7.3. Основні питання методології статистичних групувань

Першочерговим питанням теорії групування є вибір ознак, за якими відмежовуються окремі групи. Ознаки, які покладені в основу групування, називаються групувальними ознаками.

Атрибутивними (кількісними) називаються ознаки, які не мають кількісного вираження і реєструються у вигляді текстового запису. Якщо явищу властивий даний різновид якісної ознаки, то вже другий різновид йому, як правило, не властивий. Прикладами групування за якісною ознакою може бути розподіл населення за статтю — на чоловіків та жінок, поділ злочинів - за окремими видами (проти особи, проти власності тощо).

Окремим видом атрибутивних групувань є групування за альтернативною ознакою, коли є лише два варіанти атрибутивної ознаки, причому один з них виключає інший (наприклад, розподіл населення на тих, хто має судимість, і не судимих).

Кількісні (варюючі) ознаки — це ознаки, які набувають різних цифрових характеристик і виражаються числовими значеннями. Наприклад, розподіл злочинців за віком, раніше судимих - за кількістю судимих).

При групуванні за кількісною ознакою виникає питання про кількість груп. У типологічному групуванні, як правило, кількість груп визначається завданням дослідження, тобто кількістю типів явища, які ми хочемо виділити. Так буде, наприклад, якщо ми, групуючи регіони за рівнем злочинності, ставимо завданняутворити три якісно різні групи: з кількістю злочинів більше середнього рівня, середнім та низьким рівнями злочинності. В цьому випадку завданням дослідження вже визначено число груп, які потрібно утворити за кількісною ознакою.

Другим важливим питанням при групуванні за кількісними ознаками є визначення інтервалів групування. Інтервалом називається різниця між максимальним та мінімальним значенням ознаки в кожній групі. Інтервали встановлюються рівними або нерівними в залежності від характеру розподілу одиниць сукупності за даною ознакою. Але треба всіляко уникати інтервалів, які носять суто кількісний, арифметичний характер і тому не мають наукового значення. Інтервали мусять встановлюватися таких розмірів, щоб вони виявляли найбільш характерні типи явища, що спостерігається, і показували перехід кількості у якість. Тому вони не можуть бути дуже обширними і не повинні включати в себе різноманітних явищ.

З точки зору теорії інтервали можуть бути рівні та нерівні. Нерівними називають інтервали, в яких різниця між верхньою і нижньою межею неоднакова. Нерівні інтервали застосовують тоді, коли варіація групувальної ознаки відбувається нерівномірно і в дуже широких межах; вони можуть бути зростаючими і спадними.

На практиці при вивченні правових явищ рівні інтервали застосовуються дуже рідко, тому що частіше за все однакова кількість ознаки має різне якісне значення, наприклад, групування за строками позбавлення волі. В правовій статистиці в основному застосовують прогресивно збільшувані інтервали і частіше за все межі інтервалів відокремлюються таким чином, щоб було повністю зрозуміло, до якого інтервалу відносити те чи інше явище.

Розрізняють інтервали закриті і відкриті. Закритими є інтервали, в яких визначені максимальні і мінімальні межі. Відкритими називаються інтервали, у яких максимальні або мінімальні значення ознаки заздалегідь невідомі. Тому при групуванні перший і останній інтервали залишаються відкритими, наприклад, призначення покарання у вигляді позбавлення волі: до 3 років, від З до 5, від 5 до 7 років, від 7 до 10, більше 10 років.

У групуваннях за кількісною ознакою слід правильно визначати верхню і нижню межі груп "включно" чи "виключно ". Наприклад, вікова група злочинців віком 18-24 роки. На практиці застосовуються обидва методи, але перевага надається принципу "виключно".