27. Право на працю та право на страйк.

Право на працю (ст. 43) — одне з фундаментальних, пріоритетних соціальних прав, в ч. 1 ст. 43 дається загальне визначення цього права і передбачаються гаранти його здійснення.

Зокрема, у Конституції зазначається, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Гарантуючи це право, держава, як зазначається у ч. 2 ст. 43 Конституції, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової, діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на працю, відповідно до ст. 43, включає право на належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Нарешті, проголошується також, що право на вчасне одержання винагороди за працю захищається законом.» У ст. 43 Основного Закону передбачена заборона використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах.

Державі належить контроль за організацією та умовами найманої праці. Юридичні гарантії права на працю містяться у поточному законодавстві (в нормах трудового, адміністративного, сільськогосподарського, кримінального права). Захист трудового права здійснюється державними органами, а також професійними спілками та іншими об'єднаннями громадян.

Право на страйк, (ст. 44) — якісно нове для нашої країни право, яке тісно пов'язане з правом на працю. Зокрема, у ст. 44 зазначається, що ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних та соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом із врахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав та свобод інших людей. Страйк — добровільна справа. Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

28. Конституційні обов’язки громадян України.

Основні обов'язки людини і громадянина - це закріплені в Конституції України вимоги, які пред'являються кожній людині та громадянинові, аби він діяв певним., чітко визначеним конституційною нормою чином (або утримувався від вчинення відповідних дій) для забезпечення інтересів суспільства, держави, інших людей і громадян; недотримання ж цих вимог тягне за собою юридичну відповідальність. Основні обов'язки є складовою частиною правового статусу особи і забезпечують нормальне функціонування держави та життєдіяльність суспільства.

У першу чергу, треба підкреслити, що як форма та спосіб організації суспільства, держава несе відповідальність перед своїми громадянами, а також зобов'язана захищати їх, охороняти життя тощо (Статті Конституції 3, 27, 29, 59).

З другого боку, громадяни України теж мають обов'язкі відносно держави та один одного. До основних таких обов’язків належать:

1) захист держави та військова служба (35,65);

2) підтримка громадського порядку та загального миру (Ст. 35, 18, 37);

3) повага національної гідності інших осіб, укріплення дружби між націями та народами України (Ст. 35,37,10);

4) піклування батьків про дітей (Ст. 51);

5) піклування дітей про батьків (Ст. 51)

6) не спричиняти шкоди природі, історико-культурним пам'яткам, та відшкодовувати завдані збитки. (Ст. 66);

7) сплачувати податки і інші збори(Ст. 67);

8) дотримання вимог Конституції, законів України (Ст. 68);

9) шанувати її державні символи(ст.65).)

29. Військовий обов’язок.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

Військовий обов'язок встановлюється з метою забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших військових формувань особливим складом у разі мобілізації, а також для підготовки в мирний час військово-навчальних ресурсів військовозобов'язаних і призовників. Порядок його виконання визначається законами України з питань військового обов'язку і військової служби.

Військовий обов'язок включає:

· підготовку громадян до військової служби;

· приписку до призовних дільниць;

· прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу;

· проходження військової служби;

· виконання військового обов'язку в запасі;

· проходження служби у військовому резерві;

· дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Військовий обов'язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.

Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (об'єднані міські) військові комісаріати (далі - районні (міські) військові комісаріати), військові комісаріати Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також територіальні центри (в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві) та філіали (в районах та містах) комплектування військовослужбовцями за контрактом.