4.Податки і податкова система

Центральне місце в формуванні доходів держави займають податки. Вони забезпечують близько 90% надходжень в центральний державний бюджет і більше 70% - у місцеві.

Податки - це обов'язкові платежі, які здійснюють фізичні та юридичні особи у центральний та місцевий бюджети відповідно до чинного законодавства. За економічним змістом, податки - це фінансові відносини між державою та платником податків з метою створення державного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. Як головне джерело бюджетних надходжень, податки виконують фіскальну (державна скарбниця) і соціально-економічну функції. За їх допомогою здійснюється централізація у бюджеті частини ВВП, стимулюється економічне зростання, структурні реформи, забезпечується оборона країни, розвиток освіти, науки, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища, пенсійне забезпечення тощо.

На думку провідного американського економіста П.Самуельсона з багатьох принципів, що відносяться до оптимального оподаткування, можна виділити дві головні групи:

- Різні люди повинні обкладатися податком пропорційно тій вигоді, яку вони можуть очікувати від діяльності держави.

- Люди повинні обкладатися податком таким чином, щоб "пожертви" не виходили за рамки розумного.

Податки виступають основою податкової системи, яка є сукупністю всіх видів податків, механізмів та установ по їх стягуванню. Податкова система будується на відповідних законодавчих актах держави, які визначають види податків, конкретні методи їх сплати та визначають конкретні елементи податків. До елементів податку належать:

• суб'єкт податку - особа, яка відповідно до закону зобов'язана сплачувати податок;

• носій податку - особа, яка фактично сплачує податок;

• об'єкт податку - це те, що служить базою для нарахування податків:доходи підприємств і населення (прибуток, рента, процент, заробітна плата і т.д.), капітал (нерухоме і рухоме майно), земля, оборот з реалізації товарів і послуг, передача майна;

• джерело податку - фонд, з якого дійсно сплачується податок;

• ставка податку - законодавчо встановлений розмір податку на одиницю об'єкту оподаткування. Розрізняють тверді і процентні ставки: пропорційні, прогресивні, регресивні, нульові і пільгові. Тверді ставки встановлюються в абсолютній сумі на одиницю оподаткування незалежно від розміру доходу (наприклад, на одну тону нафти), а процентні -у процентному співвідношенні до бази оподаткування. Процентні ставки поділяються на: пропорційні, прогресивні, регресивні, нульові і пільгові. Пропорційні ставки передбачають, що ставка податку залишається незмінною незалежно від зміни розмірів доходу. Прогресивні ставки - ставка податку підвищується із зростанням доходу. При прогресивній шкалі оподаткування платник податку сплачує не тільки все більшу абсолютну суму доходу (по мірі його зростання), а і більшу його долю. Отже, прогресивні податки - це такі податки, тягар яких сильніше "тисне" на осіб з більшими доходами. Регресивні ставки передбачають зниження величини ставки по мірі росту доходу. Нульова ставка означає, що об'єкт оподаткування не оподатковується. Пільгова ставка - зменшення податкових ставок для окремих підприємств або виробництв залежно від їхнього профілю, характеру виробленої продукції і виконаних робіт, використаної робочої сили, місця розміщення.

Податкова система повинна відповідати певним принципам:

- загальність - охоплення податками всіх економічних агентів, які отримують доходи незалежно від форм власності;

- стабільність - високий рівень гарантій того, що ставки податків будуть незмінними протягом певного часу;

- обов'язковість - примусовість податку, неминучість його сплати;

- рівнонапруженість - встановлення таких податкових ставок і податкових пільг, які ставлять усіх суб'єктів економіки у рівні умови.

Різні види податків за формою оподаткування зводяться у дві великі групи:

1) прямі податки - це податки на доходи і багатство, їх сплачують безпосередньо власники багатства і доходів;

2) непрямі податки - це податки на споживання. Вони сплачуються залежно від обсягів придбаних товарів і послуг. Непрямі податки є частиною ціни реалізованих товарів, їх збільшення безпосередньо збільшує ціну.

Коротко охарактеризуємо окремі види податків.

Відповідно до податкового законодавства України громадянами сплачується прибутковий податок. Його платниками є як наймані працівники, так і особи, що займаються підприємництвом. Об'єктом оподаткування прибуткового податку з громадян виступає заробітна плата. Оподаткування заробітної плати за основним місцем роботи є прогресивним. Прогресія дозволяє згладжувати нерівність в доходах окремих працівників. Закономірність між розмірами прогресивних ставок і розподілом доходів дослідив американський вчений-економіст Лоренц. Його висновки базувалися на тому, що стало відомим як "крива Лоренца", яка описує зв'язок між величиною ставки податку і розподілом населення відповідно до величини доходу.

Платниками податку на доходи (прибуток) підприємств є господарюючі суб'єкти, фінансові та комерційні установи. При подоходному оподаткуванні дуже важливо визначити оптимальну ставку податку. Якщо ставки будуть занижені, то це викличе значне скорочення поступлень до державного бюджету. Разом з тим, завищені ставки підривають стимули до нововведень, знижують трудову активність; сприяють тому, що частина підприємців йде в тіньову економіку. Як результат-зменшення поступлень в держбюджет.

Залежність між рівнем ставки податку і величиною податкових надходжень до держбюджету дослідив американський вчений-економіст А. Лаффер. На його думку, за певних умов зменшення рівня оподаткування до певної межі може викликати збільшення ВВП та податкової бази і тим самим забезпечить навіть зростання податкових надходжень до бюджету. Його твердження стало відоме як "крива Лаффера" . Висновок Лаффера полягає в тому, що нижчі ставки податків можуть створити стимули до роботи, заощаджень, інвестицій, інновацій і прийняття ділових ризиків, підштовхуючи розширення національного виробництва і доходів.

Об'єктом оподаткування податку на капітал (багатство) виступає вартість особистого багатства (будинків, квартир, земельних ділянок, цінних паперів тощо) в період володіння ним або під час переходу прана власності до іншої особи (продажу чи успадкування). В період переходу до ринкових відносин відбувається швидке розшарування суспільства на багатих і бідних. При цьому нерідко джерелом збагачення стає обкрадання держави і співвітчизників. За цих умов введення такого податку в Україні є доцільним і необхідним.

З метою формування фондів соціального страхування сплачуються внески до Пенсійного та соціальних фондів держави. У країнах з ринковою економікою платниками цього податку виступають і наймані працівники, і підприємці. Частки їх у формуванні фондів соціального страхування у різних країнах різна. В Україні існує система обов'язкового соціального страхування, яка передбачає сплату страхових внесків підприємствами, установами та організаціями від фонду оплати праці.

Відповідно до чинного законодавства, в Україні існує акцизний збір як податок на високорентабельні товари і товари вироблені монополістами. Він встановлюється у відсотках з одиниці товару, що реалізується за вільними цінами, а також за державними фіксованими і регульованими цінами та з імпортних товарів. Акцизи сплачуються споживачем у момент придбання ним певних товарів. Акцизний збір в Україні є досить істотним джерелом надходжень у бюджет.

Універсальним акцизом є податок на додану вартість, який міститься у ціні всіх товарів і сплачується залежно від величини їх обороту, тобто від виручки за реалізацію. Формально платниками цього податку є всі ті, хто займається підприємницькою діяльністю (виробники товарів і послуг, торгівельні організації), оскільки податок в бюджет надходить саме від них. Фактично податок сплачує покупець у момент придбання товару, а суб'єкт підприємницької діяльності є посередником між ним і державою.

Податком на товари, що імпортуються, експортуються та перевозяться по території країни транзитом, є мито. Зменшення мита на імпортні товари створює зацікавленість імпортерів у ввезенні товарів, а збільшення мита - забезпечує захист власних товаровиробників. У розвинених країнах значення мита як джерела державних надходжень постійно зменшується. Пояснюється це тим, що в світі активно здійснюються інтеграційні процеси: від політики протекціонізму (захисту власного підприємництва) держави переходять до вільної торгівлі. В Україні уряд намагається використати мито для запобігання вивозу сировинних товарів.