40. Законодавче регулювання часу відпочинку працівників на підприємстві.

Закон регулює тривалість щорічних і додаткових відпусток.

Час відпустки зараховується працівникові до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію, до загального стажу, що впливає у відповідних випадках на розмір допомоги з державного соціального страхування, до спеціального стажу, що обчислюється відповідно до спеціального законодавства і до стажу роботи, що дає право на щорічні відпустки.

Відпустка надається із збереженням на її період місця роботи, заробітної плати. Тривалість відпусток розраховується в календарних днях. Ст. 4 Закону “Про відпустки” встановлює такі види відпусток:

- щорічні відпустки: основна і додаткова (за роботу в шкідливих і важких умовах праці, за особливий характер праці, інші додаткові);

- додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;

- творчі відпустки;

- соціальні відпустки (у зв’язку з вагітністю і пологами; для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; додаткова відпустка працівникам, що мають дітей);

- відпустки без збереження заробітної плати;

- інші види відпусток, встановлених законодавством, угодами, колективним і трудовим договором.

Основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні, а для осіб молодше 18 років – 31 календарний день (ст.75). Для окремих категорій працівників встановлюється інша тривалість відпусток.

41.Поняття, чинники, види та напрями забезпечення умов праці на підприємстві.

Умови праці – це сукупність чинників виробничого середовища,що впливають на здоров’я і працездатність людини у процесі праці.

На їх формування впливають такі чинники:

-соціально-економічні;

-техніко-організаційні;

-природні.

Забезпечення необхідних умов трудової діяльності має здійснюватися за такими 3-ма напрямами:

1.Формування сприятливих умов праці, збагачення її змісту.

2. Поліпшення умов праці у зв’язку з наявністю несприятливих чинників чи зростаючими потребами суспільства.

3.Захист працівників від наявних та можливих небезпек та виробничої шкідливості.

Умови праці в національному законодавстві регламентуються КЗпП України, ЗУ «Про охорону праці».

Згідно з гігієнічною класифікацією умов праці, виділяють 4 їх класи:

1.Оптимальні умови (при яких зберігається не тільки здоров’я працівників, але й створюються умови для підтримки високого рівня працездатності).

2.Допустимі умови(характеризуються таким рівнями чинників виробничого і трудового процесу, які не перевищують встановлених норм, а функціональні зміни стану організму працюючого відновлюються до наступної зміни або за час регламентованого відпочинку).

3.Шкідливі умови ( характеризуються такими рівнями виробничих шкідливих чинників, які перевищують нормативи і здатні негативно впливати на організм працюючого та його потомство).

4.Небезпечні (екстремальні)умови( характеризуються такими рівнями шкідливих чинників трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни створює високий ризик виникнення важких форм професійних захворювань або загрозу життю).

Оцінювання умов праці на робочих місцях здійснюється на основі гігієнічної класифікації праці для наступних заходів:

1.для контролю умов праці на відповідність санітарним правилам та нормам.

2.атестації робочих місць за умовами праці.

3.санітарно-гігієнічної паспортизації стану виробничих підприємств.

4.розслідування випадків професійних захворювань

5.розробки рекомендацій щодо поліпшення умов праці.

До заходів компенсації впливу на працівників несприятливих умов праці відносять:

1.використання спеціального одягу та засобів індивідуального захисту;

2.скорочення робочого часу;

3.збільшення тривалості відпустки;

4.встановлення доплат до тарифних ставок чи окладів (від 4 до 24%);

5.пільгове пенсійне та санаторно-курортне забезпечення;

6.профілактичні медичні огляди та лікувально-профілактичне харчування.

До компенсаційних доплат за умови праці належать:

1.доплати за роботу в нічний час;

2.доплати за інтенсивність праці;

3.доплати за роботу у важких шкідливих і особливо важких умовах праці;

4.доплати за перевезення небезпечних вантажів.