Врахування темпераменту учнів у навчально-виховному процесі

Холерик. Слід враховувати притаманну йому запальність, різкість, нестриманість. Доцільно контролювати д-сть Х. як можна частіше, критичні зауваження робити обережно, вдумливо. Не слід вступати в суперечку, коли він уже "завівся". Треба дочекатися певного заспокоєння. Стратегія: спокійна, врівноважена атмосфера соціального оточення, справедлива вимогливість, об’єктивне оцінювання, сприяння оволодінню прийомами саморегуляцій, сприяння усвідомленню недоліків свого темпераменту.

Сангвінік. Підхід полягає у достатньому завантаженні його рухової енергії (ігри, доручення, що вимагають швидкої реакції, кмітливості, частих переходів від одного виду д-сті до іншого) реалізувати потребу в сангвініка у лідерстві, наставництві. Стратегія - шляхом індивідуального контролю корегувати поверховість, непосидючість, брак витримки, звертати увагу на цікаві аспекти завдання, безперервно ставити нові задачі. Підбадьорювати, закликати до подолання труднощів, розповідати про подальші перспективи роботи. Заохочувати виявлення відповідальності, вимогливості до себе, наполегливості.

Флегматик. Необхі. рахуватися з притаманною Ф. інертністю нервово-психічних процесів, не підхльостувати, давати більше часу на виконання завдань пізнавального характеру. Індивідуальний поточний інструктаж для Ф. має бути повільнішим і докладнішим. Стратегія -систематично приділяти увагу, не переключати швидко з однієї задачі іншу, робити установку на мобілізацію всіх сил для виконання термінових завдань, привчати стежити за витрачанням часу, стимулювати самоконтроль щодо темпу виконання намічених дій. Активізувати рухому сферу через ігри спортивні змагання. Розбудити самолюбство, активізувати емоційну сферу.

Меланхолік. Урахувати швидку стомлюваність, надавати меланхолікам більше часу для відпочинку, опитувати на поч. занять. Підтримувати бадьорість духу, прагнення до переборення труднощів адаптації. Низька оцінка, негативні стимули гальмують М., дезорганізують його. Стратегія: стимулювати меланхоліка шляхом систематичного підбадьорювання, навіювання віри у власні сили: дати можливість виявити переваги свого темпераменту (високу чутливість, акуратність, дбайливість, ретельність).

Загальна тактика: сприяти розвитку позитивних властивостей кожного темпераменту і водночас допомагати звільнитися від негативних моментів, пов'язаних з певним темпераментом.

9. Акцентуації характеру.

Акцентуація характеру - це надзвичайне підсилення окремих рис характеру, за якого наявні відхилення в психології й поведінці людини, що не виходять за межі нормативної поведінки, але межують з патологією

Акцентуації характеру розглядаються як крайні варіанти норми.

Розрізнення патологічних і нормальних характерів є досить складним. По один бік вісі, що розділяє другу і третю зони, опиняються індивіди, вивченням яких займається психологія, по другий - мала психіатрія. Звісно, що дана вісь розмита. Тим не менше існують критерії, які дозволяють її приблизно локалізувати на вісі інтенсивності характерів. Таких критеріїв три, і вони відомі як критерії психопатій Ганнушкіна-Кербікова.

Характер можна вважати патологічним, тобто розцінювати як психопатію, якщо він є відносно стабільним у часі, тобто мало змінюється протягом життя.

Друга ознака - тотальність проявів характеру: при психопатіях одні і ті самі риси характеру виявляються всюди: і вдома, і на роботі, і на відпочинку, і серед знайомих, і серед чужих, коротше кажучи, за будь-яких обставин. Якщо ж людина, припустимо, вдома одна, а на "людях" - інша, то вона не психопат.

Нарешті, третя і одна з найважливіших ознак психопатій - це соціальна дезадаптація, що полягає в тому, що у людини постійно виникають життєві труднощі, причому ці труднощі переживає або вона сама, або оточуючі її люди, або один та інші разом.

У випадку акцентуацій характеру може не бути жодної з перерахованих ознак психопатій, принаймні ніколи не присутні всі ознаки відразу. Відсутність першої ознаки виражається в тому, що акцентуйований характер не проходить "червоною ниткою" через все життя. Зазвичай він загострюється в підлітковому віці, а з досягненням людиною дорослості згладжується. Друга ознака - тотальність - також не обов'язкова: риси акцентуйованих характерів проявляються не в будь-якому середовищі, а тільки в особливих умовах. Нарешті, соціальна дезадаптація при акцентуаціях або не настає взагалі, або буває нетривалою.

На формування характеру найістотніше впливають загальні фактористановлення особистості:

1) біологічна основа,

2) соціальне середовище та

3) активність самої людини. Особливо важливе значення для формування характеру має активна діяльність людини і, передусім, спілкування як необхідна умова самопізнання та самореалізації особистості.

Біологічна основа - це специфічний вияв вищої нервової діяльності, підґрунтям якої є природжені особливості нервової системи, своєрідні сполучення яких (сила, врівноваженість, рухливість) виявляються через тип темпераменту. На подальше формування характеру впливають і вроджені задатки дитини, які створюють умови для схильностей. Але слід пам'ятати, що природжений тип нервової системи з перших днів життя перебуває під впливом суспільних умов життя, виховання, які накладають відбиток на його функціонування.

Соціальне середовище передусім виявляється через виховний вплив родини та умов проживання в ній дитини. Склад сім'ї, традиції та мікроклімат, ставлення до дитини зумовлюють формування різних рис її характеру. Однак, сім'я є частиною суспільства в цілому, тому трансформації, що відбуваються в сучасному суспільстві, поява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням у систему ринкових відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини. Отже через соціум у дитини виробляються як типові риси національного характеру, так і специфічні риси для певного контексту розвитку країни.

Акцентуації характеру школярів та рекомендації по роботі з ними.

Гіпертемічний тип

Діти з таким типом акцентуації завжди в гарному настрої. Якщо трапляються вибухи гніву й роздратування, то вони швидко минають, піднесений настрій супроводжується бажанням діяти та спілкуватися, завдяки чому вони легко сходяться з людьми, стають лідерами. Прагнуть усього нового, завдяки чому виявляють енергійність, ініціативу, творче мислення. Однак, з іншого боку, надмірна діяльність може вилитися в розкиданість інтересів, відсутність цілеспрямованості, що призводить до того, що часто такі учні не доводять розпочату справу до кінця. Підвищена товариськість може привести до недостатньої розбірливості в контактах. Виражене прагнення до самостійності.

Цінують волю, тому можуть протестувати проти спроб дорослих втручатися в їхнє життя. Протест найчастіше виражається в навмисних порушеннях правил, у втечі з дому. Як правило, погано переносять будь – який режим і дисципліну.

Рекомендації вчителеві щодо роботи з такими дітьми:

захоплювати новими оригінальними завданнями;

пропоновані завдання не повинні бути монотонними й вимагати занадто тривалих зусиль з боку дитини;

довести видимий контроль до необхідного мінімуму.

Нестійкий тип 

Головна риса таких дітей – нездатність до найменших зусиль: вони не можуть організувати себе, уникають труднощів, доручень, відповідальності. Легко піддаються думці більшості й навіюванню, схильні до наслідування. Прагнуть до одержання нових вражень, розваг. Найстрашніше для них – самотність. Для отримання нових відчуттів удаються до хуліганських учинків, уживають наркотики, алкоголь. Як правило, такі діти легко чинять дрібні крадіжки, бажають проводити весь час у вуличних компаніях.

Рекомендації вчителеві щодо роботи з такими дітьми:

здійснювати за ними жорсткий контроль (вимагати систематичного виконання домашніх завдань);

підтримувати постійний контакт із батьками.

Циклоїдний тип

Головна риса: два стани, що змінюють один одного. Перший стан характеризується гарним настроєм, прагненням до діяльності, активним спілкуванням з оточуючими. У другому стані настрій пригнічений, млявість, сонливість, відчуженість, зниження працездатності. У цьому стані в підлітка виникають реальні проблеми – погані оцінки, сварки з однолітками, конфлікти з учителями, батьками, - які здаються нерозв′язаними. У такі моменти деякі учні здатні до суїциду. Як правило, тривалість фаз становить два – три тижні. Однак можлива тривалість і від кількох годин до кількох місяців.

 Рекомендації вчителеві щодо роботи з такими дітьми:

Із розумінням ставитися до іншого стану дітей (не слід докоряти їм у ліні й вимагати фізичної активності).

Лабільний тип

Для таких учнів також характерна зміна настрою, але, на відміну від попереднього типу, тут немає регулярної зміни настрою. Настрій змінюється дуже різко з найнезначнішого приводу. Для виходу зі стану пригніченості достатньо невеликого заохочення, зміни виду діяльності. Такі учні, як правило, мають непогану інтуїцію. Вони здатні щиро любити, співпереживати чужому горю, відчувати прихильність до близьких і друзів, але лише в тому випадку, якщо відчувають взаємність. Вони люблять компанії для одержання нових вражень. Не є лідерами, їм більше до душі роль „улюбленця”.

Рекомендації вчителеві щодо роботи з такими дітьми:

ставити в приклад тих, до кого прихильна дитина;

постійно пропонувати виконувати різні завдання.

Сенситивний тип

Учні з таким типом вирізняються вразливістю, м′якосердям. Боязкі та сором′яз

ливі серед незнайомих людей, у новому для них оточенні. У звичних умовах зі знайомими людьми вони достатньо товариські. Люблять проводити час із молодшими. Прив′язані до близьких людей. Вирізняються слухняністю, їх уважають „домашніми дітьми”. У них добре розвинене почуття обов′язку, відповідальності, висока вимогливість до себе й оточуючих. Характерним є комплекс власної неповноцінності. Вони надмірно чутливі до думки оточуючих. Важкою є ситуація, коли такі учні стають об′єктом глузувань або підозри в поганих учинках, тому дуже скуто почуваються біля дошки.

Рекомендації вчителеві щодо роботи з такими дітьми:

по можливості підтримувати таких дітей, коли вони відповідають біля дошки.

Демонстративний тип

Діти з таким типом акцентуації виокремлюються насамперед постійним прагненням звернути на себе увагу оточуючих. Вони хочуть захоплення, подиву, співчуття. Такі учні згодні бути об’єктом образ, обурення, аби лише бути поміченими. Вони часто брешуть, дуже причому мистецьки, бо мають чудові акторські здібності. Ніколи не бувають безкорисливими у взаєминах з іншими людьми.

Рекомендації вчителеві щодо роботи з такими дітьми:

- не акцентувати уваги на поведінці таких дітей;

- оцінюючи відповіді та вчинки, мотивувати своє ставлення.

Шизоїдний тип

       Характерна риса – недостача інтуїції: у розмові з оточуючими не відчувають моменту, коли потрібно вислухати й поспівчувати, а коли ,навпаки, краще промовчати. Постійно перебувають у власному світі, побудованому ними та спов- неному фантазій і захоплень. У свій внутрішній світ нікого не пускають, мають оригінальні захоплення, начитані. Діти з таким типом, як правило, усвідомлюють свою несхожість на інших і часто самі страждають від самотності, невміння налагодити контакти з оточуючими, знайти собі друга.

Рекомендації вчителеві щодо роботи з такими дітьми:

намагатися використовувати їх досить добре розвинене письмове мовлення;

використовувати їхню ерудицію, оригінальність суджень.

 

Конформний тип

Учні такого типу вирізняються постійним підкоренням думці більшості. Вони прагнуть робити „як усі”, одягатися „як усі”, думати „як усі”. Якщо оточення гарне, то такі учні особливих проблем не мають. Але, потрапивши в погане середовище, вони згодом засвоюють усі манери, звички й правила поведінки членів групи й тоді вимагають особливої уваги з боку дорослих. Такі учні можуть відмовитись відповідати лише тому, що перед цим інший учень отримав погану оцінку.

Рекомендації вчителеві щодо роботи з такими дітьми:

керувати не чинячи на них прямого тиску;

запобігати спілкуванню конформних дітей з невідповідними людьми.

Серед чинників, які здійснюють організований вплив соціуму на формування характеру особистості, особлива роль належить вихованню.

Активність самої особистості у формуванні характеру, досягаючи усвідомлюваного та цілеспрямованого змісту, набуває форми самовиховання.

На високому рівні розвитку людина починає здійснювати самовиховання і саморегулювання, становлення свого характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає влаштовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і суспільними цінностями.

Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується.

Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає засвоєнню небажаних звичок і рис поведінки

Повною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, опановує засади психологічної культури, коли в неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце.

Певні професії накладають свій відбиток на людину, на її індивідуально-психологічні властивості, і в першу чергу на характер. В цьому розумінні говорять про професійний характер лікаря, військового, художника, актора педагога тощо. Невимогливість, несправедливість, нетактовність та інші негативні якості в характері є серйозною перешкодою в будь-якій діяльності. Характер - стрижень людської особистості. Він - і передумова, і результат реальної поведінки людини в конкретних життєвих ситуаціях. Обумовлюючи поведінку особистості, характер в поведінці й формується.

Посієш вчинок - пожнеш звичку, посієш звичку - пожнеш характер, посієш характер - пожнеш долю. Народна мудрість