2.2.4. Спрощені способи розрахунку технічних норм часу

Аналітичний метод нормування дозволяє точно розрахувати прогресивні технічні норми часу, але для цього потребує трудомісткої розрахункової роботи нормувальника. Для полегшення цієї роботи в умовах серійного виробництва можна користуватися спрощеними способами розрахунку технічних норм часу на типові деталі й операції, основою яких є дані, отримані за допомогою аналітичних методів. Першим з цих спрощених способів, що часто використовується на машинобудівних заводах, є користування таблицями й графіками типових норм часу, складеними на основні операції обробки деталей однакової або подібної форми і які відрізняються тільки розмірами. До таких деталей відносяться ступінчасті й гладкі вали, втулки, кільця, нормальні фланці, зубчасті колеса та ін. Таблиці норм часу на обробку типових деталей складають на підставі докладного розрахунку аналітичним методом для деяких розмірів деталей, а для інших – складають графіки.

Другий спрощений спосіб підрахунку призначений для порівняльної оцінки трудомісткої обробки при різних варіантах конструкції машин або технологічних процесів. Цей метод може бути використаний для найближчого розрахунку технічних норм при оперативному нормуванні в умовах одиночного та серійного виробництва. За цією методикою основний час визначають для кожного переходу за наближеними формулами. Так, машинний час при поздовжньому точінні, розточуванні, свердлінні, зенкеруванні, круглому зовнішньому і внутрішньому шліфуванні може бути встановлений за формулою

(2.19)

де - коефіцієнт найбільш імовірних умов обробки;

d, l – розрахункові розміри обробки відповідно діаметра і довжини, мм;

і – кількість проходів при незмінному режимі різання;

V, S – найбільш імовірні швидкість різання і подача, що визначаються на підставі спостережень у механічних цехах.

Для визначення калькуляційного часу користуються виразом

(2.20)

де відношення калькуляційного часу до основного, яке визначається так:

. (2.21)

Третій спосіб спрощення розрахунку технічних норм призначено для визначення штучного часу. Він більш точніший від попереднього методу, але потребує більш трудомістких розрахунків.

Штучний час при верстатних роботах визначається як

(2.22)

де Т_уст. – установчий час, що витрачається на установку, перестановку та зняття деталі;

Т_н.шт. – неповний штучний час, в який входять всі елементи штучного часу, крім установчого, визначається як

. (2.23)

Коефіцієнт К виразу (2.23) являє собою усереднену величину відношення неповного штучного до основного часу і залежить головним чином від загального числа проходів і тривалості сумарного основного часу. Відповідно до цього складені графіки й таблиці зміни величини К для кожного виду обробки при різних значеннях Т_осн. і числі проходів.

2.2.5. Собівартість деталі та методи її визначення

Критерієм порівняння варіантів технологічного процесу по сумарних витратах служить цехова собівартість деталі:

(2.24)

де М – вартість матеріалу за відрахуванням суми, що отримана за реалізацію відходів;

Р_з – заробітна плата верстатників, які беруть участь у виготовленні деталі;

Н_ц – сума цехових накладних витрат.

Вартість матеріалу М залежить від маси заготовки і визначається як

(2.25)

де середня вартість 1 кг заготовки, в яку входять також цехові накладні витрати по певному заготівельному цеху;

чиста вага деталі за кресленням, кг;

коефіцієнт використання металу по даній групі заготовок, рівний відношенню чистої ваги оброблюваної деталі Р до норми витрат Н_в, тобто

.

Дві складові частини виразу (2.24): заробітну плату і цехові витрати при визначенні собівартості відносять тільки до обробки різанням. Тому заробітну плату визначають сумуванням заробітних плат по операціях:

(2.26)

де – норма часу;

З_і – заробітна плата в одиницю часу на і-ї операції.

Визначення цехових накладних витрат, віднесених до виготовленої деталі, ускладнюється необхідністю калькуляції цехових витрат, пов’язаних з певними верстатами, на яких здійснюються варіанти технологічного процесу. Більш простим методом є нарахування Н_ц у процентах пропорційно заробітній платі верстатників цеху:

(2.27)

де Ц_р – сума річних цехових витрат;

Р_ц – річний фонд заробітної плати робітників цеху.

Таким чином, цехова собівартість деталі як основний критерій у сукупності з іншими техніко-економічними показниками дозволяє вибрати оптимальний варіант технологічного процесу обробки різанням.