- •Політика як суспільне явище.
- •Концепції, види, суб'єкти та функції політики.
- •Співвідношення політики із іншими сферами суспільного виробництва.
- •Політологія як наука і навчальна дисципліна.
- •5. Об'єкт і предмет політології.
- •Виникнення та інституціоналізація політичної науки.
- •Основні галузі, категорії, методи і функції політологи.
- •8. Політичні ідеї у країнах Стародавнього Сходу.
- •Політичні вчення у Стародавній Греції. Платон та Аристотель.
- •Політична думка у Стародавньому Римі.
- •Вчення Фоми Аквінського про державу.
- •Політичне вчення Марсилія Падуанського і Вільяма Оккама.
- •13. Політичне вчення ніколо макіавелі
- •14 Вчення жана бодена про державу
- •16. Політичні вчення в голандії (грацій,спіноза)
- •17. Політичні вчення в Англії.
- •18. Політичні вчення у Франції
- •20. Класичний лібералізм
- •21.Критично-утопічний соціалізм
- •22.Соціал-демократія. Марксизм-ленІнізм
- •23.Фашизм. Тоталітаризм
- •Християнсько-демократична ідеологія
- •«Нові праві» та «ліві» екстремісти
- •Екологізм. Фемінізм
- •Політичні погляди в київській русі
- •29.Політична думка литовсько-польської та польсько-козацької доби.
- •30.Політичні погляди в Україні у XVIII ст.
- •4.1. Демократично-народницький напрям
- •4.3. Консервативний напрям
- •4.4. Націоналістичний напрям
- •4.5. Націона.Чьно-державницький (націонал-демократичний) напрям
- •4.6. Націонал-комуністичний напрям
- •Аналіз політичних поглядів в. Липинського на основі роботи «Листи до братів-хліборобів»
- •Типологія форм державного устрою за Липинським
- •Християнський і ієрархічний погляд на світ в. Липинського
- •Територіальний патріотизм та український консерватизм
- •40. Фрми держави
- •41.Соціальна держава та правова держава. Громадянське суспільство.
- •42. Влада як суспільне явище
- •43. Концептуальні підходи до визначення влади
- •44. Ресурси, функції та легітимність політичної влади
- •45. Поняття та структура політичного режиму. Типологія політичних режимів
- •46. Теоретичні засади демократії та тоталітаризму
- •47. Основні принципи та теорії демократії
- •48. Поняття і сучасні концепції політичних еліт
- •49. Типологія та шляхи формування політичних еліт.
- •50. Сутність, витоки і функції політичного лідерства.
- •51. Теорії політичного лідерства
- •52.Типи та механізми формування політичного лідерства.
- •Сутність, ґенеза і функції політичних партій.
- •54.Типологія політичних партій
- •Партійні системи. Типологія.
- •Типологія партійних систем
- •Виборчі системи. Типологія.
- •Мажоритарна виборча система
- •Пропорційна виборча система
- •Змішана виборча система
- •Групи інтересів.
- •Типологія груп інтересі
- •58. Особа як суб'єкт політики.
- •59. Основні типи й види політичної поведінки.
- •60. Політична культура, мораль. Типи політичної культури
- •61. Політична соціалізація, її суть та основні теоретичні концепції
- •Сутність та особливості міжнародних відносин
- •64 Україна в сучасному геополітичному просторі (я намагалась вибрати основне, та все рівно багато вийшло)
Сутність, ґенеза і функції політичних партій.
«Партія» (лат. partis — частина)означає частину більшої спільності або цілісності. Воно використовувалося ще в античному світі для позначення політичної організації, причому в негативному значенні — як неблагородного, ганебного союзу. Таке (негативне) розуміння партії як політичної організації збереглося в історії на тривалий час. Наукові спроби визначити сутність політичної партії, її місце в політичному житті суспільства були здійснені у XIX ст.
Т ри основних підходи в розумінні сутності партії , такі :
1) партія — це ідеологічна спільність людей, їх добровільне об'єднання навколо якоїсь ідеології. Таке розуміння характерне, зокрема, для ліберального напряму в історії політичної думки;
2) партія — це організація певного суспільного класу чи соціальної групи. Розуміння політичної партії як суто класової організації, виразника корінних інтересів того чи іншого класу характерне для марксизму;
3) партія — це громадська організація, інститут політичної системи, головним завданням якого є завоювання, утримання й використання державної влади.
Узагальнивши ці підходи, відомий американський політолог Дж. Ла Паломбара вирізнив чотири основних елементи, які конституюють політичну партію. Будь-яка партія, вважає він, по-перше, є носієм ідеології або принаймні відбиває конкретну орієнтацію, бачення світу й людини. По-друге, партія — це організація, тобто відносно тривале в часі об'єднання людей, це інститут. По-третє, метою партії є завоювання і здійснення влади. По-четверте, кожна партія прагне забезпечити собі підтримку народу — аж до членства або активної участі в ній1.
Основною ознакою політичної партії є її прагнення до завоювання і здійснення державної влади. Для досягнення цієї мети партія організаційно об'єднує прихильників певних поглядів, ідей. За цими ознаками політична партія відрізняється, по-перше, від суспільно-політичного руху, який не має характерних для партії організаційної структури та детально розробленої політичної програми, а по-друге, від групи інтересів, що не прагне до завоювання державної влади, а обмежується лише здійсненням впливу на неї.
Отже, політична партія — це добровільне та організаційно оформлене об'єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.
Генезис
Політичні партії пройшли тривалий шлях формування і розвитку. Вони є продуктом соціально-економічних і суспільно-політичних процесів. Зародки політичних партій у вигляді станових угруповань, які виражали інтереси різних груп пануючого класу і боролися між собою за володіння державною владою або за вплив на неї, склалися ще в рабовласницькому і феодальному суспільстві. Політичні партії в сучасному їх розумінні (як масові організації) виникли лише у другій половині XIX ст.
У розвитку партій як суб'єктів політичної діяльності М. Вебер розрізняв три стадії:
аристократичної котерії (угруповання)
політичного клубу
масової партії.
Всі стадії пройшли насправді лише дві англійські партії — вігів і торі. Більшість сучасних політичних партій сформувались одразу як масові партії.
В Англії міжпартійна боротьба у сучасних її формах бере свій початок з другої половини XVII ст. У центрі цієї боротьби було питання про розширення повноважень парламенту за рахунок обмеження повноважень королівської влади. Поступово аристократичні роди, які протиборствували з цього питання, оформились у більш-менш згуртовані партійні угруповання, що дістали назву вігів і торі (пізніше їх стали називати відповідно лібералами й консерваторами).
Руйнування традиційних структур влади аристократії і поступове становлення представницької форми правління ознаменували вступ наприкінці XVIII — на початку XIX ст. на політичну арену буржуазії, різко посилили ідейне й політичне протистояння в суспільстві. Це дало поштовх формуванню нового типу об'єднань — політичних клубів, які відрізнялись від аристократичних угруповань — котерій — наявністю ідеологічної доктрини й розвинутої організаційної структури. Клуби виникали й діяли як центри формування і пропаганди в основному буржуазної ідеології.
В Англії політичні клуби сформувались у 30-х роках XIX ст. Торі заснували Чарльтон клаб, а віги — Реформ клаб. Ці клуби успадкували історичні традиції аристократичних котерій. Вони вели позапарламентську діяльність, справляючи водночас великий вплив на парламент. У Франції найвідомішими були Якобінський клуб і Клуб кордельєрів, які виникли в ході буржуазної революції XVIII ст. й відіграли, особливо, перший, значну роль у політичному житті.
Поняття «політична партія» виникло лише в XIX ст. разом із формуванням представницьких інститутів і поширенням виборчого права. Під політичною партією малась на увазі організація, що прагнула до завоювання посад у державних органах у конкурентній боротьбі за голоси виборців.
Введення загального виборчого права, яке ознаменувало залучення до політики широких верств населення, поклало початок формуванню сучасних масових політичних партій. Перші з них з'явились в основному в результаті злиття в єдині організації місцевих виборчих комітетів, що забезпечували підтримку депутатам. Однак на відміну від політичних клубів політичні партії вже не обмежувались забезпеченням підтримки кандидатам з боку впливових кіл суспільства та збиранням необхідних для виборчої кампанії коштів, а чимраз більше орієнтувались на вплив на маси, завоювання виборців, залучення до своїх лав якомога більшої кількості членів.
Появі масових політичних партій сприяв і розвиток робітничого руху. Робітничий клас створював політичні партії для захисту своїх корінних інтересів. До кінця XIX ст. масові партії виникли в Англії (ліберали й консерватори), а також на Заході континентальної частини Європи (соціал-демократи). Першою масовою партією вважається засноване в 1861 р. Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії. В 1863 р. виникла перша масова робітнича партія — Всеза-гальна німецька робітнича спілка (нині Соціал-демокра-тична партія Німеччини).
У виникненні політичних партій залежно від їхньої ідейної орієнтації є певна хронологічна послідовність. Лібералізм і ліберальні партії сформувались у боротьбі проти феодальних режимів. Консервативні партії постали як противага ліберальним партіям. Робітничі партії виникли в боротьбі з капіталістичною системою, а комуністичні партії — в боротьбі проти соціал-демократії.
Функції політичних партій
Головне завдання політичних партій полягає в тому, щоб перетворити багатоманітність інтересів окремих індивідів, різноманітних соціальних спільностей у їх сукупний політичний інтерес шляхом зведення цих інтересів до єдиного знаменника. В ідеалі мета кожної партії полягає у представництві в політичній системі тих верств населення, інтереси яких вона відображає. Через представництво в політичній сфері різних соціальних спільностей за допомогою партій громадянське суспільство й держава об'єднуються в єдине ціле. Політичні партії, отже, є важливою ланкою, що поєднує громадянське суспільство й державу, сприяючи подоланню або пом'якшенню конфліктів між ними. Завдяки партіям суспільство здійснює контроль над державою, а держава — зворотний зв'язок із суспільством.
У загальному вигляді механізм керівництва розвитком суспільства з боку політичних партій такий. Відбиваючи ті чи інші соціальні інтереси, партія створює або засвоює в готовому вигляді певну ідеологію, спрямовану на захист цих інтересів. На основі обраної ідеології визначається політична доктрина партії, яка формулює її політичні цілі, втілювані в програму. Політична доктрина встановлює зв'язок між ідеологією та політичною практикою і є інструментом боротьби за державну владу в суспільстві. Програма партії, яка розробляється на основі ідеології і політичної доктрини, об'єднує членів партії, є основою їхніх спільних дій, схиляє людей до вступу в партію. Вона змінюється частіше, ніж ідеологія, і в різних історичних ситуаціях може мати різний зміст. Альтернативні доктрини і програми є одним із важливих інструментів отримання підтримки мас та утвердження партії при владі.
В сучасних демократичних суспільствах головним шляхом здобуття влади є перемога на виборах. Конкретизувати загальне призначення політичних партій можна шляхом визначення їх функцій, тобто тих завдань, які вони виконують у політичній системі. Основними функціями політичної партії в сучасному суспільстві є:
політичне представництво соціальних інтересів;
соціальна інтеграція — узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій;
розробка ідеології, політичних доктрин і програм;
боротьба за оволодіння державною владою та участь у її здійсненні;
участь у формуванні й діяльності всіх ланок державного апарату;
участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного курсу держави;
політична соціалізація — сприяння засвоєнню індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, залученню його до політичної системи;
формування громадської думки;
політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихильників і виборців;
підготовка та висунення кадрів для апарату держави, партії, громадських організацій.
Сказане про політичні партії, їхні місце і роль у політичній системі, суспільстві в цілому стосується головним чином теоретичної моделі, ідеалу партії Давно помічено, що їм властиві й істотні негативні риси; вони можуть спричиняти деструктивний вплив на суспільство.
До негативних рис політичної партії належить, за визначенням одного із засновників теорії політичних партій — партології — Р. Міхельса, тенденція до олігархізації її структури й діяльності.