Методична розробка

теми №7з курсу "Валеологія" для 11 класу медичного ліцею

Тема заняття: Харчування і здоров‘я. Режим раціонального харчування.

Мета заняття: Встановити роль і значення раціонального і збалансованого харчування в підтримці і зміцненні здоров’я. Ознайомитись з поняттям оздоровчого і лікувального харчування.

План заняття і розподіл часу

1. Ознайомлення ліцеїстів з основами раціонального харчування і розкриття значення його для збереження міцного здоров’я 15 хв.

2. Вивчення поняття біологічна цінність їжі. 5 хв.

3. Вивчення джерел поживних речовин. 15 хв.

4. Вивчення принципів раціонального харчування. 10 хв.

5. Встановлення норм споживання речовин. 10 хв.

6. Вияснення періодичності харчування та добовий розпорядок їжі, її калорійність 10 хв.

7. Особливості національних традицій в харчуванні 15 хв.

8. Вивчення понять про оздоровче та лікувальне харчування 10 хв.

З давніх часів люди розуміли велике значення харчування для здоров’я. Гіпократ, Цельс, Гален присвячували цілі трактати цілющим властивостям різних видів їжі і мудрому її споживанню. Видатний вчений Сходу Абу Алі Ібн Сіна (Авіценна) вважав їжу джерелом здоров ’я, сили, бадьорості. І.І. Мясников вважав, що люди передчасно старіють і вмирають через неправильне харчування, і що людина, яка раціонально харчується може жити 120 -150 років.

Харчування забезпечує найважливішу функцію організму, постачаючи йому енергію, необхідну для покриття затрат на процеси життєдіяльності. Поновлення клітин і тканин також здійснюється дякуючи надходженню в організм з їжєю “пластичних речовин” - білків, жирів, вуглеводів, вітамінів і мінеральних солей. Наприкінець, їжа - джерело утворення ферментів, гормонів та інших регуляторних білків, обміну речовин в організмі.

Для підтримки нормального перебігу енергетичних, пластичних і каталітичних процесів організму потрібна певна кількість різноманітних харчових речовин. Від характеру харчування залежить обмін речовин в організмі, структура і функції клітин, тканин, органів.

Правильне харчування, із врахуванням умов життя, праці і побуту забезпечує сталість внутрішнього середовища організму людини, регулярну діяльність різноманітних органів і систем, і таким чином, безумовно, є гарантом доброго здоров ’я, гармонійного розвитку, високої працездатності.

Неправильне харчування значно знижує захисні сили організму і працездатність, порушує процеси обміну, веде до передчасного старіння і може сприяти виникненню багатьох захворювань, так як ослаблений організм найбільш податливий до негативного впливу патогенних збудників. Наприклад, надлишкове харчування в поєднанні з нервово-психічним напруженням, малорухливим способом життя, вживанням алкогольних напоїв і палінням, може призвести до виникнення багатьох захворювань.

Всесвітньою організацією охорони здоров ’я (ВООЗ) до захворювань, пов ’язаних з надлишковим споживанням їжі, віднесені атеросклероз, ожиріння, жовчокам ’яна хвороба, подагра, цукровий діабет. Переїдання нерідко буває причиною захворювань органів кровообігу.

Раціональним вважається таке харчування, яке забезпечує нормальну життєдіяльність організму, високий рівень працездатності і опірності до дії неблагоприємних факторів зовнішнього середовища, максимальну тривалість активного життя.

Біологічна цінність їжі визначається вмістом в ній необхідних для організму незамінних харчових речовин - білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мінеральних солей. Для нормальної життєдіяльності людини необхідне не лише постачання її адекватною кількістю енергії і харчових речовин, але і збереження певних взаємовідношень між багаточисельними факторами харчування, кожному з яких належить специфічна роль в обміні речовин. Харчування, яке характеризується оптимальним співвідношенням харчових речовин, називається збалансованим.

Джерелом поживних речовин є продукти харчування тваринного та рослинного походження, які умовно поділяються на декілька основних груп. Перша група включає молоко і молочні продукти (сир, кефір, вершки, ряженка), друга - м ’ясо, птиця, риба і виготовлені з них продукти, третя - хлібобулочні, макаронні і кондитерські вироби, крупи, цукор, картопля, четверта - жири, п ’ята - овочі, фрукти, ягоди, зелень, чай, кава, какао і прянощі.

В природі немає ідеальних продуктів харчування, які б включали комплекс всіх необхідних харчових речовин, необхідних людині (виключення складає материнське молоко). При різноманітному харчуванні, тобто змішаною їжею тваринного і рослинного походження, в організм людини поступає досталь харчових речовин. Різноманітність продуктів харчування в раціоні позитивно впливає на їх харчову цінність, так як різні продукти доповнюють один одного недостатніми їх компонентами. Крім того, різноманіття харчування сприяє кращому засвоєнню їжі.

Ми вже знаємо, що раціональне харчування - це харчування достатнє в кількісному відношенні і повноцінне в якісному, що забезпечує енергетичні, пластичні й інші потреби організму, забезпечуючи необхідний рівень обміну речовин. Раціональне харчування розраховується із врахуванням статі, віку, характеру трудової діяльності, кліматичних, національних і індивідуальних особливостей. Принципами раціонального харчування є:

1. відповідність енергоцінності їжі, що поступає в організм його енерговитратам

2. поступлення в організм харчових речовин в оптимальних співідношеннях

3. правильний режим харчування

4. різноманітність харчових речовин

5. помірність в їді

Збалансованість харчування передбачає оптимальне для організму людини співвідношення в добовому раціоні білків, амінокислот, жирів, кількість вуглеводів, вітамінів.

Потреба в енергії дорослого населення нашої країни визначена для трьох вікових груп:

1. 18 - 29 років

2. 30 - 39 років

3. 40 - 59 років

В зв ’зку з меншою масою тіла та менш інтенсивним процесом обміну речовин у жінок потреба жіночого організму в енергії в середньому на 15% нижча, ніж чоловічого.

Харчові речовини (білки, жири, вуглеводи, вітаміни, мінеральні речовини) є важливим джерелом матеріалу для будови клітин та тканин, ферментів, гормонів та інших життєвоважливих речовин: вони використовуються в якості біокаталізаторів. В організмі людини безперервно виникають процеси оновлення різних елементів клітин та тканин. Деякі клітини помирають, а замісь них з ’являються інші. Все це потребує надходження в організм поживних речовин.

Білки приблизно складають 15-20% маси тканин організму людини, білки та жири лише 1-5% маси. З білків та ліпідів побудовані біологічні мембрани, що виконують найважливішу роль у функції клітин. М ’язева тканина, серце, печінка, мозок та, навіть, кістки вміщують значну кількість білків. Єдиним джерелом білків та незамінних амінокислот для людини є їжа: майже у всіх продуктах, за виключенням цукрів, та рослинних масел, присутні різні білки. Внаслідок помірного нагрівання та термічної обробки харчова цінність білкових продуктів збільшується, вони краще засвоюються.

Вода та продукти її дисоціації є складовими частинами живої клітини. Тільки в водному середовищі можливий перебіг багатьох хімічних реакцій. В організмі дорослої людини з масою тіла 65 кг знаходиться приблизно 40 л води, з якої 25 л знаходиться в клітині, а 15 л назовні клітини. Обмін води в організмі проходить дуже інтенсивно. Біля 2,5 л води щоденно виводиться з сечею, калом та з повітрям, що видихається. Потовиділення регулює сталість температури тіла. При підвищенні температури зовнішнього середовища чи інтенсивній фізичній роботі потовиділення різко підсилюється. В окремих випадках кількість поту може досягати 10 літрів.

Раціональне харчування пердбачає вживання усіх харчових речовин з врахуванням фізіологічних потреб організму. Рекомендовані величини потреби людини в харчових речовинах та енергії визначені для всіх п’яти груп працездатного населення в залежності від інтенсивності праці , статі та віку. Встановлена також середня потреба в харчових речовинах людей похилого та старечого віку, а також одинадцяти груп дитячого населення, вагітних жінок та матерів з грудною дитиною.

Середні величини потреби в білках, в тому числі тваринних, жирах, вуглеводах приведені в таблиці:

Добова потреба в основних харчових речовинах дорослого працездатного населення

Група інтен-сивності праці	Вік, років	Чоловіки				Жінки
		Білки		жири	вуглеводи	білки		жири	Вуглеводи
		всього	В тому числі тваринних			всього	в тому числі тваринних
1 2 3 4 5	18-29 30-39 40-59 18-29 30-39 40-59 18-29 30-39 40-59 18-29 30-39 40-59 18-29 30-39 40-59	91 88 83 90 87 82 96 93 88 102 99 95 118 113 107	50 48 46 49 48 45 53 51 48 56 54 52 65 62 59	103 99 93 110 106 101 117 114 108 136 132 126 158 150 143	378 365 344 412 399 378 440 426 406 518 104 483 602 574 546	78 75 72 77 74 70 81 78 75 87 84 80 - - -	43 41 40 42 41 39 45 43 41 48 46 44 - - -	88 84 41 93 90 86 99 95 92 116 112 106 - - -	324 310 297 351 337 368 371 358 344 441 427 406 - - -

Основи раціонального харчування.

Згідно формули збалансованості харчування (А.А.Покровський, 1977), співвідношення білків, жирів та вуглеводів повинно складати 1:1:4. В діючих рекомендаціях прийнято співвідношення 1:1,2:1,4. При цьому кількість білків в складі раціону дорівнює 11-13% добової енергоцінності, жирів – в середньому 33% (для південних районів – 27-28%, для північних – 38-40%), вуглеводів – біля 55%.

В загальній кількості спожитих білків на добу половину повинні складати білки тваринного походження, як найбільш легко засвоювані в порівнянні з рослинними. Вони вміщують більше амінокислот, що несинтезуються в організмі людини. Особливо цінні такі харчові продукти, як м’ясо, риба, яйця, молоко, що характеризуються більш благоприємним співвідношенням амінокислот. При цьому, з точки зору раціонального харчування найбільше значення мають такі джерела білків, котрі не відрізняються високою енергоцінністю: білок яйця, нежирна риба, нежирна телятина чи яловичина, м’ясо кролика, куряче м’ясо, нежирний сир, а з рослинних продуктів – салат, капуста, баклажани. Рекомендовано споживання рослинних та тваринних білків разом. Важливу роль відіграє збалансованість незамінних амінокислот, особливо триптофану, метіоніну, лізину. Найбільша кількість метіоніну в сирі та в курячому м’ясі, горосі, фасолі, сої; лизину - в м’ясі, рибі, сирі, яйцях; триптофану - в м’ясі, молоці, зернових продуктах. 30% жирів повинно надходити з рослинною олією, 10% загальної кількості жирів повинні складати поліненасичені жирні кислоти. З вуглеводів 75% - крохмал, 20% - цукор, 3% - пектинові речовини, 2% - харчові волокна. В збалансованому харчуванні співідношення: Са:Р=1:1,5, Са:Мg=1:0,5.

В поняття режиму харчування здорових людей входить кратність та час прийому їжі на протязі доби. Режим харчування залежить від розкладу дня, характеру трудової діяльності та кліматичних умов. Для нормального харчування велике значення має регулярність прийому їжі. Якщо людина приймає їжу в один і той же час, то в неї виробляється рефлекс на продукцію шлункового соку та складаються умови для кращого перетравлювання. Необхідно, щоб проміжки між харчуванням не перевищували 4-5 годин.

Найбільш благоприємне чотирьохразове харчування. Сніданок –25%, обід – 35%, полуденник – 15%, вечеря – 25%. Не рекомендується вечеряти їжею, що важко засвоюється: гострі страви, кава, чай. Інакше складається режим харчування у робітників другої половини доби, або ж працюючих в нічну зміну. Сніданок не повинен бути великим, а обідати потрібно безпосередньо перед виходом на роботу. Під час перерви в роботі робиться полуденник, а після закінчення – легка вечеря. Робітникам нічних змін потрібно добре вечеряти перед початком роботи, та приймати трохи їжі під час другої половини роботи. Об’єм їжі в середньому складає – 2,5-3,5 кг. Перші страви та горячі напої повинні мати температуру 60С, другі – 55С, холодні закуски – 14С. Дуже охолоджені напої погано вгамовують спрагу, порушують нормальну роботу перетравлюючих залоз та можуть сприяти виникненню простудних захворювань.

Питання, що виносяться для самостійного опрацювання, у вигляді реферування:

1. Особливості харчування в умовах радіаційного забруднення.

2. Наукові погляди стосовно релігійного посту.

3. Поль Брег та його система голодування.

4. Особливості харчування у підлітків.

5. Особливості харчування у вагітних.

6. Особливості харчування у осіб похилого віку.

7. Особливості національних традицій в харчуванні .

8. Оздоровче та лікувальне харчування.

9. Харчування сучасної людини.

Рекомендована література:

1. А. И. Столмакова, И. О. Мартынюк “Популярное питание” Киев, Здоровье 1990г., стр 6-20

2. Валеологічна освіта. Експериментальний шкільний посібник Київ 1997, стр 12-16.

3. “Искусство быть здоровым”. Физкультура и спорт. Москва,1987. Ч.2 стр.50-52.

Методична розробка теми № 8

з курсу "Валеологія" для 11 класу медичний ліцею.

Тема заняття: Механізм згубного впливу на здоров’я шкідливих звичок та їх профілактика

Мета заняття: Ознайомити ліцеїстів з згубним впливом паління, вживання алкоголю та наркотиків.

Сформувати у ліцеїстів негативне відношення до паління, вживання алкоголю

та наркотиків. Ознайомити ліцеїстів з методами профілактики СНІДу.

План заняття та розподіл часу.

1. Паління або хронічний нікотинізм – найбільш розповсюджена з усіх шкідливих звичок. Вплив паління на організм. Його негативні наслідки. 30 хв

2. Ознайомити ліцеїстів з актуальністю проблеми пияцтва та алкоголізму. Негативна дія спиртових напоїв на організм людини. Заходи по запобіганню соціальної хвороби – алкоголізму. 30 хв

3. Проблема залучення людей молодого віку до прийняття наркотиків. Вплив наркотиків на організм. Токсикоманія. Методи лікування хворих наркманією. 30 хв

4. СНІД – найбільш спустошлива, грізна та зловісна з відомих людству хвороб. Клінічні прояви хвороби. Лікування СНІДу та попередження захворювання на нього.

55 хв

5. Педагогічний, психологічний та медикаментозний методи профілактики та позбавлення шкідливих звичок. 35 хв

«Власні спостереження людини за тим, що їй корисне, а що шкідливе є найкраща медицина для збереження здоров¢я».

( Ф. Бекон )

«Тим, хто палить – не палити, тим, хто не палить – не починати.»

( Народне прислів”я )

Наше майбутнє залежить від нас самих, від нашої поведінки, режиму праці та відпочинку, харчування, одинм словом, від умов життя. Шкідливих звичок не завжди легко позбутися. Особливо при багаторічному їх впливі на людину. Виникають вони іноді усідомлено, а частіше випадково, внаслідок нашої необізнаності з їх наслідками. І хоча в наше століття загальної грамотності, люди знають про негативні наслідки алкоголю та паління, багато з них не поспішають позбавитись шкідливих звичок, а інші (і їх також чимало), приєднуються до них.

Паління, або хронічний нікотінізм – один з різновидів наркоманії, що є однією з найлегших за клінічними проявами формою. Але в той же час, далеко не безпечною за своїми віддаленими наслідками.

Батьківщиною тютюну вважають Південну Америку, де він вирощувався у вигляді дикорослої трави, а також штучно культивувася аборигенами, ще до приїзду туди Колумба. .Матроси Колумба не лише перейняли стародавній звичай місцевих мешканців, але і передали його своїм співвітчизникам в Потугалії та Іспанії. Незабаром в тютюні було знайдено сильнодіючий компонент, який був названий за ім¢ям його відкривача Жана Нико никотином. В XVIII столітті тютюн став відомий у всіх країнах Європи. В перше десятиліття цього століття тютюн в Європі використовувався як лікувальний засіб. Вважалося, наприклад, що тютюн – гарне снодійне, полегшує больові відчуття, знижує втомлюваність, покращує функцію дихання, є добрим кровозупиняючим засобом. Використання тютюну в якості ліків не завжди завершувалося для пацієнтів благополучно. Відмічалися випадки справжнього отруєння з летальним кінцем.

Як однорічні, так і багаторічні сорти тютюну відносяться до родини пасльонових (разом з картоплею, томатами, беладоною, наперстянкою). Описано 70 видів тютюну. Для споживчих цілей використовується в основному два види: власне тютюн та махорка.

Тютюновий дим містить до тисячі різних компонентів. Підраховано, що в димі однієї цигарки міститься приблизно 70 г твердих частинок й 23 мг чадного газу. В обробленому фабричним способом листі тютюну міститься нікотину до 6%, вуглеводів до 30%, органічних кислот до 17%, ефірних масел до 2%, білкових сполук до 13%. До складу тютюнового диму входять й такі дуже отруйні речовини, як азотна, оцтова та синільна кислоти, водень, аміак, з яким пов¢язана подразнююча дія диму на слизові оболонки дихальних шляхів і кровоточивість ясен.

З кожних 100 грамів тютюну при горінні виділяється 5-7 грамів тютюнового дьогтю. До його складу входять бензопірен, бензантрацен та інші смоли, які сприяють виникненню злоякісних пухлин.

Клініко-експериментальними дослідженнями встановлено, що органи дихання першими приймають на себе тютюновий штурм. Статистично доведено, що рак легень вражає в 10 разів частіше курців, ніж тих, хто не палить. Із 100 чоловік, що захворюють на туберкульоз легень, 95 мають значний стаж паління. Проходячи через дихальні шляхи, тютюновий дим викликає подразнення та запалення слизових оболонок зіву, носоглотки, трахеї, бронхів, а також легеневих альвеол. Для всіх курців характерні хронічні захворювання верхніх дихальних шляхів, хронічний бронхіт, що супроводжується виснажливим кашлем. Хронічним бронхітом курці страждають в 5 разів частіше, ніж ті, що кинули палити, і в 7 разів частіше, ніж ті, хто ніколи не палив. Беззаперечно встановлений також зв¢язок між палінням та частотою враження раком губ, язика, гортані, трахеї.

Нікотин та інші компоненти тютюну вражають органи травлення. Тривале паління викликає спазм судин шлунку, внаслідок чого тканини шлунку погано кровопостачаються киснем і поживними речовинами, порушується секреція шлункового соку, і як наслідок, розвивається гастрит або виразкова хвороба. Нікотин негативно впливає на нервову та серцево-судинну системи. Нікотин викликає звуження та спазм судин, особливо головного мозку і серцевого м¢язу, що призводить до розвитку атеросклерозу, стенокардії та гіпертонії. Чадний газ, що потрапляє в організм, з¢єднується з гемоглобіном еритроцитів. Утворюється стійка сполука – карбоксигемоглобін. Завантажені таким чином еритроцити не можуть переносити до тканин кисень – виникає кисневий дефіцит.

У затятих курців концентрація карбоксигемоглобіну в крові досягає 7-10%. Це на третину, а то й на половину зменшує можливості доставки кисню до серцевого м¢язу.

Багаточисельні експерименти показують, що після паління різко збільшується по відношенню до норми кількість кортикостероїдів, що циркулюють в крові, а також адреналіну та норадреналіну. Ці біологічно активні сполуки змушують серцевий м¢яз працювати в прискореному ритмі. Підраховано, що серце людини, що палить, робить за добу на 12-15 тисяч скорочень більше, ніж серце людини, що не палить. Тютюнове зілля вражає центральну нервову систему, залози внутрішньої секреції, знижує статеву функцію. У людей, що палять, виникає дефіцит вітаміну С, що викликаний поганим засвоєнням аскорбінової кислоти. Через мембрани клітин тонкої кишки вітамін С проходить у вигляді депуроаскорбінової кислоти, що потім знову легко перетворюється на аскорбінову. У людей, що палять, процес перетворення депуроаскорбінової кислоти в аскорбінову різко послаблений за рахунок наявності акролеїну – одного з компонентів нікотинового диму. Подразливість, швидка втома, поганий апетит, порушення сну, часті простудні хвороби, що турбують курця, пояснюються саме С-гіповітамінозом, що виникає внаслідок паління.

Мотиви, що спонукають людей палити, різні:

• один отримує насолоду від гри з цигаркою. Такі люди, якщо забажають кинути палити, роблять це безболісно.

• люди, прихильники перекурів, використовують цигарки для продовження відпочинку;

• інші палять для підтримання компанії, полегшення спілкування з оточуючими;

• деякі вдаються до паління епізодично в пошуках додаткових стимуляторів, або для заспокоєння.

Більшості курців для того, щоб позбутися своєї звички, потрібно просто дуже захотіти це зробити, усвідомити необхідність дотриматись свого рішення. Як практично цього досягти?

Відмовитись від паління можна одночасно. Деяким легше, якщо напередодні вони викурили більшу ніж звичайно кількість цигарок і відчули смак перенасичення, іншим треба зробити це поступово, щоденно зменшуючи кількість цигарок, кількість затягувань під час кожного паління, намагатися не спалювати цигарку до кінця.

Більше половини курців, захворівши на інфаркт міокарда, не відчувають бажання палити на протязі всього часу перебування в лікарні, але одужавши та повернувшись в звичайні умови, деякі, на жаль, знову починають палити через вироблений колись рефлекс.

В третини пацієнтів виникає залежність від тютюну. Самостійно їм дійсно важко кинути палити.

Таким людям необхідна допомога оточуючих, родичів. Їх думка, авторитет мають переважно рішуче значення. Кинути палити краще під час відпочинку, у санаторії та турпоході.

Здоров¢я є неодмінною вимогою власного щастя, активного творчого життя, продуктивної виробничої, розумової та фізичної праці.

Здорова людина краще встигає за швидким темпом життя, краще відтримує підвищене навантаження на роботі, хатні справи. Активна та продуктивна праця є стимулом для гарного настрою, загального покращення здоров¢я. Але є ,на жаль, люди, для яких стимулом в житті є вживання алкогольних напоїв.

Майже у всіх цивілізаціях, в різних країнах люди вживали напої, складовою частиною яких є етиловий спирт (С₂Н₅ОН). Його синоніми – алкоголь, винний спирт, етанол, етиловий алкоголь. Алкогольні напої, мабуть, були випадково відкриті у сивій давнині. Первісна людина шукала та куштувала на смак природнє вино, що утворилось при спиртовому бродінні розчавлених фруктів та ягід. Історія не має свідчень про те, які спостереження зробила первісна людина. Поза всяким сумнівом, вона відчула зміни у своїх відчуттях, настрої та відмітила, що дія цих напоїв відрізняється від простого вгамування спраги та голоду. Вперше вино з винограду було зроблено на південних берегах Каспійського моря, а потім поширилось всюди з кочовими племенами.

В Єгипті виноградна лоза розводилась у часи пірамід. В 1500р. до н.е. зустрічаються згадки в Емберському літописі про вживання єгиптянами вина при всіх святкових подіях. З Сірії культури винограду поширилсись по всій Малій Азії і проникли в Давню Грецію, витіснивши старіший напій – амброзію («їжа богів»), який готувався з молока та меду.

У часи Гомера виноградна лоза вважалась природним даром землі, як дар Зевса Діонісу – богу родючості виноробства. Ще до відкриття Колумбом Америки, у індіанців були п¢янкі напої з пальмових плодів, маїса, бананів та кассави.

Вторгнення «культури горілки» починається з відкриття у VIII столітті арабами способу дробної перегонки вина. Термін «алкоголь» арабського походження, означає «початкова, найбільш тонка, чиста сутність речі». В монастирях горілка була відома як «aqua vitae», так як приписували їй лікувальні сили проти чуми та інших епідемій. В XV столітті горілка отримала загальне розповсюдження в Німеччині, а в XVІ столітті виникли державні питні заклади.

Наслідками вживання спиртних напоїв в наш час занепокоєна громадськість в усьому світі. Наші сучасники стоять перед фактом виникнення нових побутових та виробничих вимог, стресів. Але спостерігається також втрата впливу громадських та сімейних інститутів на проблему пияцтва.

Алкоголь (етиловий чи винний спирт) відноситься до групи отруйних наркотичних речовин, що є специфічними нервовими отрутами. Його отримують з крохмалю, що міститься в хлібних злаках, овочах та фруктах шляхом їх спиртового бродіння. У сирому вигляді алкоголь містить отруйні інградієнти – сивушне масло та інші. Особливо багато їх в самогоні. Тому винний спирт піддають відповідній обробці (ректифікації).

Молекули етилового спирту чи етанолу відносяться до малих – молекулярна маса їх дорівнює 46, вони гідрофільні (у воді у певних співвідношеннях розчиняються необмежено), ліпофільні (розчиняють ліпіди та інші сполуки). Це визначає широкі можливості застосування етанолу в якості універсального розчинника для екстрагування водонерозчинних речовин при виготовленні лікарських речовин, барвників.

Алкоголь легко проходить крізь біологічні мембрани: він починає всмоктуватися вже в ротовій порожині, дуже швидко всмоктується в шлунку, дванадцятипалій та інших відділах тонкої кишки. Найбільша концентрація етанолу в крові встановлюється через 40-50 хвилин, а потім вона поступово знижується. Найбільш висока концентрація алкоголю створюється в головному, спинному мозку, печінці. 90-95% алкоголю, що всмоктався, метаболізується (дуже швидко, 10-15 мл/год), остання кількість виводиться в незміненому стані з повітрям, що видихається, сечею та потом.

Метаболізм етанолу відбувається переважно в печінці. Молекула алкоголя перетворюється спочатку в оцтовий альдегід, потім оцтову кислоту, яка розкладається на воду та вуглекислий газ.

Серед метаболічних реакцій одне з перших місць посідає окислення алкоголю. Зараз відомо три механізми окислення алкоголю. Це, передусім, окислення алкоголю ферментами алкогольдегідрогеназою (АДГ), каталазою та системою, що окислює етанол в мікросомах (МЕОС). Біологічна роль АДГ полягає в тому, що вона руйнує етиловий спирт, що утворюється в шлунково-кишковому тракті ссавців різними мікроорганізмами. За добу в кишківнику людини активується близько 1-1.5 г ендогенного алкоголю, його вміст в крові наближено дорівнює 0.034%. Алкогольдегідрогеназний шлях забезпечує окислення 75% вживаного алкоголю. За годину знезаражується близько 10 г алкоголю.

В медицині алкоголь застосовується з метою отримання місцевої та рефлекторної дії. Подразнюючі властивості має спирт при застосуванні зігріваючих компресів, як «відволікаючий» засіб при запаленнях внутрішніх органів. Алкоголь пригнічує діяльність бактерій та знищує їх, тому застосовується досить широко для знезараження шкіри рук, операційного поля та хірургічних інструментів. Вплив його визначається вже при концентрації 5-10% і збільшується із збільшенням концентрації до 70%. За силою дезинфікуючої дії 70% спирт приблизно дорвнює 3% розчину фенолу.

Алкоголю притаманні основні властивості наркотика: він викликає відчуття задоволення та благополуччя (ейфорії). З часом до нього виробляється стійкість та з¢являється потреба збільшення дози для досягнення ейфорії, а через деякий проміжок часу розвиваються симптоми захворювання. Алкоголь може викликати порушення психіки, ураження нервової системи та внутрішніх органів. Дуже легке сп¢яніння не можна розглядати як отруєння.

Після подразнюючої дії спостерігається незначна втрата чутливості (анестезія), що доповнює в¢яжучу та антимікробну дію алкоголю.

Систематичне або епізодчине вживання алкогольних напоїв в помірних або невеликих дозах, а також коли здорові люди випивають надміру, слід віднести до побутового зловживання алкоголем. При побутовому пияцтві хвороба в біологічному розумінні ще відсутня. До алкоголя ще немає хворобливого потягу.

Алкоголізм – хвороба, що зростає на грунті побутового пияцтва. Боротися з ним треба негайними медичними засобами. До алкоголю, як до усякого наркотику, розвивається звикання. Для досягнення підвищеного настрою, почуття безпечності та радості, відчуття фізичного благополуччя, що не є об¢єктивним вираженням стану здоров¢я, людина приймає значно більші дози спиртного, ніж раніше. Це – перша стадія алкоголізму. Хворий ще в певній мірі може контролювати свій потяг до алкоголю – випиває лише на свята, коли отримує гроші, в кінці тижня. На роботу нетверезим не з¢являється, але він вже не уявляє вільного часу без горілки, без неї все здається сумним та прісним. Повноцінне задоволення від життя отримує в стані сп¢яніння. Найбільш розповсюдженою ознакою алкоголізму є, так званий, феномен похмілля.

На наступний день після випивання стан дуже поганий, болить голова, трясуться руки, з¢являється спрага, відсутній апетит, працювати не можливо. Прийом слабких доз алкоголю (наприклад, пива), полегшує даний стан. У другій стадії алкоголізму стійкість до алкоголю досягає значного рівня. Деякі хворі можуть випивати до 2 літрів горілки за добу. Хворий, що страждає другою стадією алкоголізму, випиває систематично. Те, що він випивоха, не є таємницею ані для домашніх, ані для колег по роботі. Тільки після вживання певної кількості горілки або вина хворий почуває себе добре.

У другій стадії алкоголізму з¢являються ознаки ураження головного мозку та інших органів і систем.

Третя стадія алкоголізму характеризується виснаженням життєвих сил організму в боротьбі з алкогольною інтоксикацією, стійкість до спиртного різко знижується. Хронічні алкоголіки стають «допивачами келихів». Настає глибока психічна та фізична деградація особистості. Знижується пам¢ять, розвивається недоумство.

Алкоголь згубно впливає на всі системи та органи людського організму. В мікродозах алкоголь є природнім метаболітом, а при підвищенні дози – отрутою. Отруйна дія алкоголю підвищується сивушним маслом, що міститься в спиртних напоях при приготуванні їх кустарним способом: самогон, брага, чаче.

Алкоголь є загальноклітинною отрутою, він легко потрапляє в цитоплазму клітини, викликає її зневоднення та руйнування білків з наступним порушенням функції. Він проникає у всі клітини організму, але в найбільшій кількості накопичується в мозку, печінці. Ці органи містять жироподібні речовини – ліпіди, що розчиняються алкоголем; для них характерно інтенсивне кровопостачання та обмін речовин.

Дослідниками в останні роки було встановлено, що навіть при невеликому сп¢янінні, коли вміст алкоголю в крові дорівнює 0.02-0.04%, у людини знижується функція гематоенцефалічного бар¢єру, що захищає головний та спинний мозок від чужорідних речовин. Стійке збільшення проникності цього бар¢єру у випадках алкоголізму сприяє зниженню його опору до інфекційних хвороб. Встановлено, що вже на десяту добу після прийому спирту у мозку спостерігається масова загибель нейронів. Організм зазнає значних втрат. Порушується інтегративна та координуюча функція (пряма та опосередкована ендокринними гормональними факторами), виникає також порушення унікальної функції мозку, що пов¢язана з психоемоційними процесами. Людина, що випиває, втрачає розум, знижується її інтелект, знижується швидкість реакцій. При алкоголізмі прогресує атеросклероз судин головного мозку, розвивається артеріальна гіпертензія, поліневрит (множинні запалення периферійних нервів). Частіше за все вражаються ноги, відчувається поколювання, свербіння, а потім втрата чутливості – головним чином на ступнях. У алкоголіків частіше, ніж у тих, хто не випиває, спостерігаються крововиливи в мозок з розвитком праліча кінцівок та різними порушеннями.

Вперше алкогольні пошкодження серця були описані в середині минулого століття. Виник термін «алкогольне серце». В середині нашого століття в практику був введений термін «алкогольна кардіопатія». У цих хворих збільшувалися розміри серця (кардіомегалія). Маса серцевого м’язу зростає не за рахунок тканини, що виконує фунцію скорочення, а за рахунок його строми, сполучно-тканинного каркасу та жирової тканини. Хворі відчувають перебої в діяльності серця, серцебиття, болі в області серця, з¢являється задишка. Алкогольна інтоксикація сприяє швидкій склеротичній зміні судин серця, а також розвитку інфаркту міокарда.

Вживання спирту пригнічує травні ферменти не лише в шлунку, але і в кишечнику, подразнюються слизові оболонки усіх відділів шлунково-кишкового тракту. Алкогольний гастрит нерідко супроводжується запальними змінами кишечника – ентероколітами.

Печінка дуже чутлива до дії спиртних напоїв. Вона є першим місцем, де відбувається метоболізм алкоголю. Печінка – універсальна лабораторія нашого організму, вона виконує багато важливих функцій, в тому числі виділяє в кишечник жовч, що розщеплює жири. Вона знезаражує шкідливі речовини, що утворюються в організмі в результаті обміну речовин чи всмоктуються з кишечника (90% випитого алкоголю окислюється, тобто знезаражується, в печінці).

При зловживанні спиртовими напоями з клітин печінки зникають вуглеводи (глікоген), в них накопичуються жири, настає жирове переродження печінки. У цих хворих розвиваються алкогольні гепатити, що виражаються в явищах запалення та некрозу (омертвіння) печінкової тканини. Сумним наслідком пияцтва є алкогольний цироз печінки – переродження печінки. У ній виникають розростання сполучної тканини взамін загиблих клітин. Клінічно спостерігається гігантське збільшення печінки, жовтушність шкіри та слизових оболонок, лихоманка, помірний лейкоцитоз, наявність рідини в черевній порожнині (асцит).

Небажання хворого на алкоголізм лікуватися – досить звичайна ситуація. Адже приймати лікування – це передусім осмислити хворобу та бажати позбутися її. В більшості випадків пацієнт або не розуміє, що він хворий, або розуміє, що він хворий і свідомо відмовляється від лікування і не бажає припинити пияцтво.

Для цього необхідно звернути увагу на декілька моментів:

• сенс самої хвороби

• її наслідки, що пошкоджують душу та тіло (психічні та соматичні),а також

• особистий та спеціальний конфлікт, створений людиною, що випиває.

Алкоголізм як хвороба починається поволі, непомітно для самого хворого та його оточення. Причина в тому, що алкоголь, крім усього зазначеного, викликає ейфорію, стан некритичного благополуччя та веселості. З точки зору психіатрії, ця ейфорія є наслідком розладу емоційної сфери, коли почуття, що переживаються не відповідають реальному стану справ. Досліди показали, що інтелектуальні та інші функції мозку пригнічувались, послаблювались від незначних доз алкоголю вже з самого початку його дії. Ступінь та тривалість пошкодження функцій пропорційні загальній кількості алкоголю, що вводиться в організм. Повторні дози викликали значно більше послаблення функцій мозку, ніж в перший раз.

Захворювання травної, серцево-судинної та інших систем повинні змусити замислитися над наслідками пияцтва. Але людина, що випиває, схильна пояснювати свої хвороби сторонніми причинами. Алкоголіку часто важко повірити в те, що болі в серці, гіпертонічні кризи, гепатит, гастрит, пов¢язані із зловживанням алкоголем. В стані сп¢яніння з’являється не лише ейфорія, але й знеболюючий ефект. До відкриття сучасниками засобів знеболення навіть хірургічні операції проводили у стані сп¢яніння. Саме тому в стані сп¢яніння людина почуває себе значно краще.

Чи значить це, що лікування алкоголізму не можливе та не корисне? Ні. Це означає лише, що вирішення питання про лікування не потрібно довіряти самому хворому. Не можна не втручатися і залишати алкоголіка самого з собою. Йому потрібна допомога. Але допомога корисна лише тоді, коли вона своєчасна. Вплив оточення на хворого повинен бути грамотним та тактичним. Перша та головна допомога при цьому захворюванні – це допомога родичів. Вони зобов¢язані і пояснити, і засудити, і усунути приводи до вживання спиртних напоїв. Психотерапевтична допомога лікаря-нарколога завжди дає позитивний результат, якщо зусилля об¢єднуються. Основні принципи лікування алкоголізму звичайно формулюються таким чином:

• раннє виявлення та ранній початок лікування;

• багатоплановість, що передбачає облік заходів, як терапевтичного, так і суспільного характеру;

• поєднання медикаментозних заходів лікування з психотерапевтичними методами.

Після лікування алкоголік виривається з полону зеленого змію і повертає собі здатність правильно оцінювати свою попередню поведінку. Але відомий в медицині вислів – краще попередити хворобу, ніж її лікувати , слід застосовувати і в профілактиці алкоголізму. Потрібно вести такий спосід життя , щоб не було місця алкоголю та іншим згубним звичкам!

Особливо тривожною є тенденця до значного омолодіння алкоголізму за останні роки. І перший досвід вживання алкоголю з»являється часто в шкільні роки.

Заховавшись від дорослих і наслідуючи їх, діти в компанії таких же юних друзів вперше випивають склянку пива чи келих вина, горілки . Звеселяюче тепло розливається по всьому тілу, сильніше, голосніше стукає серце, стає безпричинно весело. Але досить швидко приходиться сповна « платити « за це коротке хмільне задоволення, і, в кращому випадку, вони розплачуються головними болями, в»ялістю, поганим настроєм.Але для деяких вже перше знайомство з спиртним стає їх злою долею.В молоді роки організм людини незрівнянно податливіший до дії цього яду, швидше звикає до нього.Вип»єш раз, другий, третій – і от ти вже потрапив у рабство до його величності алкоголю.

Ще більше небезпечна пристрасть – наркотики. Звикання до них виникає на протязі двох – чотирьох тижнів, однак, інколи достатньо навіть разового прийому наркотика, щоб з»явилась тяга до нього. Наркоманія – тяжка і небезпечна хвороба. Чим триваліше вона протікає, тим більш руйнівна її дія. Наркоман поступово до всього втрачає цікавість, всі його помисли сконцентровані лише на тому, як знайти наркотик. Йому стає необхідною допомога лікаря. Однак, успіхи в лікуванні наркоманії досить скромні. Це пояснюється тим, що ще не досконало вивчені біологічні механізми звикання до наркотичних речовин і немає достатньо ефективних медикаментозних засобів, щоб сприяли вилікуванню. Є дані, що 90 % осіб, що почали вживати наркотики, не знали про його згубний вплив. Тому надзвичайно важливо бути інформованим.

Починаючи з 60-х років нинішьного століття в багатьох промислово розвинених країнах стали широко розповсюджуватися різні форми наркоманії. При цьому відмічалось, що захоплення молоді і, навіть, підлітків вживанням наркотиків, відбувалось дуже стрімко, що дозволило з впевненістю говорити про вірулентність і контагіозність – шкідливу заразність цієї недуги, що набуває характеру епідемії. В останні роки все частіше в клінічній практиці доводиться зустрічатися з випадками неоднотипної чистої наркоманії та зі змішаними випадками, коли вживається одна наркотична речовина з іншою, або з алкоголем.

В виникненні наркоманії серед молоді певну роль відіграють особисті, вікові, психологічні фактори. Серед них не останнє місце займає феномен «забороненого плоду», який завжди привабливий.

Виділяють два шляхи, якими молода людина може прийти до хвороби:

• горе від незнання;

• шлях, що лежить в галузі психопатології, коли у людини порушена психіка і втрачений самоконтроль.

Частіше наркоманами стають у віці 16-17 років. Поставниками і розповсюджувачами наркотичних речовин є хіппі, а також особи, що приїздять з інших країн, переважно північноафриканських, країн Азії. Молоді наркомани звичайно створюють компанію, зустрічаючись в певних місцях. Серед них надзвичайно розповсюджена проституція, в окремих випадках – одностатева. І це при тому, що у наркоманів спостерігається послаблення статевого відчуття.

Статистичні дані підтверджують, що ті, хто навчаються (школярі, студенти), і вживають наркотичні препарати, кажуть, що в них перед початком перших прийомів, були деякі побутові, емоційні труднощі. Вони, в порівнянні з тими, хто навчається і не приймає наркотики, частіше вступали в конфлікти зі своїми батьками. У багатьох спостерігались симптоми психічних розладів, в тому числі й ознаки глибокої депресії. Вживання наркотиків-симуляторів (амфетамінів) все частіше зустрічається в середовищі злочинців і в осіб, що здійснюють антисуспільні вчинки.

Соціальна зрілість сучасної молоді відстає від швидкого технічного прогресу і підвищення матеріально-культурного рівня, відстає також рівень фізичного розвитку молоді.

Як формується наркоманія? Як починається ця хвороба? Ейфорія – лейбмотив наркоманії.

Ейфорія – хворобливе підвищення настрою, так би мовити «завищений» настрій з ознаками безтурботності та неадекватного оптимізму.

Іноземні вчені запропонували більш чіткий поділ на стадії захворювання на прикладі кокаїнізму:

1. цікавість

2. задоволення

3. груповий престиж

4. групова ідентифікація

5. ізоляція від родини

6. залежність і толерантність

7. загальне фізичне виснаження

8. серйозна соціопатична деструкція особистості

Поняття «залежність», що широко використовується, має два варіанти:

• психічна залежність – стан, при якому наркотична отрута викликає відчуття патологічного задоволення і хворобливого психічного підйому, що потребує повторного введення наркотичної речовини, щоб знову повторно відчути суб¢єктивне задоволення;

• фізична залежність - проявляє себе в інтенсивних об’єктивних розладах, особливо коли закінчується введення наркотичної отрути.

Фізична залежність – могутній фактор підсилення психічної залежності, що примушує людину продовжувати приймати наркотик, або відновлювати його вживання після спроби утриматись.

Провідним симптомом також є толерантність. Це стан пристосування організму, що виявляється в послабленій реакції на однакову кількість лікарської речовини. Саме тому для отримання попереднього фармакологічного ефекту потрібне збільшення наркотичної дози.

В залежності від наркотичної дії на організм, наркотичні речовини поділяються на:

• збуджуючі (наркотики-симулятори, амфетаміни)

• заспокійливі (транквілізатори)

• знеболюючі (наркотичні анальгетики).

Гашиш – бура смолиста речовина з верхівкових суцвіть жіночих рослин індійської коноплі. В 9 столітті до нашої ери асірійці використовували коноплю для виготовлення куріння. На початку 15 століття арабський мислитель Абдал Сапам писав про гашиш: «Він руйнує розум і характер».

Зілля, що отримують з коноплі, називають по-різному. Гашиш – найбільш розповсюджений термін. Інші: анаша, план, чар.

В літературі часто об¢єднують гашиш і маріхуану. Але це не зовсім одне й те саме. Маріхуана – не смола суцвіть, а самі верхівкові суцвіття і листя як жіночих так і чоловічих рослин коноплі. Під впливом гашишу людина впадає в стан, що нагадує сон при гарячці із зміненою свідомістю. Її думки мало пов¢язані і неконтрольовані. Піднесений настрій змінюється пізніше страхом, пригніченністю, жахом.

Найбільш швидким «червоним» сигналом хворобливого сп¢яніння гашишем є почервоніння очей. Шкіра набуває блідо-зеленого відтінку. У людини спостерігається «гра вазомоторів», незначний мідріаз (розширення зіниць); як і при алкогольному сп¢янінні, відмічаються нудота, блювота.

Паління маріхуани, анаші – перший крок до зловживання опієм, героїном або кокаїном. Давнє клінічне правило говорить: гашиш прокладає шлях всім іншим наркотикам.

В клініці опіїзму, морфінізму розрізняють три стадії протікання.

На першій, початковій, переважає бажання досягти ейфорії, комфортного самопочуття. Уже в цій стадії для здобуття наркотику хворий може йти на злочин, особливо в компанії інших наркоманів.

Друга стадія характеризується формуванням вираженої морфійної абстиненції. Розпал абстинентних явищ припадає на 3-4 добу, а триває вона 10-12 днів. У більшості хворих виникає злісно-дражливий стан з явищами страху. Ось самоописання англійського письменника і вченого Томаса де Квинсея (в період, коли він став опієманом). – «Тисячі і тисячі ролей я жив захоронений в кам¢яній гробниці разом з муміями і сфінксами, у вузьких проходах всередині вічних пірамід. Крокодили покривали мене отруйними поцілунками і я валявся серед мерзотних істот в очеретах і болотах Нілу».

Стадія розгорнутих проявів хвороби може тривати довго.

Потім (третя стадія) відбувається падіння толерантності. Відмічається інтоксикація. Ейфорія відсутня. Здоров¢я хворих різко погіршується. Руйнуються і випадають зуби, знижується статева потенція, зникає менструація. Спостерігається стан фізичного виснаження, захисні сили організму слабшають. В результаті легко приєднуються різні супутні захворювання.

При огляді хворих відмічають сухість і жовтушинй відтінок шкіри, слизових оболонок, склер, зіниці звужені. Пульс рідкий. Артеріальний тиск знижується. На тілі, кінцівках є сліди від багаточисельних ін¢єкцій, тромбофлебіти. Духовне життя таких хворих збіднюється. Розумова активність знижується. Багато наркоманів стають брехливими, егоїстичними, духовно грубшають. Частина з них чинить протизаконні дії заради отримання наркотиків.

На думку сучасних дослідників, вік починаючого наркомана має тенденцію до омолодження – до 13-14 років. Юні «фіксери» – хворі на голці – в своїй більшості є політоксикоманами (полінаркоманами).

Токсоманія – зловживання деякими медикаментами і токсичними (отруйними) речовинами, які не кваліфікуються в прямому значенні як наркотики.

Звикання до них не призводить до формування всіх ознак наркотичної хвороби, таких, як: виражена пристрасть, психічна і фізична залежність, зростання толерантності та інші.

Звертаючись до історії, слід відмітити, що з появою анестезуючих речовин, що вводяться інгаляційно, з¢явились повідомлення про випадки застосування їх не за призначенням. Ці речовини є токсичними депресантами центральної нервової системи.

Спершу виникає слабка ейфорія і дурашливість, потім потьмарюється свідомість, спостерігається втрата орієнтації, нудота. Деякі речовини можуть викликати марення, галюцинації, ілюзію безмежності власних можливостей, порушення мислення, втрату самоконтролю. Із збільшенням дози з¢являються судоми (конвульсії), кома, смерть.

При зловживанні атропіноподібиними речовинами з¢являється рухове занепокоєння, збудження. Відмічається розширення зіниць.

Патологічна пристрасть виникає доволі часто, особливо у жінок, до анальгетиків, траквілізаторів і стимуляторів. При цьому спостерігаються метушіння, лабільність настрою (від капризування до веселощів).

Говорячи про токсикоманії, слід особливо виділити такі безумовно отруйні для здоров¢я речовини, як клей, лаки, засоби побутової хімії.

Одним із наслідків, пов¢язаних з вживанням летких розчинників, є смерть від задухи. Приймання речовин з групи розчинників нерідко викликає явища ступору, депресію та дратівливість. Описані випадки делірію - стану марення з галюцинаторними порушеннями. При діагностиці звертають на себе увагу запалі червоні очі, постійний нежить, бронхіт. Абстинентальний синдром триває 5-6 днів.

Клінічно доведено, що чим раніше починає впливати і довше впливає токсичний фактор на організм, що росте, тим більшу шкоду він наносить головному мозку і особистості, що розвивається. Розвиток особистості внаслідок впливу токсинів не тільки призупиняється, але й порушується, відбувається її збочення, вихолощування.

Лікування хворих на наркоманію – дуже важка справа, що має свої специфічні труднощі. В більшості випадків наркоманам необхідне стаціонарне лікування. Лише воно дозволяє дотриматись головного правила – утримання від наркотика з перших днів лікування.

Лікування поділяється на два етапи:

• перший етап - «відмінення», коли розвивається абстинентний синдром після відмінення наркотику (явище прагнення наркотичної отрути або явище фізичної залежності). Застосовуються різні засоби: антидоти (протиотрути). Хворим показані лужні мінеральні води (Єсентуки №4, Лужанська 7, Поляна квасова та інш.), молочно-фруктова дієта, промивання шлунку, очищення шлунково-кишкового тракту (зі стулом виділяється 60% морфіну). Покращенню самопочуття сприяє внутрішньовенне вливання хлористого кальцію, глюкози, 5% аскорбінової кислоти до 10 мл, сірчанокислої магнезії, глутамінова кислота, АТФ. Із терапії для підкріплення організму призначають інсулін, алое, вітаміни. Сон успішно відновлюється за допомогою застосування відварів лікарських рослин: глоду, пустирника, хмелю, кореню валеріани. Окремі лікарні застосовують курси продовженого (на протязі декількох діб) лікувального сну.

• другий етап – відновлення не тільки фізичного, а й духовного здоров¢я. На даному етапі повинна проводитись велика психотерапевтична робота. Застосовуються спеціальні методи гіпнозу, емоційно-стресовий вплив під час розмов з урахуванням духовного складу хворого. Доцільно розглянути питання про «втечу» в токсикоманію від тих чи інших життєвих труднощів і конфліктів, що створили невротичну схильність у хворого.

Таким чином, завданням психотерапії є реконструкція грубих порушень особистості наркологічного хворого, відновлення вольової, свідомої людини, що повинна критично переосмислити з врахуванням поперднього негативного досвіду всі пагубні наслідки вживання наркотиків.

СНІД – рана людства.

На протязі багатьої століть свого існування людина постійно веде напружену боротьбу за збереження себе як біологічного виду.

В двадцятому столітті суттєву роль в боротьбі із заразними хворобами та їх профілактиці відіграло відкриття антибіотиків. Основні інфекції перможено. Здавалося б, людство може бути спокійне. Але це лише ілюзія. Панування патогенних мікроорганізмів (бактерій, вірусів, найпростіших), ще не завершилося, вони й не думали відступати. Цьому сприяла і сама людина з своїм необдуманим ставленням до природи, до законів екології. Забруднення водойм, задимлення атмосфери, насичення вуглекислотою та хімічно агресивними з¢єднаннями, сприяло зміненню поведінки мікробів, вірусів. Змінився характер їх взаємодії з організмом, знизились захисні функції всіх живих організмів.

У 1981 році серед інфекційних хвороб з¢явився СНІД – синдром набутого імунодефіциту, що є найбільш жорстоким і, поки що, невразливим ворогом людини. СНІД сколихнув усе суспільство, викликавши в ньому жах. Найстрашніше полягає в тому, що зараження збудником СНІДу виявилось пов¢язаним з одним із найбільш могутніх інстинктів всього живого – інстинктом збереження роду і біологічного виду статевим шляхом.

Вперше висловив думку про вірусну природу СНІДу відомий англійський вчений Дж. Сіл. Він стверджував, що «правда є в тому, що мова іде не про епідемію, а про пандемію, яка може знищити в найближчі 20-30 років 50% населення земної кулі. СНІД – це наймогутніша і найсмертельніша епідемія, з якою тільки стикалося людство, яка цілком може згубити всіх».

В кінці 1983 року французський дослідник Л. Монтьє та на початку 1984 року американець Р. Галло виявили у хворих вірус СНІДу. Їх досліди довели, що першопричиною СНІДу є вірус. За рішенням експертів ВООЗ його назвали вірусом імунодефіциту людини ВІЛ.

Виявилось, що він належить до родини ретровірусів – досить своєрідної групи мікроорганізмів, що до початку 80-х років нашого століття не привертали до себе увагу широких кіл дослідників, а тим більш практичних лікарів.

Родина ретровірусів отримала свою назву за пропозицією В.Паркса в 1973 році на підставі наявності у віріоні фермента зворотньої транскриптази, що і забезпечує незвичайне перенесення спадкової інформації з РНК на ДНК, тобто назад, у порівнянні із установленими в біології законами – з ДНК на РНК.

Багаточисельні дослідження вірусологів, молеулярних біологів, загальних патолгів свідчать про те, що найбільш вірогідним першоджерелом походження збудника СНІДу є вірус, що знаходиться в організмі виключно макак-резусів та зелених мавп, привезених з Африки. За своїми властивостями він ближче до збудника СНІДу людини, ніж вірус, що виділений від азіатських мавп.

В даний час є всі підстави стверджувати, що вірус СНІДу спершу був мавп¢ячим, близьким до того, що циркулює і в цей час в організмі макак. Виникає питання: чи спостерігалися випадки зараження людини мавп¢ячим вірусом тисячу і сто років тому назад? Якщо відмічалися, то чому СНІД проявився лише в останні роки? Мутація та перетворення Т-лімфотропного вірусу, збудника мавп в збудник СНІДу людини повинно було тривати певний час і зазнати впливу багатьох факторів та механізмів. Цьому сприяла в другій половині двадцятого століття науково-технічна революція та її негативні наслідки – порушення екологічної рівноваги, забруднення атмосфери, грунту, води хімічними елементами у вигляді нітратів, нітритів, пестицидів, насичення оточуючого середовища різного виду випроміненнями (радіо- та електромагнітними хвилями та інше). Все це і призвело до імунологічної нестабільності організму людини, при якій активуються хронічні хвороби, проявляються скриті генетичні дефекти. Людину постійно супроводжують вірусні і бактеріальні інфекції. Зростає захворюваність на злоякісні новоутворення. Змінюється характер взаємодії вірусів і організму, змінюються їх властивості.

Віруси вражають всіх: людей, тварин, рослин. Вони можуть тривалий час знаходитись в оточуючому середовищі, «вичікуючи свого часу» та появи чутливого до них організму, який швидко заражається.

Життя, вільне від усіляких норм і принципів, статева вседозволеність не могли не викликати кари від Природи. Цілком чітко доведено, що тепер основним контингентом населення, серед якого розповсюджується СНІД є: гомосексуалісти, наркомани, токсикомани, алкоголіки, повії. Статева свобода, застосування наркотичних засобів для отримання сумнівного задоволення створили сприятливі умови для розповсюдження «чуми двадцятого століття».

Медики, «борці за здоров¢я народу», іноді через недбайливе відношення під час безконтрольного забору та переливання крові, а також при не завжди достатньому контролі за знезараженням інструментів, можуть сприяти розповсюдженню вірусу СНІДу.

Останнім часом з¢являються епідеміологічні дані про передачу ВІЛ за допомогою предметів туалету (бритви, ножниці) в перукарнях, педікюрних та манікюрних кабінетах, під час маніпуляцій, при яких можливі пошкодження шкіри, слизових оболонок.

Серед джерел інфекції варто виділити вагітних жінок, інфікованих ВІЛ. Біля 70% дітей, народжуються від таких матерів інфікованими ВІЛ. При цьому вірус не блокується ніякими білковими молекулами плоду чи новонародженого, що потенційно могли б його знешкодити.

Дитячий СНІД є одним з найбільш гострих та трагічних питань в цій проблемі. Дитина, яка не прожила ще своє життя, розраховується за проституцію, наркоманію, за статеву розпущеність батьків. Недосконалість імунної системи дитини є сприятливим фактором розвитку хвороби.

Багаточисельними дослідженням встановлено, що найбільша кількість ВІЛ знаходиться у спермі та сироватці крові і в меншій кількості, достатній для інфікування, в слині, спиномозковій рідині, сльозах.

Сперма та кров являються ведучими факторами передачі інфекції.

Потрапивши до кров¢яного русла, збудник СНІДу деякий час «мандрує» по органзімі, не виявляючи своєї присутності. Окремі віріони (вірусні частинки) блокуються частинками білка (імуноглобулінами). Однак ці білкові молекули неспецифічні до вірусу і через це не можуть нейтралізувати його хвороботворчу дію. Через деякий час частинки збудника знаходять чутливі клітини і осідають (адсорбуються) на їх поверхні. Такими клітинами в організмі, в першу чергу, є Т-лімфоцити-хелпери (помічники), моноцити та макрофаги. Всі ці клітини відносяться до групи лейкоцитів, що виникають з одних і тих самих клітин кісткового мозку. Вирішальне значення має наявність на їх мембранах спеціальних рецпторів, позначених Т4, що мають здатність зв¢язуватись з частинками збудника СНІДу.

Основними клінічними типами протікання СНІДу у людини є легеневий, шлунково-кишковий, лихоманковий, пухлинний (саркома Капоші) та такий, що проходить з ураженням ЦНС.

Враження ЦНС проявляється розвитком пухлин мозку, крововиливами в його тканину, менінгітами, абсцесами в порожні черепа. Хвороба протікає дуже важко, і це призводить до неминучого страждання хворого.

Вираження легень при СНІД обумовлене багатьма етіологічними агентами, з яких найбільша кількість (58%) представлена пневмоцистними пневмоніями.

В 50-90% випадків при СНІД спостерігаються захворювання шлунково-кишкового тракту. Відмічаються часті тривалі проноси, обумовлені умовно-патогенною флорою, глистами, вірусом герпесу, цитомегаловірусами.

При СНІД спостерігаються лихоманки невстановленого генезу тривалого та виснажливого характеру.

Спочатку вражається імунна система захисту організму, що представлена лімфоцитами, а далі хвороба захоплює практично всі органи та системи людини. В розпалі хвороби, особливо в кінцевих її стадіях головну роль відіграє вже не вірус імунодефіциту, а всі ті віруси та мікроби, що затаїлися в організмі і очікували, коли можна буде активно залучитися до процесу руйнування, і це є найстрашнішим в розвитку захворювання.

Вже біля 10 років штурмують вчені питання проблеми СНІДу, однак, на жаль, без істотних результатів. Випробування практично всіх створених наукою антивірусних, антибактеріальних, імуномодулюючих з¢єднань для лікування СНІДу не дало відчутних результатів. Не вилікувано ще жодного хворого. Роботи по створенню вакцини проти вірусу імунодефіциту людини не закінчилися успішно.

Перемогти «чуму двадцятого століття» неможливо одними науковими розробками. Необхідний корінний поворот в психології індивідуальної та суспільної поведінки. Повернення до часів честі, подружньої вірності, відмова від «п¢яного кохання», що відбувається в стані алкогольного сп¢яніння або після введення наркотиків – єдиний вірний шлях позбавлення від СНІДу та попередження захворювання ним. Доти, доки в суспільних місцях молодими та немолодими людьми будуть демонструватися прояви «палкого» кохання та буде продовжуватися «підігрівання» переглядом порнофільмів, ніяка наука не зможе врятувати людство від СНІДу. Кожна людина повинна визначити свою мораль та поведінку, виходячи з принципу – чим більше статевого бруду та розпусти, тим ближче до СНІДу і смерті. Основні шляхи передачі СНІДу – статевий, внутрішньовенний, з наркотиками. Інші шляхи передачі вірусу СНІД – другорядні і мають більш теоретичне, ніж практичне значення, і спроба ними прикрити свою розпусту не лише неспроможна, але й аморальна.

Додаток до теми №8.

Пародія «Поради тому, хто все ж таки вирішив почати палити «.

Дорогий друже! Тобі вже набридли розмови про шкоду паління, тому давай поміркуємо про його користь. Паління тютюну є надзвичайно корисним для людей розумової та фізичної праці! Продукти згорання тютюну не встигають викликати атеросклероз чи виразку шлунку, бо курець захворіває раком легень.

Від випавших в осад капель нікотину вимерли всі коні, зате людству прийшлося винайти автомобіль, що стало поштовхом до розвитку цивілізації.

Сигарета стала обов»язковим атрибутом в фільмах про шпіонів, слідчих, красивих жінок, бізнесменів, героїчних офіцерів підводних лодок.

Тим, хто тільки освоює цю надто корисну звичку, радимо записати і вивчити необхідні правила :

1. Ребром долоні ( локтем, коліном…) вдарити по дні сигаретної пачки.

2. Вказівним і великим пальцями ( губами, зубами) вийняти сигарету і закусити ( не сигаретою, а сигарету ).

3. Запалити сірник ( запальничку, спиртівку, бікфордів шнур, сопло ракети « земля – повітря»…) і прикурити.

4. Вдихати дим глибоко, всіми грудьми, до повного згорання тіла ( сигарети !).

5. Після появи приємних відчуттів ( слабкості, головокружіння, нудоти, галюцинацій ), залишити місце навчання і звернутись в медпункт. Там вас намагатимуться переконувати, що паління шкідливе, небезпечне. Але не вірте! Куріть на здоров»я! В житті стільки бід та неприємностей, а з сигаретою життя стане набагато коротшим, а це означає, що в ньому буде менше негативних емоцій. Перекур!

Контрольні питання:

1. Вкажіть формулу етилового спирту.

2. Перерахуйте синоніми етилового спирту.

3. Що ви знаєте про історію питання виникнення спирних напоїв ?

4. До якої групи речовин відносять етиловий спирт?

5. Механізм всмоктування алкоголю в організмі.

6. Типи перетворення (метаболізму) етилового спирту в організмі.

7. Перерахуйте основні властивості алкоголю.

8. В чому полягає різниця між побутовим пияцтвом та алкоголізмом?

9. Перерахуйте стадії клінічного прояву алкоголізму.

10. Як змінюється діяльність окремих органів та систем під впливом алкоголю?

11. Основні принципи лікування алкоголізму.

12. В чому полягає актуальність проблеми паління чи хронічного нікотинізму?

13. Яку країну вважають батьківщиною тютюну?

14. Перерахуйте складові частини тютюнового диму.

15. Клінічні прояви шкідливої дії тютюнового диму на організм людини.

16. Прерахуйте можливі мотиви, що примушують людей палити.

17. Як практично відмовитись від паління?

18. Шляхи виникнення наркоманії.

19. Статистичні дані про розповсюдження наркоманії.

20. Причини, що призводять до вживання наркотиків.

21. Перерахуйте види наркотиків.

22. Клінічні прояви наркоманії.

23. Токсикоманія.

24. Перерахуйте етапи в лікуванні наркоманії.

25. СНІД – серйозна медико-соціальна проблема.

26. Причини захворювання СНІДом.

27. Властивості вірусу СНІДу.

28. Клінічні основні типи протікання СНІДу.

29. Проблеми в лікуванні СНІДу.

30. Профілактика СНІДу.

Рекомендована література.

1. Валеологія – наука про здоровий спосіб життя. Інформативно-методична збірка. Випуск І. 1996 р.

2. В. П. Гаращук. Валеологія. Підручник для 10-11 класів загально-освітних шкіл. Видавництво К. «Генеза». 1998 р.

3. В. Е. Смирнов. От вредной привычки к болезни. Издательство «Знания» Москва 1998.

4. Портнов А. А., П¢ятницька І. М. Клініка алкоголізму. –Л;М; 1973.

5. В. Д. Казьмін. Нове в житті, науці, техніці, медицині… Видавництво «Знання» Москва 1987

6. А. Ф. Фролов. СНІД – рана людства. Київ 1989.