III практичне завдання:

1. Дайте визначення та сформулюйте ознаки поняття «соціальний ризик». Яке місце соціального ризику в системі юридичних фактів права соціального забезпечення?

2. Дайте визначення понять «непрацездатність», «тимчасова непрацездатність», «постійна непрацездатність». Де в законодавстві закріплені ці поняття?

3. Порівняйте соціальний ризик, передбачений Конституцією України, «старість» і пенсійний вік, що є підставою призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування*. Чи не вбачаєте ви тут невід­повідності?

4. Назвіть ознаки, які характеризують стійку непрацездатність.

5. Порівняйте поняття «інвалід з дитинства» та «дитина-інвалід».

6. Порівняйте поняття «безробіття» та «втрата роботи з незалежних від особи обставин». Де в законодавстві закріплені ці по­няття?

7. Чи будь-яке тимчасове припинення виробництва без припинення трудових відносин вважатиметься частковим безробіттям?

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ ТЕМИ №8

В основу юридичного механізму соціального захисту покладено категорію соціального ризику. У широкому розумінні усі ризики, які спіткають людину протягом її життя, є соціальними, адже вони зумовлені нашим суспільним буттям. Проте серед них виділяється група ризиків, які є соціальними у влас­ному розумінні цього слова, і світова юридична практика розуміє під ними певні події в житті людини, які вимагають її матеріальної підтримки. В основі своїй вони мають загальновизнані міжнародні стандарти, які передбачають "набір" життєвих обставин, котрі вимагають забезпечення саме від соціуму, від людської спільноти.

Соціальні ризики можна визначити як такі події в житті людини, за яких виникає небезпека втрати матеріальних засобів для задоволення її першочер­гових (базових) потреб, необхідних для збереження і відтворення повноцінно­го життя як члена людського суспільства.

Соціальні ризики як підстава для набуття людиною права на соціальне за­безпечення були встановлені у міжнародних актах — Конвенціях та Рекоменда­ціях МОП — № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення (1952 p.), № 128 про допомоги по інвалідності, по старості та в разі втрати годувальника (1967 р.) та ін., а також у Європейському кодексі соціального забезпечення (Рада Європи, 1964 p., переглянутий у 1990 p.), Європейській соціальній хартії (Рада Європи, 1961 p., переглянута у 1996 p.), Європейській Хартії про ос­новні соціальні права трудящих (Європейський Союз, 1989 p.).

Згідно з наведеними міжнародними актами до соціальних ризиків, які ство­рюють основу для набуття людиною права на соціальне забезпечення, нале­жать: тимчасова непрацездатність; вагітність і пологи; необхідність догляду за малолітньою дитиною, або дитиною-інвалідом, або за інвалідом, престарі­лим членом сім'ї; хвороба; інвалідність; старість (досягнення пенсійного віку); смерть годувальника; безробіття з незалежних від людини причин; нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання; смерть та деякі інші.

Соціальні ризики є наріжним каменем соціального захисту. Від того, як змінювався їх перелік, який на законодавчому рівні визнавався державою, можна простежити розвиток соціального захисту і оцінити його стан у кон­кретній державі. Слід зазначити, що законодавчо визнаний "каталог" соціаль­них ризиків пройшов свій історичний шлях розвитку, і далеко не завжди був таким повним. Знадобилася вся історія людства, доки наприкінці XIX ст. впер­ше на законодавчому рівні у країнах Європи тимчасова непрацездатність і тру­дове каліцтво отримали визнання як соціальні страхові ризики, і відшкоду­вання витрат, пов'язаних із настанням такого ризику, було розподілено між працівником і роботодавцем. Пріоритет у цій сфері належить Німеччині, де у 1883—1889 pp. було прийнято так зване законодавство Бісмарка з соціального страхування

В аспекті способів державного забезпечення розрізняють традиційні і не­традиційні соціальні ризики.

Для визначення переліку традиційних ризиків, як правило, посилаються на норми Конвенції МОП № 102 та Європейського кодексу соціального забез­печення. Зокрема, згідно з Кодексом, держави повинні надавати соціальні до­помоги у зв'язку з 9 традиційними соціальними ризиками — хворобою, без­робіттям, старістю, трудовим каліцтвом, професійною хворобою, утриманням дітей, вагітністю та пологами, інвалідністю, втратою годувальника. Такі ри­зики втрати або зменшення доходу внаслідок об'єктивних обставин характе­ризуються найбільшою типовістю і мають найбільший коефіцієнт вірогідності у житті кожної людини, тому вони стали основою для надання соціальних виплат через системи соціального страхування, у фінансуванні яких беруть участь самі застраховані особи.

З часом коло соціальних ризиків розширилося, в літературі вони отримали назву "нетрадиційних". Дедалі частіше у законодавствах як підстави для на­дання різноманітних соціальних допомог стали визнаватися й інші життєві обставини, що порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно. Причому право на соціальну допомогу мали як особи, на яких поширюється соціальне страхування, так й інше населення, не охоплене таким страхуванням.

Найперше, що стало визнаватися обставиною, яка вимагала державної підтрим­ки осіб, не охоплених соціальним страхуванням, це — народження, виховання та утримання дітей. У зв'язку з цим як соціальні ризики стали визнаватися вагітність і пологи, догляд за малолітніми дітьми, догляд за хворими дітьми, додаткові витрати на утримання, виховання та освіту дітей тощо. Підтримка сімей з дітьми вважається найважливішим завданням соціальної держави.

Серед нетрадиційних ризиків на особливу увагу заслуговує такий соціаль­ний ризик, як бідність, оскільки його визнання у законодавстві ознаменува­ло певний якісний стрибок у системах соціального захисту.

У законодавстві України передбачено соціальний захист особи у разі на­стання "нетрадиційних" соціальних ризиків. Ці відносини регулюються низ­кою законів, але найбільш узагальнено такі ризики сформульовані у Законі України "Про соціальні послуги" від 19 червня 2003 р.¹⁵: це складні життєві обставини, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, на­слідки яких вона не може подолати самостійно. До таких обставин закон відно­сить інвалідність, часткову втрату рухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, малозабезпеченість тощо. В усіх зазначених випадках в Україні пе­редбачено право особи на відповідну державну соціальну допомогу.

Джерела, рекомендовані до заняття

1. Болотіна Н. Б. Право соціального захисту: становлення та розвиток в Україні. — К.: Знання, 2005. — 381 с.

2. Иванова Р. И. Правоотношения по социальному обеспечению в СССР. — М.:Изд-воМосков. ун-та, 1986. — 176 с.

3. Мачульская Е. Е. Право социального обеспечения: Учебн. пособие. — М.: Книжньїй мир, 1999.

4. Синчук С. М. Теорія соціального ризику за правом соціального забезпечення // Право України. — 2003. — №3. — С. 55-59.

5. Тарасова В. А. Юридические фактьі в области пенсионного обеспечения. — М.: Изд-во Москов. ун-та, 1980. — 198 с.

6. Вигдорчик Н.А. Теория и практика социального страхований. — Вьш. 1: Теоретические основи социального страхований. — 3-є изд. — М.; Петроград, 1923. — С.14-16.

7. Семашко Н.А. Право на социальное обеспечение. — М., 1938. Догадов В. М. Социальное страхование. — М., 1926.

8. Роик В. Д. Социальная защита работника в процесее труда: проблеми теории и практики: Автореф. дис. ... докт. зконом. наук. — М., 1994. — С. 21.

9. Гарасимів Т. 3. Принципи права соціального забезпечення України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2002. — С. 8.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. - Ст. 141.

Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: Закон України від 28 лютого 1991 року № 796-ХИ // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 16. - Ст. 200. (з наступними змінами та доповненнями).

Про зайнятість населення: Закон України від 1 березня 1991 року № 803-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1991. -№ 14. - Ст. 170 (з наступними змінами та доповненнями).

Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні: Закон України від 21 березня 1991 року (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 21. - Ст. 252.

Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні: Закон України від 17 квітня 1991 року № 962-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. -1991. - № 22. - Ст. 262 (з наступними .змінами та доповненнями).

Про соціальний i правовий захист військовослужбовців i членів їхніх сімей: Закон України від 20 грудня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. -1992. - № 15 - Ст. 190 (із змінами та доповненнями).

Про державну допомогу сім'ям з дітьми: Закон України від 21 листопада 1992 року // Відомості Верховної Ради України. -1993. - № 5. – Ст. 21.

Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності: Закон України від 23 вересня 1999 року // Урядовий Кур’єр. – 1999. - 17 листоп.

Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: Закон України від 2 березня 2000 р. № 1533-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 22. – Ст. 171. (Голос України. - 2000. -11 квітня.)

Порядок видачі медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 4 грудня 2001 р. № 482 (із змінами і доповненнями).

Інструкція Міністерства охорони здоров'я України «Про встановлення груп інвалідів», затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 7 квітня 2004 р. № 183. Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 22 квітня 2004 р. за № 516/9115.

ТЕМА № 9 ДЕРЖАВНІ СОЦІАЛЬНІ СТАНДАРТИ ТА НОРМАТИВИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1. Поняття соціальної стандартизації: правові аспекти.

2. Поняття, система і класифікація державних соціальних стандартів та їх гарантій.

3. Сфери застосування державних соціальних стандартів та їх види.

4. Основні державні соціальні гарантії та порядок їх встановлення.

5. Прожитковий мінімум та порядок його встановлення.

6. Соціальний моніторинг: правові питання.

ІІ. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ У ФОРМІ ОПИТУВАНЯ

ІІІ. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ У ФОРМІ НАПИСАННЯ РЕФЕРАТІВ

Теми рефератів

1. Поняття, система і класифікація державних соціальних стандартів та їх гарантій.

2. Сфери застосування державних соціальних стандартів та їх види.

3. Розмір мінімальної заробітної плати як державна соціальна гарантія.

4. Прожитковий мінімум та порядок його встановлення.

5. Розміри стипендій студентам вищих державних навчальних закладів як державні соціальні гарантії.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАНЬ ТЕМИ №9

Діяльність держави у соціальній сфері спрямовується передусім на регулювання розподілу ресурсів, підвищення добробуту і задоволення по­треб усього населення, його окремих груп та індивідів (діти та сім'ї, безробітні та працюючі, пенсіонери, люди похилого віку, інваліди, постраждалі внаслідок війн, катастроф, сти­хійних лих тощо). Проведення диференційованої соціальної політики щодо різних груп населення не виключає існування певних мінімальних, гарантованих державою загальних по­казників соціальної захищеності громадян безвідносно на­лежності їх до тієї чи іншої соціальної групи. Держава гаран­тує базовий рівень освіти, мінімальну зарплату, безоплатну медицину та інші соціальні показники, які у науковій літературі визначають як встановлення державних соціальних стандартів.

Існування розвиненої системи соціальних стандартів, га­рантій та нормативів є ознакою соціально спрямованої дер­жави. Завданням такої держави є не лише закріплення їх у нормативно-правових актах, а й виконання та реалізація на практиці.

Особливо актуальною ця проблема залишається для Ук­раїни, де держава все ще намагається подолати важелі ко­мандно-адміністративної економіки, не здатна в силу об'єк­тивних причин виконувати свої соціальні зобов'язання перед народом. Незважаючи на те, що так званий мінімальний спо­живчий бюджет було запроваджено як державний соціаль­ний стандарт ще 1991 р., процес формування та створення цілісної, взаємоузгодженої системи соціальних стандартів, гарантій нормативів активізувався лише 1999 р. із прийнят­тям Закону України «Про прожитковий мінімум», а кінце­вою ланкою тут став Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 р.

Встановлення державних соціальних стандартів має важ­ливе значення для забезпечення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій грома­дян, закріплених Конституцією України. Вони є визначаль­ними для державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах, а також для формування фінансових ресурсів, що спрямовуються на їх реалізацію. Завдяки соціальним стандартам відбувається коригування розмірів видатків державного та місцевих бю­джетів і відповідних фондів на соціальний захист і забезпе­чення населення, а також утримання соціальної сфери.

Стандартами, як правило, називають якісь ідеальні зраз­ки, еталони чи моделі, які беруться за основу при зіставленні з ними інших подібних об'єктів. Слово «стандарт» походить від англійського зіапйагі, яке в буквальному перекладі озна­чає «норма». І саме таке розуміння «стандарту» використовує юридична наука права соціального забезпечення для ви­значення нормативів державних соціальних гарантій.

Не менш багатоаспектним здається й перше слово у терміні «соціальний стандарт». Зазвичай соціальним вва­жається все, що породжене умовами суспільного життя. Крім того, соціальний — це такий, який існує в суспільстві. В іншому значенні поняття «соціальний» трактується як життєво необхідний, життєво важливий. Останнє розуміння терміна «соціальний», власне, і використовують при визна­ченні системи соціальних прав людини. Право на соціальне забезпечення, як відомо, також перебуває у цій системі. Во­но покликане гарантувати кожній людині життєво важли­вий рівень життя.

Отже, соціальними стандартами у сфері соціального захи­сту вважатимуться відповідні норми матеріальних доходів особи, які є необхідними для забезпечення її достатнього життєвого рівня. Традиційно у міжнародній практиці до­статній життєвий рівень включає харчування, одяг, житло, медичне забезпечення та соціальне обслуговування особи.

Соціальні стандарти встановлюються і гарантуються дер­жавою. Саме вона має обов'язок забезпечити всім громадя­нам такий мінімум соціальних можливостей та соціальної захищеності, які необхідні для підтримання гідного життя людини, нормального задоволення її матеріальних і духов­них потреб. Не вирішивши соціальних питань, держава не може розраховувати на активну участь своїх громадян у суспільному та державному житті (народжувати дітей, здійснювати трудову діяльність, брати участь в управлінні державними справами тощо).

Соціально-правовий обов'язок держави як гаранта со­ціальних прав людини знайшов своє відображення у ст. 16 Закону України «Про державні соціальні стандарти та дер­жавні соціальні гарантії». Тут, зокрема, проголошується, що держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стан­дартів і нормативів.

Відповідно до ст. б Закону України «Про державні со­ціальні стандарти та соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом в України є прожитковий мінімум. На його основі визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунально­го, побутового, соціально-культурного обслуговування, охо­рони здоров'я та освіти.

Прожитковий мінімум (лат. тіпітит — найменша кіль­кість, тіпітитз — найменший) — вартісна величина достат­нього для забезпечення нормального функціонування орга­нізму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задо­волення основних соціальних і культурних потреб особис­тості.

Правову основу встановлення, затвердження і врахування при реалізації державою конституційної гарантії на до­статній життєвий рівень становлять норми Конституції Ук­раїни, законів України «Про державні соціальні стандарти та соціальні гарантії», «Про прожитковий мінімум» та по­станови Кабінету Міністрів України «Про затвердження на­борів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення» від 14 квітня 2000 р. № 656.

При обчисленні розміру прожиткового мінімуму врахо­вуються дві складові його обсягу: фізіологічна (вартісне вираження матеріальних цінностей, необхідних для існу­вання особи) та соціальна (набір духовних цінностей міні­мально прийнятого рівня життя).

Джерела, рекомендовані до заняття

1. Болотіна Н.Б. Міжнародне соціальне право: досвід для України щодо стандартизації соціальних прав // Держава і право: 36. наук. пр. — Юридичні і політичні науки. — Вип. 11. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. — С 10—14.

2. Захист соціальних та економічних прав: міжнародні стандарти і законодав­ство України: Мат. наук.-практ. конф., 12 березня 2004 р., м. Київ: У 2 ч. / За ред. О.Ф. Штанька, Н.Б. Болотіної. — К.: КЮІ МВС України, 2004.

3. Кир'ян Т., Шаповал М., Вітер В. Світовий досвід застосування соціаль­них стандартів // Соц. захист. — 1999. — № 3. — С. 66—73.

4. Лібанова Л. Подолання бідності: погляд науковця // Україна: аспекти праці. — 2003. — № 7. — С 26—32.

5. Лібанова Л. Бідність: визначення, критерії та показники // Україна: аспекти праці. — 1997. — № 7. — С. 8.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. - Ст. 141.

Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії: Закон України від 5 жовтня 2000 р. № 2017-ІП // Офіційний вісник України. — 2000. — № 44. — Ст. 1876. ,_:,

Про прожитковий мінімум: Закон України від 15 липня 1999 р. № 966-XIV // Відомості Верховної Ради. — 1999. — № 38. — Ст. 348.

Державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів: Затв. нака­ зом Міністерства праці та соціальної політики України від 17 червня 2002 № 293.

Перелік видів безоплатної медичної допомоги: Затв. пост. Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 955.

Перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних та кому­нальних закладах охорони здоров'я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах: Затв. пост. Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. № 1138 (в ред. пост. КМУ № 989 від 11 липня 2002 p.).

ТЕМА №10 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Семінар – 2 години.

І. РОЗГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ:

1. Поняття та види організаційно-правових форм соціального забезпечення.

2. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування – основна організаційно-правова форма соціального забезпечення в Україні.

3. Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

4. Страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

5. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

6. Страхування на випадок безробіття.

7. Недержавне соціальне страхування.

8. Асигнування з бюджету як організаційно-правова форма соціального забезпечення.

ІІ. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ У ФОРМІ ТЕСТУВАННЯ.

1.За рахунок прямих асигнувань з Державного бюджету України здійснюються такі виплати:

а) державні пенсії військовослужбовцям офіцерського складу;

б) державні пенсії жінкам, які народили 5 і більше дітей;

в) державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям;

г) забезпечення інвалідів засобами пересування;

д) усі відповіді правильні;

е) усі відповіді неправильні.

2.Система недержавного пенсійного страхування є складовою накопичувальної системи пенсійного забезпечення:

а) так;

б) ні.

3.Загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

а) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм влас­ності та господарювання, у фізичних осіб;

б) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності;

в) усі відповіді правильні.

4.Види загальнообов’язкового соціального страхування:

а) обов’язкове пенсійне страхування;

б) загальнообов’язкове державне страхування на випадок безробіття;

в) обов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням;

г) загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання;

д) усі відповіді правильні;

е) перелік неповний.

ІІІ. ЗАДАЧІ.

Задача 1

О. М. Максимова, яка навчається в аспірантурі, звернулася до районного відділу праці та соціального захисту населення за місцем її проживання із заявою про виплату одноразової допомоги по народженню дитини. В призначенні допомоги було відмовлено.

Обґрунтуйте відповідь компетентного органу.

Задача 2

В. Ф. Петренко звернувся до Фонду страхування на випадок безробіття з проханням пояснити порядок виплати допомоги по безробіттю. Якою буде відповідь? Обґрунтуйте її, посилаючись на відповідні нормативні акти.

МІНІ-ДІЛОВА ГРА

Фабула: У Литовченко в 2004 році помер чоловік, який працював токарем на заводі. У неї залишилось двоє дітей: дочка 14 років і син 20 років – студент денної форми навчання. Після поховання чоловіка, Литовченко звернулась до районного органу праці та соціального захисту із заявою про виплати допомоги на поховання, а також про призначення їй пенсії по втраті годувальника.

Учасники: Литовченко – з посиланням на норми законодавства довести своє право на виплату допомоги та пенсії.

Дочка – з посиланням на норми законодавства визначити свій статус як суб’єкта правовідносин та права в ситуації, що склалася.

Син – з посиланням на норми законодавства визначити свій статус як суб’єкта правовідносин та права в ситуації, що склалася.

Представник районного органу праці та соціального захисту – з посиланням на норми законодавства підготувати мотивовану відповідь Литовченко на її заяву.

Незацікавлена особа – підготувати вірне рішення та зробити кінцевий висновок.

Практичні завдання

1. Проаналізуйте правові норми, які регулюють порядок призначення допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю.

2. Визначте осіб, які мають право на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

3. Охарактеризуйте порядок призначення допомоги по безробіттю.

4. Складіть заяву про виплату одноразової допомоги безробіт­ному.

5. Обчисліть розмір допомоги безробітному, якщо його страховий стаж становить 8 років. Середня заробітна плата — 250 грн.

6. Охарактеризуйте правовий статус Фонду соціального страхування на випадок безробіття.

7. Охарактеризуйте правовий статус Фонду соціального страхування на випадок тимчасової непрацездатності.

8. Складіть таблицю: «Нормативно-правова база соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

9. Назвіть суб’єктів соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Охарактеризуйте їх правовий статус.

10. Визначте порядок встановлення інвалідності внаслідок професійного захворювання.

11. Розкрийте суть поняття «нещасний випадок».

12. Дайте правильну відповідь. Якими об'єктивними причинами обумовлено існування різних організаційно-правових форм соціального забезпечення?

13. Назвіть критерії розмежування організаційно-правових форм соціального забезпечення.

14. Який зміст соціального страхування як організаційно-правової форми соціального забезпечення.

15. Які види соціального забезпечення видаються за рахунок асигнувань з бюджету?

16. У рамках якої організаційно-правової форми здійснюється соціальне забезпечення військово службовців.