6. Особливості наукового стилю мови.

Науко́вий стиль мо́влення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової дослідницької діяльності. Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. Найпоширеніша форма наукового стилю — монолог.

Науковий стиль властивий таким жанрам: монографія, наукова стаття, дисертація, анотація, рецензія, підручник, лекція.

Науковий стиль використовує певний набір мовно-стилістичних засобів: спеціальні слова (терміни), складні синтаксичні конструкції (у яких має місце суворо впорядкований зв'язок, наприклад, за рахунок вставних конструкцій); речення, ускладнені узагальнюючими родовими найменуваннями.

Основні ознаки: ясність (понятійність), логічна послідовність,тузагальненість понять і явищ, об'єктивний аналіз, точність і лаконічність висловлювань, аргументація й переконливість тверджень, однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень, докладні висновки.

Основні мовні засоби: наукова термінологія,схеми, таблиці, графіки, мап, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і позначок, чужомовні слова, суто наукова фразеологія, стійкі термінологічні словосполуки, цитати, відсутність авторської індивідуальної манери й емоційно-експресивної лексики, виразна композиційна структура тексту, дієслівні форми зазвичай безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу, дієприслівникові й дієприкметникові звороти, складні речення, стандартні вирази (кліше).

Підстилі:

власне науковий (монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна праця, реферат, тези), який, поділяють на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти,

науково-популярний — застосовують для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень нефахівцям, уживаючи в неспеціальних часописах і книгах навіть засоби художнього та публіцистичного стилів,

науково-навчальний — реалізовують у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу, що не виключає використання складників емоційності.

8. Поняття про документ як вид писемного мовлення. Його реквізити.

Документ (з лат. Documentum – повчальний приклад, спосіб ведення) – це «засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності і розумову діяльність людини».

Документ має бути: достовірним, переконливим, належним чином відредагованим і оформленим, містити конкретні й змістовні пропозиції та вказівки, правильно складеним як за формою, так і за змістом, не суперечити законодавству.

Реквізити — це сукупність обов'язкових даних у документі, без яких він не може бути підставою для обліку й не має юридичної сили.

При оформлянні організаційно-розпорядчих документів вико ристовується такий склад реквізитів:1.Державний герб;2.емблема організації;3.зображення нагород;4. код організації;5.код документа;6. назва міністерства чи відомства;7. назва підприємства (установи, організації, фірми);8. назва структурного підрозділу; 9. індекс підприємства зв'язку, поштова та телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер Телефону, номер рахунку в банку;10 .назва виду документа;11.дата;12. індекс (вихідний номер документа);13. посилання на індекс та дату вхідного документа;14. місце складання чи видання;15. гриф обмеження доступу до документа;16 .адресат;.17. гриф затвердження;18.резолюція;19. заголовок до тексту;20.позначка про контроль;21. текст;22. позначка про наявність додатка;23. підпис;24.гриф погодження;25.візи; 26. відбиток печатки; 27.позначка про завірення копії;28. прізвище виконавця та номер його телефону;29.позначка про виконання документа та направлення його до справи;30. позначка про перенесення даних на машинний носій; 31.позначка про надходження.