Розділ другий

КОНФЛІКТ

Глава 5 феноменологія конфлікту

Основні терміни: ПОРУШЕННЯ СПІЛКУВАННЯ: ПРАГМАТИЧНІ, КОМУНІКАТИВНІ, ЛЕГІТИМНІ, ОБРАЗ ВОРОГА; ЛЕГГГИМНІСТЬ (ІМПІЧМЕНТ, ДИСИДЕНТ, РЕВОЛЮЦІОНЕР, АНОМІЯ); СУПЕР­НИЦТВО; ТИПОЛОГІЯ КОНФЛІКТІВ

Мета глави — вказати на головні характерні ознаки конфлікту, які відрізняють його від аналогічних явищ. Що примушує нас ви­знати «так, це конфлікт!», чи навпаки, стверджувати «ні, це не конфлікт»? Боксерський поєдинок, бійка на вулиці, дуель — що у них спільного, чим ці явища відрізняються одне від одного? Коли сутичка у громадському транспорті — конфлікт? Залежить від чо­го? Якщо конфлікт, то чому?

Раніше зазначалося, що співробітництво, суперництво і конфлікт — основні види спілкування. Якщо перші два являють «здорове» спілкування, то конфлікт — «нездорове».

Нормальність спілкування (як було вказано у попередній главі) можна розглядати у трьох аспектах:

Суб'єктивному (інтереси, сфера ХОЧУ);

Реальному (реалії, сфера МОЖУ);

Нормативному (норми, сфера ПОВИНЕН).

Ці аспекти розглядалися як принципи феноменологічного аналізу спілкування; при аналізі «хворобливого» спілкування вони дають змогу багато що з'ясувати у сутності конфлікту, виявити «симптоматику» і вказати способи його «лікування».

Конфлікт як хвороба спілкування повинен мати свої симптоми, конфліктні порушення спілкування. Ці порушення треба розгля­дати у тих аспектах, яким відповідають види порушень: прагма­тичні, комунікативні, легітимні.

Нижче ми проаналізуємо раніше розглянуті соціально-психо­логічні характеристики спілкування з погляду можливих відхилень від нормального спілкування. При цьому акцент перено­ситься на динамічні характеристики порушень (тенденції змін).

Коли ми з точки зору конфліктів розглядаємо ці принципи, то

71

вони у всіх випадках означають порушення, які можна універсально визначити як:

• обмеження особистої свободи (суб'єктивність);

• нерозуміння, дисонанси консенсусу (реальність);

— порушення рівності, несправедливість (нормативність). Порушення пов'язані із викривленнями: Я-КОНЦЕПЦІЇ (аж до розпаду особистості — Отелло); Я-ОБРАЗУ (що думає про мене інший, до перетворення на «об­ раз ворога», «він бачить в мені тільки ворога»);

Я-СТАТУСУ (позиція у соціумі, аж до остракізму).

5.1. Суб'єктивність конфлікту

Суб'єктивність виражає прагматичний аспект, який пов'язаний з бажаннями, з намірами, цілями певної особистості, включаючи і її орієнтації на допомогу іншому та очікування допомоги від іншого.

Суб'єктивність прагматичного аспекту полягає у пріоритеті са­мовираження і самореалізації Я. У спілкуванні Я насамперед ре­алізує себе (принцип розумного егоїзму).

Прагматичні порушення пов'язані з усвідомленням несумісності інтересів; вони є передумовою конфліктів.

Деформація рольових очікувань. Предвісниками конфлікту є порушення в очікуваннях певної поведінки або окремої дії, навіть окремої репліки. Якщо, наприклад, у відповідь на ваше звичайне привітання «Доброго ранку!» ваш колега (з яким ви у нормальних стосунках) замість звичайного «Здрастуйте!», промовленого, можли­во, й з черговою посмішкою, раптом відповість сумним мовчазним кивком, ви, як мінімум, будете здивовані такою реакцією. Якщо спілкування з цією людиною для вас важливе, ви не просто будете здивовані, це у вас викличе тривожний настрій (щось у нас не так). Залежно від ступеня вашої підозрілості ви робитимете припущення в діапазоні від «він сьогодні просто не в гуморі, з ним щось тра­пилося» до «що ж це я таке зробив, що він так змінився щодо ме­не?», «що йому розповіли про мене (наклеп!), що він так вороже на мене подивився?» Якщо й назавтра повториться те саме, то у вас очікування почнуть «пройматися» сумнівами, зорієнтованими: у на­прямі РОЛІ, яку він грає з вами («може, вважати його своїм дру­гом було помилкою?»); у напрямі Я-ОБРАЗУ («а я думав, що він вірить мені, що я дружньо ставлюся до нього», «невже він вважає, що я здатний на підлість стосовно нього?»); у напрямі Я-КОН­ЦЕПЦІЇ («мабуть, є щось в мені, що йому не сподобалось, може, я недосить відкритим був для нього, занадто замкнувся в собі?»). Припустимо, наступного разу, вже після ваших сумнівів і роздумів на тему відносин з ним, ви під час зустрічі з ним так само, як він,

72

похмуро киваєте. Ось це вже явне зародження конфлікту, бо ви взаємно «підкинули» йому матеріал для сумнівів і роздумів. Далі події можуть розвиватися за різними напрямами (наприклад, ви перестаєте здоровкатися і при першій же дрібній сутичці входите у фазу конфлікту) і один із них (напрям) — безконфліктний, це розвіяти усі сумніви, звернутися до нього із запитанням «що тра­пилося?». Залежно від відповіді ваші попередні очікування або відновлюються, чи, навпаки, зміцнюються ваші сумніви, стаючи ва­шими новими очікуваннями, і ви розпочинаєте інтерпретувати його поведінку в іншій РОЛІ. Це не обов'язково повинно призвести до конфлікту, просто у вас змінилися з ним стосунки і кожний з вас про це знає, «впевнений у цьому і вже не має сумніву».

Отже, при входженні до конфлікту ОЧІКУВАННЯ викривлю­ються, підпадаючи під СУМНІВИ, викликаючи ПОБОЮВАННЯ, і супроводжуються НАСТРОЯМИ тривоги, ЕМОЦІЯМИ страху. Руйнується сформована під час минулого спілкування впевненість у певній РОЛІ, котру грає з вами ТИ. Щоб зберегти можливість спілкування, ви змушені переорієнтувати РОЛЬ, тобто викривити її, у крайньому разі, підшукати РОЛЬ, яка здається вам адекват­ною стосункам, що змінилися. Рольові викривлення відчутно впли­вають на Я-ОБРАЗ, на ваші переконання у тому, що чекає від вас ТИ. Таким чином, у вас викривляються уявлення про очікування ТИ, пов'язані з вашою поведінкою.

Порушення в Я-КОНЦЕПЦІЇ. Найважливішими у структурі Я-КОНЦЕПЦІЇ є САМООЦІНКИ, які у зовнішньому світі «про­являють себе» у вигляді діяльності Я, формуючи певні наміри (див. вище схему діяльності), відповідно до яких ця діяльність розгор­тається. Оскільки Я-КОНЦЕПЦІЯ інтегрована Я-ОБРАЗАМИ (і продовжує безперервно формуватися ними), то викривлення Я-ОБ­РАЗУ природно тягне за собою викривлення Я-КОНЦЕПЦІЇ, де­формуючи САМООЦІНКИ. Викривлення ці розпочинаються з непевних сумнівів у правильності (адекватності) своєї поведінки відносно ТИ («на мою думку, я чиню щось не так», «може, мені варто було б посміхнутися йому, коли я говорив йому «Доброго ранку»?) до усвідомлення свого Я як здатного до агресії («Якщо він так переконаний, що я йому ворог, то я таким для нього і буду; можливо, я і є саме такий, злий і нещадний до подібних мерзот­ників!»). Розпочинається конфлікт із захисту своїх інтересів, а закінчується захистом свого Я, своїх підсвідомих і несвідомих ціннісних структур, зрештою, «ядра» свого Я, своєї Я-КОН­ЦЕПЦІЇ — самоповаги. (Кінцева мета Яго — позбавити Отелло самоповаги, зруйнувати його Я-КОНЦЕПЦІЮ. Дездемона, ревнощі Отелло були використані Яго лише як засоби для досягнення цієї агресивної мети.) Психологічна перемога над противником свят-кується не тоді, коли він убитий, а тоді, коли «розчавлений», «роз­мазаний по стінці», коли знищена його гордість, серцевина його

73

Я-КОНЦЕПЦІІ. Дуель є спосіб не бути «розмазаним», будучи вби­тим. На вищих фазах конфлікту ціллю стає не захист своїх інте­ресів («меркантильних», більш чи менш «дрібних»), а захист своєї Я-КОНЦЕПЦІЇ шляхом знищення Я-КОНЦЕПЦІЇ про­тивника.

Приклад незнищенності Я-КОНЦЕПЦІЇ знову ж можна віднайти у Шекспіра: Король Лір вмирає на тілі доньки Корделії, яка його щиро любила, не переможеним, але зі зміненою у горнилі конфліктів Я-КОНЦЕПЦІЄЮ. Приклад неможливості існувати із зруйнованою Я-КОНЦЕПЦІЄЮ — самогубство Отелло.

Те, що САМООЦІНКА пов'язана з ОЦІНКАМИ, причому оцінками не тільки ТИ, а й (безликих, невизначено-особистісних) ВОНИ, повинно впливати на зміну Я-СТАТУСУ з деформацією Я-КОНЦЕПЦІЇ (наприклад, Євгенія Онєгіна, Печоріна до дуелі під­штовхували багато в чому сором, думка інших, які підхльостували їхню власну гордість).