25. Екологізм. Фемінізм

27.1) Екологізм

Зелена ідеологія виникла із студентських бунтів кінця 60-х і несучи на собі печатку «лівих» і «радикалів», зелений рух довгий час залишалося політично маргінальним. І це незважаючи на появу, починаючи з 1970-х рр.. зелених парламентських партій, які стабільно набирали на виборах у багатьох європейських країнах відносно високі відсотки.

Зелена ідеологія поступово переходить з жанру звичайного протесту любителів дикої природи у формат високої міжнародної політики. Спершу практично у всіх європейських країнах, а потім і на рівні ЄС посилюється природоохоронне законодавство, переглядається стратегії енергетичного розвитку. Бізнес усвідомив, що впровадження моди на «organic», може в якості конкурентної стратегії давати суттєві переваги. Великі корпорації лобіювали підвищення рівня вимог до екологічної безпеки виробництв. Поворотним став, 1986 рік - рік Чорнобильської катастрофи (саме України шокувала світ вибухом на АЕС).  Європа виявилася безсила перед страхітливою техногенною катастрофою. Під враженням того ж екологічної кризи, зелений рух поступово розширювалася, оформляючи в організації, фонди, партії. Не тільки такі - як «Грінпіс» і «Вахта світу», а й традиційні об'єднання, на зразок вегетаріанських товариств, що виникли задовго до екологічної кризи, струмочками вливалися у широкий потік «зеленого руху».

Головним пріоритетом зеленої ідеології є те, що вона долає і національні та релігійні розбіжності, орієнтуючись не тільки на загальнолюдські, а й, так би мовити, общежізненние цінності, єдині для ЛЮДИНИ І ПРИРОДИ. А принципи її прості і доступні. Перш за все, це облік у всіх сферах людської діяльності, реакції природного середовища на внесені в неї зміни. Діяльність людини не замість природи, а діяльність разом з природою, з огляду на її можливості і закони функціонування. Спочатку, більшість зелених було налаштоване скептично по відношенню до владних інститутів, розглядаючи їх як об'єкт для тиску. Але труднощі, з якими стикалися зелені активісти, з одного боку, і далеко йде розчарування учасників руху у всіх існуючих політичних партіях, з іншого, навело на думку про створення власних політичних організацій.

До створення нових політичних угруповань прилучилися і різні політики, як лівого, так і правого спрямування, які сподівалися висунутися і добитися успіху за допомогою популярних екологічних гасел. Так в різних країнах стали з'являтися зелені або «альтернативні» списки кандидатів і зелені партії.Перша, місцева партія такого роду виникла в 1973 в США. До кінця 1970-х були створені партії і списки зелених і екологістів у ФРН, Бельгії, Франції, Великобританії, Нідерландах, Італії, в наступні роки - Швеції, Фінляндії, Австрії, Швейцарії та інших європейських країнах, Австралії, Новій Зеландії, Канаді та т. д. Рухи, які виступили під прапором екології, змогли добитися істотних успіхів на виборах. Вони провели кандидатів до парламентів Італії (1976), Швейцарії (1979), Бельгії (1981), ФРН і Португалії (1983), Люксембургу та Австралії (1984), Австрії, Іспанії та Нідерландів (1986), Фінляндії та Норвегії (1987),Швеції (1988), Греції та Ірландії (1989), Новій Зеландії (1993), Данії (1994), Франції і Канади (1997), Ісландії (1999), Японії та інших країн. Після падіння «берлінської стіни» в 1989 і освіти багатопартійних систем у країнах колишнього «радянського блоку» зелені партії з'явилися також у державах колишнього СРСР і Східної Європи.

Одночасно формується міжнародне об'єднання політичних організацій зелених.Після виборів до Європейського парламенту 1979 була заснована Європейська координація екологічних і радикальних партій. У 1983-1984 вона була перетворена в Координацію Європейських зелених. Нарешті, в червні 1993 утворилася Європейська федерація зелених партій, до якої увійшли екологісти не тільки із Західної Європи, а й з колишніх країн Східного блоку і СРСР, у тому числі з держав, що не входять в Європейський Союз (включаючи Україну, Росію і Грузію) .

27.2) Фемінізм

Впливовою політичною силою як у межах окремих країн, так і в міжнародному масштабі, є жіночий рух. Як демократичний рух він виник у руслі визвольних ідей епохи Просвітництва. Його першим ідейним маніфестом була «Декларація прав жінки і громадянки» (1791) французької письменниці Олімпії де Гуж, написана на противагу «Декларації прав людини і громадянина», яка проголошувала рівність усіх громадян чоловічої статі перед законом. Авторка вимагала вважати жінок повноправними громадянами. Відтоді О. де Гуж та її послідовниць почали називати «феміністками» (від франц. femme — жінка), а рух за рівноправ'я жінок і чоловіків у всіх сферах суспільного життя, його гасла й концепції — «жіночим рухом» або «фемінізмом». Щоправда, нині під жіночим рухом розуміють узагалі рух за рівноправ'я жінок і чоловіків, а під фемінізмом — його окремий вияв, шо охоплює радикальні, крайні гасла та концепції.

Центральною в жіночому русі була й залишається ідея повноправної, вільної жіночої особистості, настанова на її самореалізацію. Ця ідея стала складовою демократичної свідомості. Завдяки жіночому рухові XIX—XX ст, жінки домоглись рівних з чоловіками прав на освіту і працю, прав обирати та бути обраними. В наш час жіночий рух заперечує чоловічу монополію на владу в суспільстві та домагається паритетного представництва для жінок у всіх соціальних інститутах. З цією метою в окремих країнах жінки створили свої політичні партії, але найчастіше їхні інтереси виражають і захищають численні громадські організації. В Україні, наприклад, такими організаціями є Всеукраїнське жіноче товариство імені Олени Теліги, Союз українок, асоціація «Жінки в засобах масової інформації» та ін. При Президенті України діє Комітет у справах жінок, материнства й дитинства.

Важливу роль у політичному житті суспільства відіграють різноманітні громадські організації, утворені за віковою та національною ознаками. Це молодіжні, зокрема студентські, та ветеранські об'єднання, різні товариства. В Україні, наприклад, при багатьох політичних партіях діють молодіжні організації; інтереси студентської молоді відстоюють Українська студентська спілка і Спілка українського студентства. На інтереси українців як етнічної спільності орієнтуються такі громадські організації, як Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка, Український культурологічний клуб, Товариство Лева, Конгрес української інтелігенції та ін.

Типологія груп інтересів може здійснюватись і за іншими ознаками. Так, суспільно-політичні рухи залежно від їхнього ставлення до існуючого суспільного порядку поділяються на революційні, реформативні й консервативні. Революційні рухи спрямовані на радикальні й всеохоплюючі зміни в суспільстві (наприклад, комуністичний рух). Реформативні рухи орієнтуються на поступові істотні зміни лише деяких сторін існуючого суспільного порядку зі збереженням його основ (наприклад, соціал-демократичний рух). Консервативні суспільно-політичні рухи виступають за збереження існуючого суспільного порядку, допускаючи лише його мінімальні зміни.

За часом дії суспільно-політичні рухи поділяються на традиційні — історично довготривалі (наприклад, робітничий, комуністичний, соціал-демократичний, жіночий, молодіжний рухи) та нові — в основному альтернативні рухи.

Громадські організації і рухи здебільшого не є ідеологічними спільностями такою мірою, як політичні партії. Проте в них може переважати та чи інша ідейна орієнтація, залежно від якої розрізняють комуністичні, соціал-демокра-тичні, ліберальні, консервативні, клерикальні, анархістські та інші організації і рухи.

Отже, в суспільстві існують багатоманітні групи людей зі спільними інтересами. З метою вираження й задоволення своїх інтересів вони створюють різноманітні організації, згуртовуються в суспільно-політичні рухи. Ці організації та рухи тією чи іншою мірою впливають на політичну владу, державу, виступають як групи тиску на неї. Розглянемо основні елементи механізму політичного представництва груп інтересів, який утвердився в демократичних суспільствах.