Рекомендована література

Здоровега В. Й. Преса і влада. Українська періодика: історія і сучасність. — Львів, 1993.

Карпенко Віталій. Національна ідея в українській періодиці. — К.: Інститут журналістики, 1999.

Карпенко Віталій. Преса і незалежність України (Практика медіа-політики 1988-1998 pр.). — К.: Нора-Друк, 2003.

Петрів Тарас. Інформаційні процеси в контексті глобалізації. — К.: Грамота, 2003.

PR в органах державної влади та місцевого самоврядування. — Київ; Сімферополь, 2003.

Приступенко Т. О. Правові основи діяльності ЗМІ. — К.: ЦВП, 1998.

Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи / Матеріали парламентських слухань у Верховній Раді України 10 квітня 1997 року. — К., 1997.

Ст. 166

Питання для самостійної роботи та семінарських занять

1. Що таке державна інформаційна політика та її завдання?

2. Історичні умови, що впливають на нинішню інформаційну політику.

3. Ідеологічні та політичні аспекти держінформполітики.

4. Законодавчі акти, що регулюють взаємини засобів масової комунікації та суспільства.

5. Через які структурні установи держава проводить свою інформаційну політику?

6. Шляхи і форми реалізації інформаційної стратегії і тактики.

Ст. 167

Тема 10. Влада і журналістика: колізії і конфлікти

1. Три гілки державної влади

Поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову гілки є чи не найбільшим набутком світової демократії.

Законодавча влада (парламенти) є владою представницькою, такою, що обирається народом з числа його представників. На державному рівні вищим і єдиним законодавчим органом є парламент, у нас — Верховна Рада. її завдання — творити закони для всієї країни, її громадянства; виконання і дотримання їх — святий обов'язок кожного громадянина, хоч би яку високу посаду він обіймав в ієрархічній піраміді державного управління.

У регіонах своєрідною місцевою законодавчою владою є представницькі органи — ради депутатів обласного, міського, районного та сільського рівнів. Вони можуть приймати рішення, що не суперечать законам країни, обов'язкові для виконання на території регіону.

Виконавча влада — це побудований за вертикальним принципом (згори донизу) державний апарат чиновників, які призначаються парламентом або Президентом, а також місцевими представницькими органами, і покликані здійснювати практичне управління всіма сферами суспільного життя в країні, керуючись законами країни, указами та розпорядженнями президента, постановами вищого законодавчого органу та уряду. У державі виконавчу владу уособлюють Кабінет міністрів як вищий орган виконавчої влади з відповідними міністерствами та їхніми структурами; в областях, містах і районах — державні адміністрації відповідного рівня. Кабінет міністрів у межах, передбачених відповідними статтями Конституції та Законами.

Судова влада, представлена в центрі Конституційним, Верховним судами та спеціалізованими судами, зокрема, Вищим Господарським (раніше називався Арбітражним) та Вищим Адміністративним судами. В областях, містах, районах судочинство здійснюється відповідно місцевими судами.

Ст. 168

Судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими для виконання на всій території держави. За Конституцією суди в Україні незалежні, делегування їхніх функцій, як і привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами, не допускаються.

Генеральна прокуратура та прокуратури регіональні, що складають окрему структуру, стоять певною мірою осібно в системі українського правосуддя, на неї покладаються такі функції: підтримання державного обвинувачення в суді, нагляд за дотриманням законодавства в усіх сферах життя, в тому числі правоохоронними органами, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених законом.

Такий поділ влади на три гілки — законодавчу, виконавчу та судову, — незалежні одна від одної, є важливою демократичною домінантою. Вона дає можливість створити гнучкий баланс противаг, щоб жодна з гілок не могла зосередити у своїх руках абсолютну владу в державі, тобто узурпувати її.

Останнім часом у країні обговорюється необхідність адміністративної реформи. Така потреба справді назріла. Щоправда, проекти, які стали почасти відомі громадськості, викликають з її боку гостру критику. Якщо така реформа відбудеться, то вона внесе відповідні зміни в органи влади, надто на місцях.