31-35.

3. ФогельЯ. М. Социальное обслуживание в СССР. — М., 1980.

4. Фогель Я. М. Социальное обслуживание инвалидов. — М.: Юрид. лит., 1986.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ

1. Про соціальні послуги: Закон України від 19 березня 2003 p. № 966-IV // Урядовий кур'єр. — 2003. — 10 вересня.

2. Про поховання та похоронну справу: Закон України від 10 липня 2003 р. № 1102-IV// Голос України. — 2003. — 4 вересня.

3. Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних по­слуг: Затв. пост. Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 р. № 1895.

4. Про порядок надання платних соціальних послуг та затвердження їх переліку: Пост. Кабінету Міністрів України від 14 січня 2004 р. № 12.

5. Порядок призначення і виплати компенсації фізичним особам, які нада­ють соціальні послуги: Затв. пост. Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 р. № 558.

6. Типове положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці, Ти­пове положення про дитячий будинок-інтернат, Типове положення про психо­неврологічний інтернат: Затв. наказом Міністерства праці та соціальної по­літики від 29 грудня 2001 р. № 549.

7. Типове положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх: Затв. пост. Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. № 565 (зі змін, і доп.).

8. Загальне положення про центр соціальних служб для сім'ї, дітей та мо­лоді: Затв. пост. Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2004 р. № 1126.

9. Про розмір допомоги на поховання: Пост. Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1753.

10. Порядок поховання на території громадянина, померлого на території іноземної держави, та опису зразка надгробка, що безоплатно споруджується на могилі померлої (загиблої) особи, яка має особливі заслуги та особливі тру­дові заслуги перед Україною: Затв, пост. Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2003 р. № 1963.