Основні характеристики темпераменту:

1. Т. Відображає динамічні особливості психіки.

2. Т. має біологічно обумовлену вроджену основу, його структура склад. з певної комбінації властивостей нервової системи. Т.є тільки у людини.

3. Т. розвивається в онтогенезі, змінюється протягом життя. Існують певні вікові особл. Т.

4. Існує 4 основні типи Т: сангвінік, холерик, флегматик, меланхолік. Але і "чистих" типів не існує

5. Кожен тип темпераменту накладає відбиток на поведінку людини, але сам по собі не визначає ні цілей діяльності, ні її внутрішнього змісту.

6. Т. впливає на формування характеру і поведінки людини, визначає її індивідуальність.

7. Т. як індивідуальний стиль д-сті, має прояв у всіх рисах особистості.

8. Т. не дає уявлення про соціальну цінність людини, немає кращих або гірших Т. - кожен має свої достоїнства і недоліки.

9. Т. характеризує душевне життя індивіду. Зміст темпераменту визначається світоглядом, характером, освітою, вихованням людини.

10. Найяскравіше Т. виявляється в емоційному житті та руховій сфері.

11. Т. істотно впливає на здібності людини, визначає профпридатність або профнепридатність,

12. Властив. темпераменту значною мірою впливають на успішність, індивідуальні показники учбової і професійної діяльності.

Врахування темпераменту учнів у навчально-виховному процесі

Холерик. Слід враховувати притаманну йому запальність, різкість, нестриманість. Доцільно контролювати д-сть Х. як можна частіше, критичні зауваження робити обережно, вдумливо. Не слід вступати в суперечку, коли він уже "завівся". Треба дочекатися певного заспокоєння. Стратегія: спокійна, врівноважена атмосфера соціального оточення, справедлива вимогливість, об’єктивне оцінювання, сприяння оволодінню прийомами саморегуляцій, сприяння усвідомленню недоліків свого темпераменту.

Сангвінік. Підхід полягає у достатньому завантаженні його рухової енергії (ігри, доручення, що вимагають швидкої реакції, кмітливості, частих переходів від одного виду д-сті до іншого) реалізувати потребу в сангвініка у лідерстві, наставництві. Стратегія - шляхом індивідуального контролю корегувати поверховість, непосидючість, брак витримки, звертати увагу на цікаві аспекти завдання, безперервно ставити нові задачі. Підбадьорювати, закликати до подолання труднощів, розповідати про подальші перспективи роботи. Заохочувати виявлення відповідальності, вимогливості до себе, наполегливості.

Флегматик. Необхі. рахуватися з притаманною Ф. інертністю нервово-психічних процесів, не підхльостувати, давати більше часу на виконання завдань пізнавального характеру. Індивідуальний поточний інструктаж для Ф. має бути повільнішим і докладнішим. Стратегія -систематично приділяти увагу, не переключати швидко з однієї задачі іншу, робити установку на мобілізацію всіх сил для виконання термінових завдань, привчати стежити за витрачанням часу, стимулювати самоконтроль щодо темпу виконання намічених дій. Активізувати рухому сферу через ігри спортивні змагання. Розбудити самолюбство, активізувати емоційну сферу.

Меланхолік. Урахувати швидку стомлюваність, надавати меланхолікам більше часу для відпочинку, опитувати на поч. занять. Підтримувати бадьорість духу, прагнення до переборення труднощів адаптації. Низька оцінка, негативні стимули гальмують М., дезорганізують його. Стратегія: стимулювати меланхоліка шляхом систематичного підбадьорювання, навіювання віри у власні сили: дати можливість виявити переваги свого темпераменту (високу чутливість, акуратність, дбайливість, ретельність).

Загальна тактика: сприяти розвитку позитивних властивостей кожного темпераменту і водночас допомагати звільнитися від негативних моментів, пов'язаних з певним темпераментом.

29. Педагогічні здібності та їх формування

Пед. д-ть - це цілеспрям. виховуючий та навч. вплив вчит. на учнів з метою особистісного, інтелект. та діяльнісного його р-ку, а також основа його самор-ку та самовдосконал.

Пед. д-ть має ті самі хар-ки, що й інші види людськ. д-ті: це цілеспрямов., вмотивованість та предметність. Кузьміна однією з особливих специфічних хар-тик пед-чною наз. продуктивність. В залежн. від продукт-ті в пед. д-ті виділ. 5 рівнів:

1- репродуктивний (мінімальний) - педагог вміє передати іншим те, що знає сам;

2-адаптивний(низьк., малопродукт.)- педагог вміє пристосувати своє повідомл. відповідно особливостям аудиторії;

3-локально-моделюючий (середній, середньо продуктивн.)- педагог володіє стратегіями навч. учнів зн., ум., нав. з окрем. розділів курсу (тобто формулюв. пед. мету, розуміти бажаний рез-тат та добирати сис-му і послід-ть включ. учнів в учб.-пізнав. д-ть);

4-системно-моделюючий знання учнів (висок., продукт.) - педагог володіє стратегіями формув. необх. сис-ми зн., ум. та нав. з даного предмету в цілому;

5-системно-моделюючий д-ть та повед. учнів (найвищий, високопродукт.) - педагог володіє стратегіями перетвор. свого предмету в засіб формув. ос-ті учня, його потреб у самових., самоосвіті, самор-ку.

Різні вчені виділ. різні пед. здібн. Н-д, Левітов визначав як основні пед. здібності такі: здібн. до передачі знань дітям скорочено, у цікав. формі; здібн. до розум. учнів, яка спир. на спостережл.; самост. і творчий склад мисл.; кмітливість чи швидку та точну орієнтацію; організац. здібн., необхідні як для забезпеч. роб. самого вчит., так і для створ. гарного учн. колект. Подальший р-ток зробив Гоноболін, який деталізуючи зміст вищеназваних здібностей, визначав ще 12, узагальнюючи які, отрим. такі групи:

1)здібн. роб. учб. матеріал доступний учням та пов'яз. його з ж-тям - утворює групу дидактичних здібностей, чи заг. здібностей до передачі знань у скороч. та цікавій формі;

2)розуміння вчителем учня, інтерес до дітей, творчість у роб., спостережл. по віднош. до дітей - група пов'яз. з рефлексивно-гностичними здібн. люд.;

3)вольовий вплив на дітей, пед. вимогливість, пед. такт, здібн. до орг-ції дит. колективу - це інтерактивно-комунікативні здібн.;

4)здібн., які хар-зують змістовність, яскравість, образність та впевненість мовл. вчителя.

Найб. узагальнено пед. здібності представлені Крутецьким, який дав такі заг. визначення.

1.Дидактичні здібн. – здібн. доступно передавати учням учб. матер., розкрив. матеріал, як пробл., ясно і зрозуміло, викликати інтер.до предм., спонукати учнів до активного, самост. мисл. Вч. з дидакт. здібн. вміє при потребі відповідним чином реконструювати, адаптувати учб. матеріал, важке зробити легким, складне - простим, незрозуміле – зрозум.

2.Академічні здібн. – здібн. до відповідної галузі знань (матем., фіз., біол., літер. і т.д.) Здібний учит. знає предмет не тільки в межах учб. курсу, а значно ширше і глибше, постійно слідкує за відкриттями науки, абсолютно вільно володіє матеріалом, проявляє до нього велик. інтерес, прагне до дослідниц. роб.

3.Перцептивні здібн. – здібн. проникати у внутр. світ уч., психол. спостережл., яка пов'яз. з глибок. розумінням ос-ті учня, його тимчас. психіч. станів. Здібний вч., вихователь за незначними ознак., невелик. зовн. проявом бачить ледь помітні зміни у внутр. стані учня.

4 Мовленнєві здібн. – здібн. ясно і чітко висловл. свої думки і почуття за допом. мовл., а також міміки і пантоміміки. Мова здібного вчителя на уроці завжди спрям. на учнів.

5.Організаторські здібн. -це, 1)здібн. організовув. учнів. колект., об'єднув. його, надихати на виріш. важл. зад.; 2)здібн. правильно організов. свою власну роб. Орг-ція власної роб. передбач. вміння правильно планув. і самост. контрол. її. У досвідчених вч. виробляється своєрідне почуття часу - вміння правильно розподіл. роб., вкладатися у визнач. термін.

6.Авторитарні здібн. – здібн. безпосереднього емоц.-вольового впливу на учнів і вміння на цій основі завойовувати у них авторитет. Авторитарні здібн. залеж. від цілого комплексу особистісних якостей вч., а саме: його вольових якостей (рішучість, витримка, наполегл., вимогл. і т.д.), а вже потім - від почуття відповід-сті за навч. і вих. школярів, від впевненості вч. в тому, що він правий, від вміння передати цю впевн. своїм вихованцям.

7.Комунік. здібн. – здібн. до спілк. з дітьми, вміння знайти правильн. підхід до учн., встанов. з ними доцільні, з пед. точки зору, взаємовідносини, наявність пед. такту.

8.Пед. уява (чи прогностичні здіб.) - це спец. здібн., які вираж. у передбачуваності своїх дій, у виховн. проектуванні ос-ті уч., пов'яз. з уявл. про те, що з учня вийде в майб., в умінні прогноз. р-ток тих чи інш. якостей вихованця.

9.Здіб. до розподілу уваги одночасно між кількома видами д-ті має особливе знач. для роб. вчит. Здібний, досвідч. вчитель уважно слідкує за змістом та формою викладу (чи думки учня) і в той же час тримає в полі зору всіх учнів, чутливо реагує на ознаки втоми, неуважності, непорозуміння, помічає всі випадки поруш. дисципліни, і, врешті-решт, слідкує за своєю повед. (позою, мімікою, пантомімікою, ходою).

Здібність суб'єкта пед. д-ті, яка форм. та розвив. у пед. д-ті, значною мірою визнач. її успішність.

30. Психологічні механізми виховання

 Психологія виховання виявляє психологічну сутність виховання, вивчає, що відбувається з психікою дитини в процесі виховання, що являють собою психологічні механізми взаємодії вихователя і вихованців, як змінюється ефект виховних впливів в залежності від різних індивідуально-психологічних особливостей дитини.        В структурі особистості ми можемо визначити центр, навколо якого групуються всі інші риси і особливості. На думку Л.І. Божович таким центром виступають мотиви. Система домінуючих мотивів – це спрямованість особистості. Виділяють три види спрямованості: особистісна (престижна, егоїстична),колективістська (суспільна, альтруїстична), ділова (інтерес до праці, до справи, до пізнання дійсності).        Особистісна спрямованість створюється завдяки переважаючим мотивам особистісного благополуччя, самоствердження, особистого спокою.        Колективістська спрямованість пов’язана з тим, що вчинки людини спонукаються інтересами і потребами групи, суспільства.        Ділова спрямованість викликається мотивами, які породжуються самою діяльністю, інтересом до істини, до пізнання.        Специфіка виховання особистості полягає в тому, що, по-перше, це довготривалий процес, по-друге, це багатофакторний процес (сім’я, школа, громадськість, засоби масової інформації тощо), по-третє, результати виховання не дуже помітні для зовнішнього спостерігача.        Умовами формування особистості є вплив на емоційну сферу, розвиток психіки в діяльності, активність і самостійність учнів, заохочення і покарання.        При виборі методів виховного впливу слід враховувати вікові особливості дітей, можливості виникнення смислових бар’єрів, самооцінку і рівень домагань тощо.        Перед вихователями стоїть завдання «проектування» особистості в процесі виховання. Тут слід враховувати ряд позицій вітчизняної психології стосовно цього важливого питання. Мова йде про те, що вихователь у так званий «проект» особистості повинен «закласти» типологічні особливості (характер, темперамент, здібності), спрямованість як систему домінуючих мотивів, самооцінку і рівень домагань, емоційну сферу, провідні типи діяльності на відомих вікових етапах (вікова періодизація Д.Б. Ельконіна) та ін. При цьому слід враховувати певні критерії об’єктивності і ефективності виховного процесу.        Виділяють в критеріях об’єктивності виховного процесу критерії факту, ставлення, часу. В критеріях ефективності виховання – впорядкованість життєдіяльності школи, класу, емоційність життя учнів в школі, класі, творчу співдружність вчителів (вихователів) і учнів, самопочуття дитини в школі («соціальна захищеність»), підготовленість випускників школи до життя.        Важливою проблемою для сучасної школи є проблема перевиховання, хоча основною проблемою була і залишається проблема виховання.        Але існує проблема важковиховуваних дітей (або дітей з асоціальною поведінкою). Спеціалісти в цій галузі виділяють декілька груп важковиховуваних дітей:     1. Емоційно нестійкі. Їх ніяка діяльність не може довго втримати, вони легко піддаються негативному впливу, легко навіювані.     2. Афективні, збудливі – бурхливо реагують на окремі факти, події, людей.     3. Недовірливі, скриті, образливі.     4. Недисципліновані, грубі.     5. З комплексом неповноцінності.     6. Ліниві.     7. Брехливі.        Перевиховання таких дітей передбачає не тільки зруйнування старого стереотипу, але заміну його новим, створення умов для формування досвіду позитивних відносин, включення учня в нові стосунки в групі, класі.        Психолог при роботі по перевихованню учнів повинен створити таку ситуацію, щоб учень був впевнений, що йому хочуть допомогти. Тоді він довірить свої «таємниці» цій людині, щоб одержати підтримку і пораду.        Вищою формою самоуправління дитини виступає самовиховання. Воно – важлива рушійна сила розвитку психіки, новий етап взаємодії «дитина – зовнішній світ».        Засобами самовиховання виступають самозобов’язання, самоконтроль, самоаналіз, самооцінка. Потім – оцінка оточуючими людьми конкретної дитини. Велике значення для самовиховання має також зразок (взірець), який учень бачить у своєму вихователі.