2. Сутність інтеграції, її види

Найважливішою ознакою сучасності є зростання взаємозалежності економік різних країн,інтенсивний перехід цивілізованих країн від замкнутих національних господарств до економіки відкритого типу.

Процес міжнародної економічної інтеграції зумовлений розвитком і поглибленням міжнародного поділу праці. Світ перейшов від простого обміну товарами до стійкої масштабної міжнародної торгівлі товарами і послугами, до інтернаціонального переміщення капіталів і створення нових виробництв, до тісної виробничої і науково-технічної кооперації, до сумісного ведення виробництва і управління. В результаті відбувається формування світової економічної системи. Розвивається інтернаціоналізація господарського життя, коли переплітаються різні фази науково-технічної, виробничої, інвестиційної, фінансово-комерційної діяльності. Економічна взаємозалежність країн стає реальністю.

Ширше запровадження результатів науково-технічного прогресу відкрило для цивілізованих країн можливість переходу від екстенсивного до інтенсивного ведення господарства, до формування нової технологічної основи в економіці.

Якісно новим станом інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає більш тісне зближення окремих національних господарств, є економічна інтеграція, в рамках якої забезпечується концентрація і взаємопроникнення капіталів, проведення узгоджувальної міждержавної політики.

Міжнародна економічна інтеграція - це об'єктивний, усвідомлений і направлений процес зближення, взаємопристосування і зрощування національних економічних систем, який володіє потенціалом саморегулювання і саморозвитку, в основі якого знаходиться економічний інтерес самостійних господарських суб'єктів і міжнародний поділ праці. Метою інтеграції є нарощування об'єму товарів і послуг в результаті забезпечення ефективності господарської діяльності у міжнародних масштабах.

Існують такі основні види інтеграційних об'єднань:

- зона вільної торгівлі: країни-учасниці відміняють митні бар'єри в торгівлі між собою;

- митний союз, що характеризується вільним переміщенням товарів і послуг. Існує єдиний митний тариф стосовно третіх країн;

- спільний ринок, коли ліквідовуються бар'єри між країнами не тільки у взаємній торгівлі, але і для переміщення робочої сили і капіталу;

- економічний союз, який передбачає, що до всіх перерахованих інтеграційних мір додаються: проведення єдиної економічної політики, створення системи регулювання соціальне - політичних процесів, єдина валюта;

- економічний і валютно-економічний союз: економічний союз доповнюється введенням єдиної валюти, створенням єдиного емісійного центру-банку.

На сьогоднішній момент у світі нараховується близько 20 міжнародних економічних об'єднань інтеграційного типу, що охоплюють основні регіони і континенти.

3. Процеси інтеграції у Європі

Основою міжнародної економічної інтеграції є насамперед відповідний рівень економічного розвитку. Тому найвищого ступеня зрілості економічна інтеграція досягла в групі промислово-розвинених країн, передусім в Західній Європі. Саме тут успішно функціонує Європейський Союз(ЄС) - єдине поки що об'єднання країн, розвиток інтеграційних процесів у якому, послідовно пройшовши чотири попередні фази (зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз), дозволяє сьогодні говорити про створення валютного союзу - міжнародної економічної інтеграції найвищого ступеня.

Етапи формування, еволюції ЄС, його організаційно-правова побудова, сфери діяльності, механізми прийняття рішень та забезпечення їх виконання є унікальним досвідом для будь-яких міжнародних інтеграційних утворень, у т.ч. для СНД також.

Міжнародні економічні зв'язки країн Західної Європи завжди вирізнялися високою інтенсивністю. У повоєнні роки розвитку виробничої кооперації сприяли транснаціональні корпорації (ТНК). У Західній Європі в період 1946 -1958 рр. було розташовано 40% зарубіжних філіалів ТНК в обробній промисловості, що створило у цьому регіоні густу мережу міждержавних мікроекономічних зв'язків. На їх основі стали розвиватися і макроекономічні зв'язки, тобто зв'язки між національними господарствами і країнами в цілому. Як наслідок - посилилась взаємозалежність промислово розвинених країн Західної Європи.

Інтеграційні процеси підштовхувалися високим рівнем розвитку продуктивних сил, поглибленням спеціалізації виробництва в умовах відносно незначних масштабів внутрішніх ринків країн Західної Європи. Вагомим фактором інтеграційних процесів у Європі стала і необхідність протидії цілковитому домінуванню США у світовому господарстві. У1948 році США виробляли понад 60% сукупної продукції промислово розвинутих країн, на частку США припадало близько половини усіх довгострокових зарубіжних капіталовкладень і майже 80% усіх золотих запасів капіталістичного світу. Крім того створена після війни система міжнародних валютних та інших економічних відносин, а також мережа міжнародних економічних організацій - МВФ, МБРР, ГАТТ, були побудовані таким чином, щоб зміцнити економічне становище і вплив США та домінування цієї країни у політичних союзах. Жодна країна Західної Європи поодинці не могла бути для США рівноправним партнером, для цього потрібен був міцний і довгостроковий економічний союз, єдиний господарський простір, який міг би зіставитися з національним господарством США. Це зумовлювало необхідність консолідації західноєвропейської економічної еліти на власній основі.

З цією метою у межах утвореної 1949 р. Ради Європи було здійснено ряд проектів регіональної інтеграції - від об'єднань у межах окремих галузей промисловості до величезних проектів західно­європейської федерації. За одним з таких проектів ("план Шумана") у квітні 1951 р. було підписано Паризький договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі –ЄОВС (набув чинності у 1953р.) з організацією спільного ринку чотирьох продуктів гірничорудної промисловості (вугілля, залізна руда, сталь і металобрухт) і спільного регулювання обсягів виробництва та рівня цін, інвестиційних програм і раціонального використання робочої сили. У березні 1957 р. в Римі була укладена угода про заснування Європейського співтовариства (ЄС) - "спільного ринку" з перспективною програмою економічної і політичної інтеграції. Кінцевою метою ЄС було проголошене створення Сполучених Штатів Західної Європи. Одночасно у Римі було укладено угоду про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом). В цей же час Великобританія, яка не приєдналася до ЄС, організувала Європейську Асоціацію Вільної Торгівлі (ЄАВТ). Ідея створення ЄАВТ полягала у розвитку торгівлі між країнами, проте без об'єднання влади та створення офіційних інститутів, уповноважених вести законодавчу діяльність як це зроблено у ЄС.

ЄАВТ і ЄС у 1984 році домовилися створити єдиний економічний простір і поширити своє співробітництво на такі галузі, як економіка, валютна та промислова політика, дослідження та технології, охорона навколишнього середовища, рибальство, виробництво сталі та транспорт. При цьому ЄАВТ отримувала всі пільги та торгівельні прибутки від членства у Європейському співтоваристві, не беручи, однак, участі у роботі інститутів ЄС. Ця угода набула чинності 1 січня 1994р.

Європейський економічний простір, створений цією угодою, розповсюджує на країни-члени ЄАВТ принцип чотирьох свобод ЄС - вільний рух товарів, послуг, капіталу і населення.

У цей же період в межах спільного ринку здійснювався процес формування спільної сільськогосподарської політики, прийнятої під тиском Франції, зацікавленої у розширенні збуту своєї сільськогосподарської продукції у самому Співтоваристві: були введені єдині ціни і правила регулювання ринків основних сільськогосподарських товарів, а також створений протекціоністський механізм торгівлі з третіми країнами. Спільна митно-тарифна політика забезпечила утворення у 1970-х роках власних коштів Співтовариства, головним чином за рахунок надходжень від митних виплат і компенсаційних зборів, що стягувалися при імпорті товарів з третіх країн. У 70-ті роки новий етап НТР обумовив необхідність розробки і спільної політики структурної перебудови економіки в Співтоваристві - країни-члени об'єднали свої зусилля для подолання технологічного відставання від США та Японії.

Розвиток інтеграційних процесів призвів до створення не тільки економічного, а й політичного союзу, з 1986 року запроваджувалися консультації щодо питання зовнішньої політики країн-членів. А 7-го лютого 1992р. прийнято Маастріхтську угоду, де було вирішено що майбутній Європейський Союз вестиме спільну закордонну та оборонну політику.

Важливим елементом інтеграції стало створення Європейської Валютної Системи (ЄВС), що почала функціонувати з березня 1979 р., і перед якою були поставлені чотири головні завдання: досягнення валютної стабільності в межах ЄС;спрощення конвергенції процесів економічного розвитку; забезпечення стратегії зростання в умовах стабільності; стабілізація міжнародних валютних та економічних взаємовідносин. Базовим елементом ЄВС є запровадження розрахункової валютної одиниці -ЕКЮ. Завдяки цьому, країнам ЄС вдалося побороти валютну кризу початку 80-х років. У1985 році було підписано програму подальшого розвитку Європейського співтовариства і перетворення його в Європейський Союз ("Європа без кордонів"), а потім і досягнення цілковитої інтеграції. Ця програма набула чинності з 1-го липня 1987р., як Єдиний Європейський акт угода про створення економічного і валютного союзу, про політичне співробітництво, формування нових інституцій (організаційних структур).

З 1 листопада 1993 року Європейське співтовариство перейшло у нову стадію економічної інтеграції і, за рішенням держав та урядів країн-членів, стало називатись Європейським Союзом.

З 1 січня 1999 року для 11-ти країн-членів Економічного і Валютного Союзу - Австрії, Бельгії, Ірландії, Іспанії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Німеччини, Португалії, Фінляндії та Франції введена в обіг спільна грошова одиниця ЄВРО.

На перехідний період з 1 -го січня 1999 року до 31 -го грудня 2001 року нова валюта використовувалася тільки для безготівкових взаємних розрахунків на рівні з національними валютами країн Єврозони, тобто зони функціонування нової валюти. У готівковий обіг нова валюта Євро випущена з 1 -го січня 2001р.

Поступово ЄС набуває рис єдиної державності, контури якої проступають в економіці, політиці і в соціальній сфері.