60. Суверенітет: поняття, види.

Поняття суверенітету вперше сформулював Жан Боден (XVI ст.), який запропонував засновану на принципі суверенітету концепцію державної влади.

Іноді у відповідних конституційних положеннях замість народного суверенітету декларується національний суверенітет. Зокрема, в ст. 1 Конституції Іспанії зазначено, що «національний суверенітет належить іспанському народу, від якого походять повноваження держави». Подібний текст містить і ст. З Конституції Франції. Така заміна термінів не є випадковою і свідчить про сполученість понять народного, національного і державного суверенітету.

Використання терміна «національний суверенітет» відображало процес формування в XVII—XIX ст.ст. національних держав. Нації, які на той час утворились, набували державних форм, тож не дивно, що майже відразу в зарубіжній політико-правовій науці поняття національного суверенітету стало сприйматись як першооснова державного суверенітету.

Що ж до прийнятого в науці поняття державного суверенітету, то воно звичайно трактується як верховенство держави на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах. Верховенство держави означає дію в межах її території тільки однієї публічної влади, яка визначає повноваження усіх державних органів і посадових осіб, а також підлеглість цій владі всього населення території. Незалежність держави в міжнародних відносинах — це її непідпорядкованість будь-якій зовнішній владі, владі інших держав.

Відрізняють дві сторони державного суверенітету:

внутрішню: виражає верховенство і повноту державної влади відносно до усіх інших організацій у політичній системі суспільства, її монопольне право на законодавство, управління і юрисдикцію усередині країни в межах усієї державної території;

зовнішню: виражає незалежність і рівноправність держави як суб'єкта міжнародного права у взаємовідносинах з іншими державами, недопустимість втручання у внутрішньодержавні справи ззовні.

Внутрішній суверенітет називають ще законодавчим суверенітетом, оскільки він припускає право законодавчої влади видавати закони.

У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. зазначені такі ознаки державного суверенітету України:

1) верховенство (інакше: прерогатива влади) -- відсутність іншої більш високої суспільної влади на території країни: державна влада може скасувати, визнати недійсним будь-який прояв усякої іншої суспільної влади;

2) самостійність — можливість самостійно приймати рішення усередині країни і ззовні за дотримання норм національного та міжнародного права;

3) повнота (інакше: універсальність) — поширення державної влади на всі сфери державного життя, на все населення і громадські організації країни;

4) неподільність влади держави в межах її території — одноособовість влади в цілому і лише функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову; безпосереднє здійснення владних велінь по їх каналах;

5) незалежність у зовнішніх відносинах — можливість самостійно приймати рішення ззовні країни за дотримання норм міжнародного права і поважання суверенітету інших країн;

6) рівноправність у зовнішніх відносинах — наявність у міжнародних відносинах таких прав і обов'язків, як й у інших країн.

До зазначених ознак суверенітету слід додати:

7) невідчужуваність — неможливість довільної відчуженості легітимної та легальної влади, лише наявність закріпленої законом можливості делегувати суверенні права держави органам місцевого самоврядування (в унітарній державі), суб'єктам федерації та органам місцевого самоврядування (у федеративній державі).

61. Державна територія: поняття, склад. Державний кордон.

У геофізичному сприйманні під територією розуміється простір земної кулі, що включає її сухопутні, водні, повітряні, космічні райони і земні надра.

У міжнародно-правовому сприйманні поняття "територія" має інше трактування і залежно від характеру пануючої над нею юрисдикції і правового статусу, що формується цією юрисдикцією, поділяється на три типи:

- державна територія;

- територія з міжнародним правовим режимом;

- територія зі змішаним правовим режимом.

До складу державної території можуть входити всі простори в геофізичному розумінні, за винятком космічного, що знаходяться в межах державного кордону, включаючи земні надра.

Як державна територія розглядаються також морські, повітряні і космічні кораблі, а також трубопроводи і кабелі, прокладені по території з міжнародним режимом.

Юридична природа і правовий статус державної території визначається територіальним верховенством держави, його суверенною владою, що виключає будь-яку іншу іноземну владу на території держави.

У Римському праві це виражалося терміном "dominium" на відміну від "imperium", що означає суверенну владу над фізичними особами. В межах державної території у повному обсязі діє вся законодавча, виконавча, судова й адміністративна влада держави. Юридична природа і правовий статус державної території підкреслюється в ряді основних принципів сучасного міжнародного права.

Зокрема, це найбільш чітко проглядається в таких принципах, як принцип суверенної рівності, територіальної цілісності, незастосування сили, непорушності кордонів та ін.

Державна територія являє собою матеріальну основу держави, і її межі визначаються державними кордонами (сухопутними, водними, морськими, повітряними (до висот 100-110 км). Цим, зокрема, пояснюється жорстка позиція України щодо необхідності чіткого розмежування морських просторів в Азовському морі, Керченській протоці і Чорному морі після розпаду СРСР.

Правовий режим державних кордонів визначається державою.

У комплексі питань про державну територію важливе місце займає питання про державний кордон. Саме державний кордон визначає межі дії державного суверенітету, і з цієї причини держави дуже скрупульозно підходять до його визначення.

Відповідно до усталеної практики і з огляду на міжнародно-правові вимоги, державним кордоном вважається вертикаль, що проходить через обриси сухопутної, водної і морської розмежувальної лінії і відмежовує вгорі повітряний простір, на поверхні - сухопутні, водні і морські простори і під цією поверхнею - надра землі та водні і морські простори, що лежать нижче дзеркала води.

Визначення державного кордону і позначення його на картах називається делімітацією і здійснюється державами на підставі договорів та відповідно до вимог міжнародного права.

Встановлення делімітованого державного кордону на місцевості називається демаркацією і здійснюється спеціально створеними змішаними комісіями, до складу яких входять на рівних засадах представники суміжних держав.

З метою забезпечення цілісності державних кордонів і з огляду на взаємні інтереси прикордонні держави встановлюють прикордонний режим, що передбачає порядок охорони кордону, порядок пересування через кордон, регламентацію різноманітної діяльності у прикордонній зоні, процедури врегулювання спірних прикордонних питань та ін. Всі ці питання, звичайно, регулюються в законах, положеннях та інших правових актах, присвячених охороні державного кордону.

В Україні таким актом є Закон України "Про охорону державного кордону України" від 4 листопада 1991 р.

До складу території з міжнародним режимом входять простори (сухопутні, повітряні, водні, морські), що лежать за межами державної території і нікому не належать. Внаслідок цього вони перебувають у спільному користуванні всіх держав і на них поширюється дія спеціально сформульованих для них норм міжнародного права.

До таких просторів належать:

- води відкритого моря і повітряний простір над ним;

- глибоководні райони морського дна, що лежать за межами континентального шельфу в його юридичному розумінні;

- Антарктика;

- космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла.