Зміст

Вступ 2

1)Межовий психічний розлад 3

2)Роль та місце психосоціальної реабілітації в системі психіатричної допомоги 4

3) Соціальна реабілітація 9

Висновок 10

Література 12

Вступ Психологія – наука про душу, внутрішній і психічний світ людини, а саме та її частина, що називається практичною покликана допомогти людині вирішити життєво важливі проблеми. На жаль, у нашому суспільстві ще не достатньо розвинена психологічна культура, тобто турбота про своє психічне здоров’я, вміння виходити з кризи, допомагати близьким.

Психофізіологія (англ. Psychophysics) - галузь психології, що досліджує функційні та кількісні стосунки між фізичними стимулами та сеснсорними (чуттєвими) подіями; інколи цей термін поширюється на експериментальну психологію загалом і часом називається психофізика чи навіть психофізіологічна психологія. В психологічній культурі виділяють 3 основні компоненти: 1. Самопізнання і самооцінка. 2. Пізнання інших людей. 3. Вміння керувати своєю поведінкою, емоціями, спілкуванням. Психокорекція – це система заходів, спрямованих на виправлення недоліків психологічного розвитку чи поведінки людини з допомогою спеціальних заходів психологічного впливу. - Психокорекція орієнтована на клінічно здорову особистість. - Орієнтується на здорові сторони особистості незалежно від ступеня їх порушень. - В психокорекції орієнтуються на теперішнє і майбутнє клієнтів:  - Психокорекція орієнтується на середньо термінову допомогу (короткотермінова 15 зустрічей при консультуванні. Довготермінова – до кількох років при психотерапії) - Психокорекційні впливи спрямовані на зміну поведінки і розвиток особистості клієнта. Психокорекція відрізняється від психологічного розвитку тим, що психокорекція має справу з вже сформованими якостями особистості чи видами поведінки і спрямована на їх переробку, в той час як основна задача розвитку полягає в тому, щоб при недостатньому при недостатньому розвитку сформувати в людини психологічні якості. Сьогодні психологічна корекція широко використовується в системі психологічної допомоги дітям і підліткам. Незважаючи на широкий спектр застосування поняття психологічної корекції, існують розбіжності відносно її використання. Наприклад, деякі автори розглядають психологічну корекцію як спосіб профілактики нервово-психічних порушень в дітей (А.С.Співаковська, 1988). Інші розуміють її як метод психологічного впливу, спрямований на створення оптимальних можливостей і умов розвитку особистісного та інтелектуального потенціалу дитини (Г.В.Бурменска, О.А.Караванова, А.Г.Лидерс, 1990, чи як сукупність прийомів, які використовує психолог для виправлення психіки чи поведінки психічно здорової людини (Р.С.Немов, 1993). 

1) Межовий психічний розлад

Межовий розлад особистості — психічне захворювання, що характеризується нестабільністю настрою, міжособистісних стосунків і самоусвідомлення ще з молодих років.

Симптоми

Межовий особистісний розлад визначається за наявності щонайменше п'яти з нижченаведених симптомів:

1. Нестабільність і напруженість в міжособистісних стосунках, що характеризуються коливаннями між надмірною ідеалізацією і розчаруванням

2. Імпульсивність принаймні в двох сферах, що є потенційно небезпечними, наприклад, грошові витрати, секс, крадіжки, нерозважливе поводження за кермом, ненажерливість, уживання наркотиків (сюди не входить суїцидальна або самоушкоджуюча поведінка, яка зазначена в п.5)

3. Афективна нестабільність, помітні зміни настрою від нормального до депресії, дратівливості чи страху, що звичайно триває декілька годин і лише зрідка декілька днів

4. Неадекватний за інтенсивністю гнів або безконтрольна гнівливість, наприклад часті напади люті, постійна злостивість, повторювані бійки

5. Повторювані суїцидальні погрози, жести, суїцидальна або самоушкоджувальна поведінка

6. Виражені й стійкі порушення ідентифікації, що виявляються невизначеністю щонайменше в двох з наведених далі сфер: образ власного «Я», довготривалі цілі, вибір кар'єри, бажаний тип друзів, пріоритетні вартості

7. Хронічне відчуття спустошеності або нудьги

8. Несамовиті зусилля, спрямовані на те, щоб уникнути реального або уявного стану «всіма кинутого» (сюди не включена суїцидальна або самоушкоджувальна поведінка, яка зазначена в п.5).^[1]

Етіологія

Ця хвороба є загальнопоширеню і за деякими підрахунками нею хворіють майже 10-14 % широкого загалу. Серед жінок це недомагання зустрічається вдвічі і навіть втричі частіше, ніж серед чоловіків. Можливо це зумовлено генетичним або гормональним впливом. Було виявлено пряму залежність загострень цього розладу від передменструального синдромом. Більша кількість межового розладу особистості серед жінок також повязується із частішими випадками статевого домагання до них у дитинстві. Вважається, що таке трапляється серед жінок в десять разів частіше, ніж серед чоловіків і з цим стикалась майше кожна четверта жінка. Таке хронічне і періодичне домагання, яке інколи супроводжувалось з брутальністю, могло з часом призвести до неврівноважених стосунків з чоловіками та недовіри до них, як також надмірному зосередженні на сексуальності, безладних статевих зносин, загальмованості, глибокій депресії та цілком зруйнованій повазі до себе. Інколи бувають випадки вродженої схильності людини до цієї хвороби. Через це можуть з'являтися відповідні зриви у формуванні стосунків між мамою та немовлям особливо під час відлучення від грудей та дитячої фази формування особистості.

Лікування

Психотерапія

Це головна складова лікування межового розладу особистості. Для лікування цього типу розладу було розроблено так звану терапію діалектичної поведінки. Цей тип лікування проводиться індівідуально, групово або через телефонну підтримку і в ньому задіюється вмілий підхід, навчаючи людей регулювати свої емоції, переносити тяжкі періоди в житті та поліпшувати стосунки з іншими.

Вживання ліків

Самі ліки не в стані вилікувати межовий розлад, однак їх застосування може допомогти боротися з пов'язаними проблеми, скажімо, такими як депресією, імпульсивністю та тривогою. До ліків можуть належати антидепресанти та інші засоби.

Шпиталізування

Інколи людям з межовим розладом потрібно інтенсивнішого лікування в психіатричній лікарні чи клініці. Шпиталізування може утримати їх від самоскалічування.

Самопідтримка

Людина, що хвора на цей розлад, може домогти сама собі, дотримуючись наступних порад:

• Дотримуватися плану лікування.

• Відвідувати усі заплановані сеанси лікування.

• Задіювати здоровий спосіб пом'якшення болючих емоцій, а не завдавати собі ушкоджень.

• Не звинувачувати себе за цей розлад, визнати власну відповідальність за його лікування.

• Помічати чинники, що призводять до неконтрольованих вибухів гніву чи імпульсивної поведінки.

• Не соромитись цим розладом.

• Отримувати лікування від пов'язаних проблем, як, скажімо, зловживання алкоголем, наркотиками чи ще чимось іншим.

• Ознайомитись з цим розладом, щоб розуміти його причини та, відповідно, реагувати на них.

• Наводити контакти з іншими, що мають подібну недугу, аби ділитися досвідом та розумінням хвороби.

Не існує якогось універсального способу одужання від межового розладу особистості. Цей стан, здається, є найгіршим у юному віці, але з віком поступово поліпшується. Багато-хто з цим розладом здобули більшої стабільності у житті в 30- чи 40-річному віці. Їхнє внутрішнє відчуття нікчемності зменшилось і вони знову набули сповнених любові стосунків з близькими та здобули врівноважену карєру в житті.