5.1. Нормування шуму в будівлях

Метою управління охороною навколишнього природного середовища взагалі є забезпечення виконання норм та вимог, які обмежують шкідливий вплив транспорту, виробництва, продукції, що випускається, та різноманітних послуг на навколишнє природне середовище та спонукають до раціонального використання природних ресурсів, їх відтворення та відновлення. Відповідно до даного визначення діяльність з управління (регулювання) у сфері проблеми шуму повинна включати:

- формування та додержання гігієнічно та екологічно обгрунтованих вимог до характеристик впливу шуму;

- функціонування системи контролю шуму на локальному, регіональному та загальнодержавному рівнях;

- зниження до або нижче регламентованого рівня впливу шуму за рахунок впровадження різноманітних заходів та засобів боротьби з шумом. [6]

Нормативним та методичним підґрунтям управління (регулювання) несприятливого впливу шуму довкілля є комплекс державних та галузевих стандартів і правил, іншої нормативно-технічної документації з охорони навколишнього природного середовища від впливу шуму, взаємопов'язаних з комплексом системи стандартів та правил у сфері охорони довкілля (або окремо атмосферного повітря) та у сфері управління окремою галуззю (наприклад, транспортною) народного господарства. Ефективність управління охороною навколишнього природного середовища (або окремо шумом навколишнього природного середовища) повинна оцінюватись за економічними, екологічними, соціальними показниками відповідно до галузевих методик, затверджених у встановленому порядку.

Екологічна та гігієнічна регламентація проводиться таким чином, щоб задовольнити перелічені вимоги та принципи екологічного законодавства та санітарно-гігієнічного законодавства:

- гарантування екологічно та гігієнічно безпечного акустичного середовища для життя та здоров'я людей (населення);

- обов'язковість додержання екологічних і санітарно-гігієнічних нормативів шуму (тобто нормативні рівні встановлюються таким чином, щоб існувала можливість їх технічного, організаційного та економічного виконання);

- обгрунтоване узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства стосовно проблеми шуму довкілля; [7]

5.2. Санітарно-гігієнічні, технічні та екологічні норми

Слід зразу відзначити, що в багатьох випадках нормативні показники рівнів шуму, або окремо тільки авіаційного шуму, які визначені для різноманітних зон обмеження житлової забудови в національних нормативних документах є обгрунтованими тільки з позицій забезпечення санітарно-гігієнічних вимог виливу шуму. їх суттєвим недоліком є відсутність обгрунтування технічного забезпечення виконання нормативних вимог, особливо їх економічного обгрунтування. Санітарно-гігієнічні нормативи впливу шуму - для шуму навколишнього та виробничого середовищ - майже однакові у різних країнах. Визнаним є науковий факт, що величина рівня шуму L_Аекв = 55дБА є найбільш бажаною для навколишнього природного середовища, оскільки вона не шкодить здоров'ю і не впливає на загальне самопочуття людей та на їх різноманітну життєдіяльність. Виконана в США в 1984р оцінка показує, що більш ніж 50% населення США, яке проживає в умовах інтенсивного акустичного навантаження, знаходиться під дією шуму з рівнем добової експозиції саме 55 дБА і більше. Тобто впровадження такого бажаного значення рівня шуму як нормативної величини передумовило б необхідність; 1) впровадження різного роду заходів та засобів захисту від шуму для величезної кількості населення США; 2) відмову від експлуатації величезного парку транспортних засобів, які, головним чином, спричиняють основне акустичне навантаження навколишнього середовища, що економічно було б необгрунтовано. Навіть з позицій сьогодення проблема зменшення частки населення Європи, що проживає в умовах шуму з рівнем експозиції для нічного періоду доби величиною L_Аекв=65 дБА (для добової експозиції еквівалентно можна вважати L_Аскв = 75 дБА) є першочерговою проблемою сучасної європейської політики у сфері регулювання шуму. [8]

Підсумовуючи розгляд різноманітних видів шкідливого впливу шуму на людину (розд. 4), можна констатувати, що:

- шум довкілля, як правило, не спричиняє постійних втрат слуху (і навіть тимчасових) значного ступеню;

- найбільш характерною реакцією на вплив шуму довкілля є роздратування, причому ступінь роздратування залежить від характеру людини (слухача), її ставлення до даної ситуації, більшою мірою навіть від того, чого вона очікує від даної ситуації наприклад, наявності аеродрому, можливостей користування авіаційним транспортом чи послугами в районі аеропорту тощо, а також від того як авіаційний шум впливає на її життєдіяльність;

- шум довкілля може впливати на якість сну та його окремі кількісні показники, особливо для літніх людей, а також для жінок, більше ніж для чоловіків;

- шум довкілля може порушувати процес сприймання мови та інших акустичних сигналів (наприклад, теле- та радіо- зв'язку);

- шум довкілля навряд чи буде впливати на продуктивність праці, якщо завдання, що при цьому вирішуються, не потребують сприймання акустичних сигналів та мовного зв'язку, але можливі негативні ефекти на продуктивність вирішення завдань, які характеризуються визначеним часом на реакцію виконавця або потребують особливої пильності; якщо вирішення задачі було зірвано, можливі навіть певні наслідки після завершення дії шуму;

- результати шкідливого впливу шуму довкілля можуть бути зменшені, якщо пікові рівні шуму довкілля будуть передбачені;

- довгострокові ефекти впливу на здоров'я та розумову діяльність можливі, але все ще не доведені.

Модель реакції людини на шум довкілля, підтверджує, що значення Всесвітньої Організації Здоров'я (ВОЗ) для рівня шуму навколишнього середовища величиною 55 дБА є найбільш бажаним. Сьогодні значення критеріїв іммісії шуму довкілля, що спостерігаються та використовуються як нормативи, ще далекі від значень, які рекомендуються ВОЗ, через відсутність можливостей їх технічного і фінансового забезпечення.

Як і для інших найбільш суттєвих забруднювачів довкілля, у світовій практиці для шуму були оголошені і впроваджені різноманітні правила і стандарти. Важливим є принцип визначення відмінностей між законами, які регулюють кількість шуму від обладнання (закони емісії) і законами, які регулюють кількість експозиції шуму, яка досягається на місцевості або у приміщенні (закони імісії). Іншими словами, правила шуму стосуються або джерел шуму, або оточуючого середовища. Емісійні стандарти створюються окремо для специфічних джерел шуму, наприклад, для кондиціонерів, засобів транспорту, будівельного обладнання тощо. Стандарти якості оточуючого середовища захищають людей від забруднення, незважаючи на джерело або походження забруднення. Але закони довкілля можуть впроваджуватися різноманітними відомствами, причому часто неузгоджено між собою. Наприклад, у США на федеральному рівні закони щодо шуму довкілля впроваджені Агенством із захисту навколишнього середовища (Environment Protection Agency - ЕРА), Федеральною авіаційною адміністрацією (Federal Aviation Аdministration - FАА), Адміністрацією з розвитку житлових зон та будівництва (Housing and Urban Development – HUD), Федеральною адміністрацією розвитку автомобільних магістралей (Federal Highway АAdministration - FHWA), Адміністрацією виробничого здоров'я та безпеки (Occupational Health and Safety Administration - OSHA) та Федеральною адміністрацією залізниць (Federal Railroadі Administration - FRA). Крім того, в США існуює окреме законодавство регулювання шуму в окремих штатах, яке також може не узгоджуватись із федеральним законодавством.

Базові закони імісії регулюють рівні шуму, які сприймаються в окремих точках на місцевості. Типові базові закони імісії визначають також категорії використання землі, наприклад, щонайменше наступні три категорії: категорія А - житлова; категорія В - комерційна (громадська) і категорія С - індустріальна. Різні обмеження на рівні шуму визначаються залежно від того, чи розміщується джерело шуму на землях категорії А, В або С. У табл. 5.1 показано допустимі обмеження для шуму, які визначені в законі штату Іллінойс (США), в редакції від 1982 року. Так, для порівняння для комерційної зони встановлено обмеження імпульсивного шуму (категорія В) величиною 61 дБА, який вимірюється в режимі "швидко" стандартного вимірювача шуму (дБА, швидко), і 56 дБА ("швидко") для житлової зони.

Несприятливий вплив різноманітного забруднення навколишнього середовища на його стан (або на населення) вже досить вивчений, хоча іноді навіть при визначених збитках зв'язки між показниками емісії джерел забруднення та показниками несп­риятливого впливу не завжди очевидні та однозначні. Охорона здоров'я населення є основною метою усіх зусиль, спрямованих на зменшення впливу шуму та інших несприятливих факторів як на суспільство у цілому, так і на окрему особу. Відповідно до визначення ВОЗ термін "здоров'я" означає не тільки відсутність захворювань, але й загальне психологічне та фізіологічне благополуччя. Використання терміну "здоров'я суспільства" грунтується на загальних інтересах суспільства, які мають виділя­тись, і там, де це можливо, шкідливі наслідки необхідно визначати у статистичних термінах. Загальний вплив на населення може бути проаналізований з більшою очевидністю порівняно з ізольованими, і частично не значимими впливами на окрему особу. [9]

Несприятливий вплив визначається термінами "ефект" та "відгук". Відповідно до термінології ВОЗ: ефект визначає біологічну реакцію на дію шкідливого фактора, відгук - частку населення, яке реагує на дію шкідливого фактора. Поєднання інтенсивності і часу експозиції фактора та параметрів НПС утворюють особливий показник - критерій якості стану НПС. Синтез критеріїв якості стану НПС найчастіше виконується у вигляді залежностей типу "доза-ефект" та "доза-відгук". Ці тини критеріїв розповсюджуються не тільки на окремі випадки оцінки шкоди здоров'ю населення, але й на всі інші збитки навколишньому середовищу.

Відповідно до визначення критеріїв якості стану НПС необхідно усвідомлювати наступні проблеми:

- неоднозначність реакції на шкідливий фактор - не всі реципієнти однозначно реагують на вплив шкідливого фактора зазначеної інтенсивності та часу дії;

- неповторюваність результатів впливу - біологічним суб'єктам властиві адаптивні характеристики, тому повторні експозиції несприятливого фактора подібної дози найчастіше спричиняють ефекти та відгуки менших величин;

- комбінована дія факторів - якщо реципієнти піддаються впливу декількох факторів одночасно, тоді наслідки впливу можуть відрізнятися (бути більшими або меншими) від індивідуальної дії одного із факторів;

- наявність часового запізнення (лагу) у прояві або вияві результатів впливу фактора;

- врахування часу усереднення впливу шкідливого фактора;

- наявність множини шляхів дії шкідливого фактора на рецепієнта;

- варіабельність стану НПС, який визначається показниками температури, тиску, вологості, вентиляції тощо;

- відносність результатів лабораторних досліджень до реальних умов НПС;

- проблеми інструментального визначенння показників дії шкідливих факторів.

Для оцінки стану НПС найбільше значення мають кількісні показники, на відміну від якісних. Комплексний характер прояву шкідливого впливу окремого фактора відображається у визначенні структури критерію якості НПС, його порогових значеннях, які є найважливішими характеристиками критеріїв. Критерії якості стану НПС є основою для визначення стандартів якості НПС - макси­мальних припустимих значень забруднення НПС для визначених умов території, часу та соціо-економічних обставин.

На відміну від критеріїв якості стану НПС (тобто від критеріїв імісії), критерії емісії шкідливого фактора визначаються для джерел забруднення через величини та показники, які визначають характеристики дії джерел забруднення - інтенсивності та обсяги привнесення фактора даним джерелом у НПС. Критерії емісії шкідливих факторів є основою для впровадження стандартів емісії для джерел забруднення. Якщо на визначення лімітних значень стандартів якості НПС найбільше впливають результати прояву шкідливого фактора, то на визначення стандартів емісії -техніко-технологічні особливості джерел забруднення. З метою впровадження стандартів емісії застосовують два підходи до їх визначення: "найкраща доступна технологія" та "найкраща практична технологія". Відмінність між ними полягає у врахуванні соціо-економічних та технічних факторів - найкраща доступна технологія (або технічний пристрій) може бути занадто витратною як при розробці та впровадженні, так і при експлуатації, а також важко реалізуємою для джерел забруднення, що розглядаються.

Стандарти якості НПС та стандарти емісії утворюють систему нормативів екологічної безпеки. Відповідно до ситуації, що складається в окремій державі, у загальній політиці регулювання стану НПС визначаються пріоритети впровадження стандартів якості НПС або стандартів емісії джерел забруднення. Наприклад, в СРСР ще 30-х роках була впроваджена система санітарно-гігієнічного нормування стану навколишнього, виробничого та житлового середовища, тоді як система стандартів емісії була відсутня. Ця система базувалася на гранично допустимих концентраціях (рівнях) забруднення у різноманітних середовищах завдяки домінації постулату порога дії шкідливого фактора та принципу "нульового збитку". Принцип "нульового збитку" полягає у тому, що за своїм визначенням гранично допустимі концентрації (рівні) забруднення ні за яких умов не утворюють та не спричиняють ніяких збитків. Розширення знаннь про дію фактора та модернізація техніки і технології його визначення (вимірювання) поступово обумовлює зменшення порога дії і таким чином - межу "нульового збитку". Крім того, інтерпретація результатів спостереження за станом НПС дозволяє зробити висновки тільки відносно самого НПС (не одержано майже ніякої інформації відносно джерел забруднення), тому такий підхід не може бути достатнім для регулювання стану НПС.

Для впровадження системи нормативів екологічної безпеки необхідне врахування соціо-економічних особливостей життєдіяль­ності в окремій державі чи в окремій галузі її народного господарства. Визначені вище збитки НПС підлягають оцінці в термінах економічних збитків. Розподіл збитків має такий вигляд: збитки здоров'ю - 36...45%, комунальному господарству - 32...34%, сільському господарству - 5...6%, лісовому господарству - 5...6%, транспорту та лініям передач - 3%, промисловості - 10... 12%, іншим об'єктам НПС - 7%.

Практично впровадження стандартів якості НПС та стандартів емісії передбачає визначення обсягів інвестицій на різноманітні заходи, які мають довести значення показників стану НПС і емісії джерел забруднення до нормативних значень згаданих стандартів. Таким чином, як політика стандартизації якості стану НПС, так і політика жорсткої стандартизації характеристик емісії, є залежними від економічних та техніко-технологічних можливостей окремої галузі чи держави в цілому. Політика цілковитої стандартизації емісії джерел забруднення НПС є найбільш простою та легко впроваджуваною, але її гнучкість та економічна ефек­тивність дуже низькі.

Ця залежність проблеми охорони НПС від забруднення визначила необхідність розробки інших підходів до регулювання проблеми, які грунтуються на економічних чинниках. Такими підходами є: система визначення плати та стягнення платежів за забруднення НПС; система компенсації збитків від забруднення НПС; система оптимального співвідношення вартості збитків (передбачених збитків, які кваліфікуються як прибутки) до вартості (витрат) впроваджених природоохоронних заходів. Можна показати, що економічна ефективність цих підходів буде найвищою, але простота та впроваджуваність - нижчі порівняно з системою "адміністративного" регулювання проблеми охорони НПС. [10]

Таким чином, ні система стандартизації якості НПС, ні система стандартизації емісії джерел забруднення не зможуть задовольнити потреби галузі, якщо їх впроваджувати незалежно. Більше того, впровадження цих обох систем необхідно виконувати в рамках комплексної системи регулювання проблеми: стандартизація емісії; плата за забруднення; стандартизація якості НПС; компенсація збитків; оптимізація витрат/прибутків у процесі регулювання стану НПС. Тобто тільки інтегрована система регулювання дозволить досягти бажаного стану НПС. Це не підтверджує необхідність визначення та впровадження збалансо­ваного підходу до проблеми регулювання стану НПС при експлуатації авіаційної техніки. [9]

Визначення критеріїв оцінки для регулювання проблеми охорони НПС необхідно виконувати таким чином, щоб вони дозволяли забезпечувати на всіх етапах процесу регулювання адекватність рішень, що приймаються. Структура критерію впливає на результати пошуку оптимальних значень параметрів регулювання процесів, які є джерелами шкідливих факторів НС. Для визначення структури критеріїв оцінки впливу шкідливих факторів авіації необхідно розглянути можливі наслідки їх впливу.

Закони, правила і стандарти емісії регулюють шум у джерелі його виникнення. Одним із найбільш важливих є комплекс правил регулювання шуму повітряних кораблів на місцевості. Правило 36 ФДА Кодексу федеральних правил (СРК) США, які, наприклад, визначають вимоги до шуму літаків 2-ої і 3-ої груп (вимоги 3-ої групи > більш жорсткими - для "тихіших" літаків). Завдяки встановленню кінцевих строків для заміни літаків групи 1 на групу 2 і літаків групи 2 на групу З, ФАА систематично зменшувала рівні шуму літаків, які генеруються навколо аеропортів цивільної авіації.