§ 7. Організаційно-правові форми діяльності Верховної Ради України

д оопрацювання законопроектів після прийняття їх у першому, друго­му або третьому читаннях, здійснення повноважень, що охоплюються функцією парламентського контролю та інших повноважень.

Про свою роботу комітети повинні систематично звітувати перед Верховною Радою. Голови комітетів можуть бути відкликані Верховною Радою у будь-який час за підставами, що передбачені в регламенті.

Завдання та компетенція окремих комітетів Верховної Ради визна­чається затверджуваними Верховною Радою положеннями про відпо­відні комітети або її постановами.

Кожен народний депутат, як правило, є членом якогось із комітетів Верховної Ради, в роботі якого він бере участь із правом вирішального голосу. Народний депутат має також право брати участь в роботі будь-якого комітету, членом якого він не є, але із правом не вирішального, а дорадчого голосу.

Відповідно до ст. 89 Конституції, для підготовки і попереднього розгляду питань, що віднесені до компетенції Верховної Ради, вона може створювати тимчасові спеціальні комісії. Верховна Рада може створювати також тимчасові слідчі комісії для проведення розслідуван­ня з питань, що становлять суспільний інтерес. Такі комісії створюють­ся при умові, якщо за це проголосувало не менш як третина народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

Розглядувані комісії утворюються не на весь строк повноважень Верховної Ради, а на той час, який необхідний для виконання даних їм Верховною Радою доручень.

Утворюючи тимчасову комісію, Верховна Рада приймає постанову, в якій визначається: назва комісії, її завдання, кількісний та персональ­ний склад, термін її діяльності, обсяг і характер повноважень тощо. Після закінчення терміну, на який утворювалася комісія, вона подає на розгляд Верховної Ради письмову доповідь щодо проведеної робо­ти та її результатів.

Повноваження тимчасових комісій автоматично припиняються з моменту прийняття Верховною Радою остаточного рішення щодо результатів їхньої роботи.

Висновки та пропозиції, що представлені тимчасовими слідчими комі­сіями на розгляд Верховної Ради, не є вирішальними для слідства і суду.

Порядок організації і діяльності, обсяг повноважень комітетів Верховної Ради, її тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих комісій визначається Законами України.

221

Розділ 9.

§ 8. Акти Верховної Ради України

Відповідно до ст. 91 Конституції України, актами Верховної Ради України є: закони, постанови та інші акти.

Закони є основною формою правових актів Верховної Ради. Закони мають найвищу, після Конституції, юридичну силу стосовно всіх інших нормативних актів держави. Закони регулюють найважливіші суспільні відносини. Вони містять загальнообов'язкові правила пове­дінки. Всі інші нормативно-правові акти держави мають відповідати Конституції і законам України.

Закони, постанови та інші акти Верховної Ради, приймаються біль­шістю від конституційного складу Верховної Ради крім випадків, що передбачені Конституцією (ст. 91 Конституції).

Отже, в Конституції передбачаються винятки із загального прави­ла, що встановлено у ст. 91 Конституції.

Світова конституційна практика визнає існування так званих конституційних законів. Такі закони мають особливу юридичну силу, а отже, вони потребують більш складної процедури їх прийняття. Як правило, до розглядуваних законів відносяться такі, про необхід­ність прийняття яких міститься спеціальне застереження в самому тексті Конституції. До конституційних належать також закони, якими вносяться зміни і доповнення до Конституції.

Конституційний закон приймається кваліфікованою більшістю голосів, тобто двома третинами голосів від конституційного скла­ду парламенту. Саме така більшість голосів необхідна при прийнят­ті законів, якими вносяться зміни до Конституції України (ст. 155, 156 Конституції)та при вирішенні питань, що передбачені ч. 5 ст. 111 Конституції. Так, відповідно до ч. 5 ст. 111 Конституції, Верховна Рада, за наявності підстав, приймає рішення про звинувачення Прези­дента України неменше як двома третинами від її конституційного складу. Що стосується прийняття рішення про усунення Президента України з поста у порядку особливої процедури імпічменту (ч. 6 ст. 111 Конституції), то воно приймається Верховною Радою України неменше як трьома четвертими від її конституційного складу.

Постанови та інші акти, що приймаються Верховною Радою, носять переважно допоміжний характер.

Постанови Верховної Ради приймаються з різних питань. Вони можуть прийматися з організаційних питань - наприклад, постанова

222