Предмет естетики. Співвідношення етики та естетики та їхня структура

Значною мірою окреслені характеристики етики стосу­ються й естетики та ЇЇ істотних особливостей, хоча йдеться про специфічне. Термін "естетика" також має давньогрецьке поход­ження і перекладається насамперед і переважно як чуттєве, почуттєве. Із давніх давен люди помітили те, що їхні почуття є досить важливим чинником поведінки, а інколи влада почуттів виявляється сильнішою за голос розуму та здоровий глузд. І взагалі почуття не існують самі по собі, окремо від життєвих процесів, а вплетені в них, тому істотно позначаються на всьому, що відбувається із людиною. Так само люди давно помітили, що почуття діють і проявляються амбівалентно (подвійно): вони або є позитивними (викликають задоволення), або негативними (приносять страждання). Людські почуття можуть мати досить різні джерела виникнення: це можуть бути взаємини між людьми, процес перебігу певних людських доцільних дій, стан людського здоров'я та самопочуття людини. Проте одна риса людської чуттєвості здавна була надто поміт­ною і водночас загадковою: йдеться про людську реакцію на таке явище, що традиційно називають красою. Чому? Насам­перед тому, що всі інші названі джерела почуттів не пов'язані такою мірою із найістотнішими особливостями суто людського ставлення до дійсності. Останнє передбачає те, що ми сприй­маємо дійсність через "екран свідомості", тобто через ті інтелек­туальні утворення, що формуються в нашій свідомості (знання, образи, уявлення). Чим багатшими та гнучкішими будуть такі утворення, тим яскравішою та багатоманітнішою буде бачена нами реальність. Відчуття краси, реакція на красу зумовлені загальними особливостями людського ставлення до дійсності, опосередкованого свідомістю, тобто образами та уявленнями, утвореними у нашій свідомості. Тому в естетиці таке важливе місце належить саме поняттю "образу", оскільки там, де є прямі реакції на дію зовнішніх чинників, тим більше — чинників суто вітального (прямого життєвого) значення, там вести розмову

19

про естетичне можна хіба що через проведення певних аналогій із людиною та її сприйняттям дійсності. Отже, при тому, що ми здатні отримувати відчуття із різних джерел, лише в такому нашому ставленні до дійсності, в якому на перший план виходять переживання краси, гармонії, виразності в їх образ­ному втіленні, ми їх отримуємо в специфічно людський спосіб, так би мовити, всім контекстом свого душевного стану. Саме таке ставлення до дійсності, викликане насамперед та переважно нашим суто людським зачаруванням красою, є предметом естетики (або естетичним переживанням).

Сила краси, її, можна сказати, непереможна могутність вже здавна є предметом осмислення людиною, а то й вічною загадкою. Ще у численних міфологічних сюжетах явище краси подане як щось всевладне - таке, під чарами якого людина втрачала розум, самовладання, йшла на якісь необдумані кроки, а то й губила себе. Можна згадати біблійну царицю Савську, героїв давньогрецького епосу, Нарциса, що закохався в своє відображення в воді, Тристана та Ізольду, Лейлі та Менджуна, героя оповідання М. Коцюбинського "Тіні забутих предків" та ін.

Людська чутливість до краси досить повно та яскраво проявляється у художньо-мистецькій діяльності, в різних видах мистецтва. Проте осмислення природи краси виявилось надзви­чайно складним та утаємниченим: вже, наприклад, життєвий досвід переконує нас, що те, що красиве, чарівне для однієї людини, може залишати іншу людину байдужою. Певне поєд­нання кольорів в одній культурі сприймається як вишукане, а в іншій - як грубе та примітивне. Одні люди (і мислителі) вва­жають явище краси абсолютно позараціональним, тобто таким, що не може бути пояснене розумом, а інші, навпаки, це явище піддають раціональним, навіть суто науковим поясненням (скажімо, геометричні, математичні, лінгвістичні, психологічні, інформативні, етологічні та ін.).

Естетичне ставлення яскраво та незаперечно проявляє себе як таке, що належить до соціально-гуманітарної сфери: воно очевидно постає в окресленнях людських зацікавлень, внутріш­нього вибору, особистісних інтерпретаціях та ін. Адже ніхто не

20

може примусити людину милуватися тим, що є для неї бридким, неприємним, таким, що відштовхує. "Про смаки не сперечаються", - стверджує відоме прислів'я, і це є цілком очевидним. Те, що для нас є виявленням краси, не лише приваблює, підносить життєвий настрій, а й виконує роль стимулу для життя, є певним життєвим орієнтиром та засадою для вибору типу поведінки. Психологи стверджують, що найперші реакції людини на дійсність, ті образи дійсності, що закарбовуються в її душі вже у ранньому віці, значною мірою мають характер естетичних реакцій, а згодом саме ці реакції визначатимуть, що та як сприйматиме людина, накопичуючи життєвий досвід. Через це стає зрозумілою особливо важлива роль культурного оточення та культурних традицій, під впливом яких формується людина. Тобто, естетичні уявлення людини, її естетичні смаки, ідеали, реакції так само, як і етичні норми, прищеплюються людині та формуються в її свідомості під впливом виховання, традицій, освіти. Але так само, як і в сфері етики, вирішальна роль тут належить власне "роботі душі", індивідуальним зусиллям особистості, адже щодо естетичного людина також перебуває у сфері внутрішнього вибору та внутрішньої свободи, тобто тут вона реалізує свої інтимні, органічні потреби.

Між етикою та естетикою існує спільне та відмінне, хоча насамперед йдеться про їхню єдність, вже давно помічену людьми. Вважають, що красива людина повинна бути доброчес­ною, володіти вищими моральними чеснотами, тому в нас викликає огиду ситуація, коли краса не доповнюється мораль­ністю; у таких ситуаціях говорять "холодна краса", "потворна краса", "облудна краса". Протягом тривалого часу в різні історичні епохи існувало (й продовжує існувати) переконання в тому, що мистецтво повинно силою краси насамперед пропа­гувати високі моральні принципи та якості та прищеплювати їх людині. Особливо поширеним був такий погляд в епоху реалістичного мистецтва (із середини XIX ст.), коли вважали, що мистецтво має передавати правду життя, яка ніколи не може бути повною та виправданою поза певними моральними вимо-

21

гами. Треба зазначити, що сьогодні люди гостро переживають засилля на екранах телебачення американських фільмів, які часто майже оспівують насильство, сваволю, жорстокість, моральну безпринципність. Але ж мистецтво повинно пробуджу­вати в нас перш за все добрі почуття.

Єдність етики та естетики простежується у певній тотож­ності їхньої структури як напрямів людської духовної діяль­ності, що своєрідно співвідноситься із етичним та естетичним як особливими сферами людської життєдіяльності. Переважно в структурі етики та естетики виділяють: а) свідомість (етичну та естетичну); б) діяльність (відповідно, також етичну та естетичну); в) результати цієї діяльності. В етичній та естетичній свідомості присутні ідеї, теорії, погляди, уявлення, ідеали, смаки та відповідні (етичні та естетичні) емоції, почуття і переживання. Інколи спеціально поділяють таку свідомість на два рівні: рівень ідей та рівень почуттів. У цих сферах людського життя важливе місце належить саме емоціям, почут­тям, переживанням, оскільки, як вже зазначалось, етику та естетику характеризує душевно-духовна цілісність, тобто за умов вибору або надання переваг чи то в етичній, чи то в естетичній сферах до цього вибору залучені усі людські душевні якості, а не лише розрахунок та раціональний проект.

Етична та естетична діяльність є проявом людської активності у зазначених сферах, хоча ця активність має деякі відмінності: коли йдеться про естетичне, то тут почуття та емоції відіграють провідну, вирішальну роль, адже навряд чи можна творити, наприклад, художні твори у стані байдужості. В етич­ній діяльності, навпаки, певні міркування, навіть знання та елементарна обізнаність виходять на перший план, оскільки сама сутність етичного передбачає певні знання норм та правил поведінки. Тому етичну діяльність з часів Арістотеля називають "практичним розумом", коли йдеться саме про участь розумового міркування у визначенні того, як і коли належить чинити. Етична та естетична діяльність також по-різному дифе­ренціюються: естетична діяльність поділяється на види за сферами та галузями застосування', розрізняють художню,

22

мистецьку, прикладну естетичну діяльність, технічну, промис­лову, спортивну естетичну діяльність тощо. Етичну діяльність також можна розрізняти за цією ознакою (етикет, етика спіл­кування, бізнес-етика та ін.), проте розрізняють також внут­рішні складові етичної діяльності, де фігурують етичний вибір, етичне рішення, етичний вчинок.

В етичній та естетичній діяльності передбачена наявність певних результатів, проте існує скоріше відмінність між ними, ніж схожість: результатами естетичної діяльності є реальні речі, естетичні предмети (які інколи можуть бути ледве влови­мими, як-от, наприклад, естетика вчинку, проте переважно це картини, скульптури, будівлі, орнамент, декор та ін.), тоді як результати етичної діяльності мають насамперед духовно-інтелектуальний характер. Традиційно вважають, що найпершим результатом етичної діяльності є почуття задоволення (або незадоволення), спокійного сумління, позитивних реакцій на встановлення миру та злагоди між людьми. Проте й етична діяльність може мати матеріальні результати; наприклад, це може бути врятоване життя, надання нужденній людині якихось матеріальних благ завдяки благодійництву.

Розглянемо відмінності між етичними та естетичними прагненнями людини: у сфері моралі вибір, що його здійснює людина, визначається співвідношенням позитивного та нега­тивного, врешті — добра і зла. Тут вибирають між тим, що, умовно кажучи, є із знаком "плюс", та тим, що із знаком "мінус". В естетиці почуття, що виникають, можуть бути пози­тивними або негативними, але як ті, так і інші все одно нале­жать до сфери естетичного. Тобто естетичними будуть як пози­тивні, так і негативні почуття, тобто почуття, викликані як сприйняттям прекрасного, так і сприйняттям потворного, злого. Хоча у повсякденному житті ми досить часто слово "неесте­тично" сприймаємо як "некрасиве", "потворне", "огидне". Отже, якщо межі етичного визначаються запереченням етики (або моралі), то межі естетичного позначаються відсутністю або невіддільністю образного та натурального: там, де ми,

23

наприклад, сприймаємо художній твір у прямій проекції на дійсність, естетичне почуття може бути й присутнім, але не відокремленим від натуралістичного. Тому естетичне протистоїть прагматичному: якщо ми сприймаємо пейзаж з утилітарної позиції, це не є естетичне сприйняття. І навпаки, якщо ми читаємо якійсь твір і кажемо: "Це брехня, такого у житті не буває", то ми також перебуваємо за межами суто естетичного ставлення. Тобто естетичне ставлення - це не пряме, не біо­логічно чи екологічно зацікавлене ставлення до дійсності, а таке, що відволікає нас від дійсності, занурює в дещо умовний світ (як сьогодні кажуть: світ віртуальної реальності), але водночас це світ, створений людиною, відкритий людині, світ із істотним відсотком духовного (чи душевного) забарвлення.