24. Ідентичність особистості

 Ідентичність - психологічне уявлення людини про своє "Я", яке характеризується суб'єктивним почуттям своєї індивідуальної самототожності і цілісності, ототожнення людиною самої себе (частково усвідомлене, частково неусвідомлене) з тими чи іншими типологічними категоріями.

У науці розрізняють:

- соціальну ідентичність (ототожнення себе з соціальною позицією або статусом);

У групову ідентичність (ототожнення себе і іншою спільністю);

- етнічну ідентичність (ототожнення себе і певною етнічною групою);

-  культурну ідентичність (ототожнення себе з культурною традицією ).

Етапи ідентифікації. Коли ми говоримо про ідентичність, то маємо на увазі ідентичність особистості, істоти соціальної, що проживає в певному соціумі. Саме тому під ідентичністю, то­тожністю самому собі, ми маємо на увазі соціального суб'єкта, а не біологічного, тобто, розглядаємо її не з точки зору медичних факторів, як це часто робить фрейдизм. Е. Еріксон виділяє вісім стадій розвитку ідентичності.

 На першій стадії, яку він називає орально-сенсорною (або інкорпоративною, вбираючою), дитина вирішує фундаменталь­не питання всього свого майбутнього життя довіряє вона на­вколишньому світу чи ні.

Другі стадія (IX міс.     4 роки)     прогресуюча автономність дитини (перш за все здатність пересуватись, розцінок мовлення, маніпуляторних здібностей та ш.) дозволяє дитині перейти до рішення другого життєвого завдання - набуття самостійності -(альтернативний, негативний варіант, пов'язаний з невпевнені­стю у собі, сором'язливістю, безперервними сумнівами).

 Третя стадія (4-6 років) - локомоторно-генітальна, або едипова. Тут вирішується альтернативна між ініціативою та почут­тям вини. У цьому віці розширюється простір життєдіяльності ди­тини, вона починає сама визначати собі цілі, придумувати занят­тя, виявляти винахідливість у мовленні, фантазувати. У просторі дитини появляється все більше людей. Вже не тільки батько й мати, а й інші дорослі стають предметом ідентифікації дитиною себе з дорослими як основою становлення нового ступеня ідентичності.

Четверта стадія (6-11 років) пов'язана з набуттям дитиною різних умінь, в тому числі й уміння вчитися. Дитина активно ово­лодіває символами культури. Цей вік - оптимальний час для на­вчання, готовності до труднощів дисципліни, засвоєння знань, праг­нення робити все добре, панування духу змагань. Тут формується почуття вмілості, компетентності, а при негативному протікав  віку - неповноцінності. Оволодіваючи основами знань, діти починають ідентифікувати себе з представниками окремих професії Для них важливою є суспільна значущість їхньої діяльності.

П'ята стадія (11-20 років) - базова для набуття  ідентичності. У цей час підліток коливається між позитивним по­люсом ідентифікації "я" і негативним полюсом плутанини ролей. Перед підлітком стоїть завдання об'єднання всього, що він імені про себе самого як сина (дочку), школяра, спортсмена, другі і т. п. Все це він повинен об'єднати в єдине ціле, осмислити, зв`язати ти з минулим і спроектувати на майбутнє. При вдалому про тіканні кризи підліткового віку у юнаків і дівчат формується почуття ідентичності, при несприятливих     заплутана іден­тичність, поєднання з тяжкими сумнівами відносно себе, свого місця в групі, в суспільстві, з неясністю життєвої перспективи.

 Шоста стадія (21    25 років), за Еріксоном, знаменує перехід до вирішення вже власне дорослих завдань на базі сформованої психосоціальної ідентичності. Молоді люди вступають в дружні сто­сунки, и шлюб, з'являються діти. Вирішується глобальне питання про принциповість, вибір між цим широким полем встановлення дружніх сімейних зв'язків з перспективою виховання нового поко­ління та ізоляціонізмом, властивим людям зі сплутаною ідентичні­стю та іншими, ще більш ранніми помилками в лінії розвитку.

Сьома стадія (25-60 років), яка займає левову частку людсь­кого життя, пов'язана з суперечністю між здатністю людини до розвитку, яку вона (людина) отримує на попередніх стадіях, і особистим застоєм, повільним регресом особистості в процесі буденного життя. Нагородою за оволодіння здатністю до само­розвитку є формування людської індивідуальності, неповторності. Піднімаючись над рівнем ідентичності, індивід отримує рідкісну здатність бути самим собою.

Восьма стадія (старше 60 років) завершує життєвий шлях, і тут, пожинаючи плоди пройденого життя, людина або отримує спокій та врівноваженість, або виявляється приреченою на без­вихідність, відчай як результат заплутаного життя.

Кризи ідентичності за видом:

1) кризи здоров'я. Втрата здоров'я часто веде до значних проблем у житті людини, змінює спосіб її існування і соціальні функції, перекреслює наміри і життєві плани;

2) термінальні кризи - визначені поняттям "термін" і пов'язані з необхідністю досягнення життєвих цілей у певний термін;

3) кризи значущих стосунків виникають при зміні стосунків і ролей з важливими людьми;

4) кризи особистісної автономії пов'язані з втратою чи обмеженням особистісної свободи;

5) кризи самореалізації виникають за певних обставин, які унеможливлюють нормальну, звичайну самореалізацію людини;

6) кризи життєвих помилок можуть виникати тоді, коли дії людини або її бездіяльність призвели до фатальних наслідків

25. Особистісне самовизначення старшокласників

В період ранньої юності принципово змін. ставл. до власн. ос-ті. Висок. рівень р-ку самосвід. породжує інтерес до власної ос-ті, до форм її орг-ції та саморегулюв. Осн. психол. здобуток юності - відкриття для себе власного внутр. світу. Процес відкриття власн. "Я" складний і внутрішньо суперечл. Невизначеність, розмитість "Я" в цьому віці зумовл. почуття стурбов. та внутр. порожнечі, яку слід чимось наповн. Це породж. посилення потреби у спілк. та одночасно посил. потреби у відокремл. від інш. Для юності характерна вікова інтровертованість, коли самотність дає можлив. реаліз. здібності(муз., худ., літер., техн.). Але моральна самотність так само важко переноситься, як і фіз. При встановл. гарних особистісних контактів з людьми у старшокл. самотність швидко зник. Життєві роздуми в юн. віці спрям. на пізнання свого жит. признач. Розгляд потреби смислу ж-тя - актуальна пробл. для ран. юн. віку, коли саме ж-тя потребує від юнаків та дівч. здійсн. пошук сенсу свого ж-тя. Надзвич. важл. проц. у р-ку юн. самосвід. - це формув. почуття індивід. самототожності та цілісності. У цьому віці фіксуються найнижча задоволеність смислом свого ж-тя, найгостріша невпевн. у собі, стан тотальн. невизнач. Реальні жит. пробл. юнаків:-взаєморозум.;-пробл. майб.; -пробл. самовираж.;-пробл., пов'яз. з психосексуальн. інтерес.;-пробл. усвідомл. власн. індивід-сті та її неповтор. рис; -пробл. формув. установки на самост. побудову власн. ж-тя;-інтерес до власн. ос-ті, почуття самотності, пробл. часу, пошук ідеалу.

Життєв. світ старш. школяра хар-зується:-виразною індивідуал. активністю; -захопл. сьогоденням разом із орієнтацією на майб.;-усвідомл. власної своєрідності зумовл. домінуючою потребою бути не таким, як усі.

Становл. ос-ті в ранній юності пов'яз. з формув. світогл. – сис-ми узаг-них погл., знань, перекон., уявл., ідеалів тощо. Світогл. позиції в ран. юності буд. на інтелект. р-ку, інтересі до ос-ті, рефлексії, що веде до формув. власн. перекон. Старшокл., пізнаючи світ, поверт. до власн. «я», виріш. світоглядне пит.: «Що я значу в цьому світі?» Вони шук. відпов. на всі запит. Картина світу в ран. юн. може бути матеріаліст. чи ідеаліст., реліг. чи наук.

Нова соц. позиція старшокл. змінює для нього значущість навч., виявляється свідоме позит. ставл. до навч. Домінуюче місце займ. мотиви, пов'яз. з підготовкою до самост. ж-тя. Старшокл. почин. розгл. навч. як передумову майб. професійної д-ті.

Суттєвим моментом внутр. позиції старш. школяра стає нов. хар-тер потреб: із безпосередніх вони стають опосередков. Етап виникн. опосередк. потреб і прагн., оволод. своїм внутр. світом, форм. жит. планів має означати досить висок. рівень особистого р-ку. У ранній юності відбув. зміни в потребах, інтер. Деякі потреби виник. вперше або змін. Передумов. для цього виступ. біол. та когнітивні зміни. У перехідний період проявл. мотиви відсутні у підлітків: самовдоскон. та інтер. до навч. Навч. інтер. набувають більш широк. х-теру, стають стійкими в порівн. з інтересами підлітків. Мотив самовдоскон. виступ. як прагн. підвищ. свій культурн. рівень, баж. стати різнобічно розвинен. люд.

В юності підвищ. інтерес до соц., політ. і морал. проблем. Школярі критично переоцін. себе, використовуючи підвищені інтелект. можливості. Більш досконалі когнітивні здібності допомаг. молодим людям зробити професійний вибір. Вони в змозі оцінити свої таланти та здібн. Сприятливі прогностичні ф-ри р-ку юнацтва:-уміння переходити на тч зору інш. люд.;-здібність приймати альтернат. тч зору, відмінні від власн.; -здібність до безоцінного ставл. до дій іншої люд.;-позит. ставл.до себе;-свідоме прийняття морал. категорій як мех-змів регуляціі відносин між людьми;-при досягненні ідеального образу у старшокл. з'явл. потяг до самових.;-часткова гармонізація ос-ті, усвідомл. соц. перспект., становл. морал. самосвід.;-формув. в молодих люд. основ емоц. к-тури;-усвідомл. своїх цілей, життєвих прагн.

Відбувається усвідомл. і форм. ставл.до сексуальної чуттєвості, що зародж. Дівч. раніше дозрівають фізіолог. Юнаки перебільш. фіз. аспекти секс-ності, а іноді намаг. від них відмежуватися. У зв'язку з різноман. особлив. сексуал. дозрів. дівчат та юнаків можуть виникнути взаємні непорозум.

У старш. шк. віці свідомо і цілеспрям. форм. такі якості хар-ру, як сила волі, витримка, наполегл., самоконтроль тощо. Старшокл. критично ставляться до засвоюваних ними знань, до висловлювань доросл. Учні пережив. з приводу наявності у себе негат. рис, вваж., що вони самі винні в усіх негараздах, намаг. виправ. власні недоліки, починають розуміти вл-ті свого хар-ру. Приблизно в 16 р. з'явл. особистісні критерії самооц., а 17-18-літні оцінюють себе перш за все з тч зору своєї внутр. шкали цінностей. У цьому віці юнаки та дівчата оптимістично оцін. себе, свої можлив. Загалом юність - це період стабілізації ос-ті, вироблення сис-ми стійких поглядів на світ і своє місце в ньому, особистісного й професійного самовизнач.

Старшокласник і дорослі. Відносини з дорослими поділ.- на особисті та ділові. Старшокл. прагнуть звільнитися від контролю та опікув. з боку батьків і вчит. У цьому проц. прийнято розрізн. домагання автономії у сфері повед. (потреба і право самостійно виріш. особисті пробл.), емоц. автономії (потреба і право мати власні, самостійно обрані уподоб.) та нормативн. автон.(потр. і право на власні норми і цінності). Ревниво захищ. юнаки і дівч. своє право на власні перекон., мор. установки та цінності. Зростає авторитет батьків, що беруть уч. в особистісному самовизнач. старшокл. Критерії, за якими молоді люди оцінюють себе і оточ, змін. Уявл. юнаків та дівч. про те, як вони вписуються в сусп., більше почин. залеж. від накопич. знань про себе.

Спілк. з однолітками в юн. віці. Відчуття самотності, пережив. власної непотрібн. виклик. у молод. люд. нестримне прагн. до об'єдн. і спілк. з однолітками. Можна виділ. осн. психіч.ф-ції спілк. з однолітками в юності. Таке спілк. стає:1)найважл джерелом інф-ції;2)умовою формув. ціннісних орієнтацій;3)специфічним видом емоц. контакту. Цей контакт необх. для р-ку емоц.-почуттєвої сфери ос-ті.

У юн. віці почин. домінувати потреба у визнанні. В старш. шк. віці цінується насамперед взаєморозум. Юнаки і дівч. краще, ніж підлітки мож. оцінити свої здібн., форми пов., вл-ті ос-ті, заг. почуття „Я" при зіставленні з іншими. У юності процес соц. порівняння змін. Тепер юнаки і дівчата шук. друзів за принципом подоби. Між 12 і 17 роками розвив. здатність налагодж. більш тісні дружні стос.Важл. рисою юн. віку є поява і р-ток інтенсивних емоц. стосунків, які вкрай необх. для формув. повноцінної ос-ті. До цих феноменів емоц. р-ку в 1-у чергу, потрібно віднести дружбу і любов. Основою юн. дружби є заг. дух. інтереси і потреби у взаєморозум. До особлив. юн. дружби потр. віднести орієнтацію на однолітків. Баж. маги старш. або менш. друга зустріч. у юнаків рідко.

Для юності типова ідеалізація друзів і самої дружби. Одна із головних ф-цій юн. дружби –підтрим. самоповаги ос-ті. Юнацькому спілк. притам. 2 протил. тенденції: розшир. його сфери та зростаюча індивідуалізація(тут спостеріг. чітке розмежув. хар-ру взаємин з різн. людьми, висока вибірковість і максималістська вимогливість до друзів). Різко посилюється потреба в індивід. інтимній дружбі. Виникн. почуття кохання в ран. юн. віці пов'яз. з кількома обстав.:1) це статева зрілість, яка заверш. в ранній юності; 2)це баж. мати близьк. друга, з яким можна було б розмовл. на найб. хвилюючі теми; 3)це прир. людська потреба в персональній емоц. прихильності, якої особл. не вистач. тоді, коли люд. відчув. самотність. Юнац. кохання має свої особлив. Кох. та ерот. баж. дуже часто не співп. і мож. бути спрям. на різні об'єкти. Помітно активіз. міжстатеві взаємини: розшир. сфера дружніх стосунків, розвив. постійна потреба в коханні, з'явл. серйозні захопл., багато хто розпоч. статеве ж-тя.

Важливе значення для визначення змісту профорієнтаційної роботи має рівень професійної спрямованості учнів. Для його визначення проводять анкетування. Розрізняють високий, середній та низький рівень професійної спрямованості школярів:  – високий рівень професійної спрямованості – загальні та професійні інтереси носять широкий, змістовний та стійкий характер; вироблена система значимих ціннісних орієнтацій, для яких характерне глибоке розуміння значення професії і для окремої особистості, і для всього суспільства;  – середній рівень – загальні та професійні інтереси мають стійкий характер, але не завжди поєднуються з інтересами до майбутньої професійної діяльності; інші інтереси обмежені; ціннісні орієнтації виражаються позитивним відношенням до виконання професійного обов’язку, добросовісного виконання обов’язків;  – низький рівень – загальні та професійні інтереси чітко не виражені; відсутнє поєднання з інтересом до майбутньої професійної діяльності.