Функції культури
Людинотворча або гуманістична.
Інформаційна.
Пізнавальна (гносеологічна).
Світоглядна.
Регулятивна або нормативна функція.
Семіотична або знакова.
Ціннісна (аксіологічна).
Комунікативна.
Складна і багаторівнева структура культури визначає різноманітність її функцій в житті суспільства й окремої людини. Головною функцією культури, на думку багатьох вчених, є людинотворча або гуманістична. Всі інші функції так чи інакше пов'язані з нею і навіть випливають з неї.
Людинотворча функція розглядається як сутнісна функція культури, адже вона забезпечує процес соціалізації особистості, і тобто засвоєння індивідом цінностей, норм соціальних ролей, що притаманні певному суспільству, групі, історичній добі. Завдяки цій функції відбувається адаптація людини до природного середовища, перетворення індивіда на особистість та формування стилю життя особистості, розкриття її неповторно-індивідуальних якостей для самореалізації у суспільстві.
Однією з найважливіших функцій будь-якої культури є передача соціального досвіду. Тому її називають інформативна. «Хто володіє інформацією – володіє світом», – Ві́нстон Че́рчилль. Культура виступає єдиним механізмом передачі соціального досвіду від покоління до покоління, від епохи до епохи, від однієї країни до іншої. Адже, крім культури, суспільство не має інакших способів передачі досвіду, нагромадженого попередниками. Саме через це культуру не випадково вважають соціальною пам’яттю людства, а розрив культурних зв'язків між поколіннями призводить до її втрати (феномен “манкуртизму”) з усіма негативними наслідками.
Іншою провідною функцією є пізнавальна (гносеологічна). Вона тісно пов'язана з першою і випливає з неї. Культура, яка концентрує в собі кращий соціальний досвід багатьох людських поколінь, кожної конкретної історичної доби, набуває здатності створювати сприятливі умови для його пізнання і засвоєння.
Можна стверджувати, що суспільство інтелектуальне настільки, наскільки воно використовує багатющі знання, які містяться в культурному генофонді людства. Всі типи суспільства суттєво різняться між собою саме за цією ознакою. Одні з них демонструють надзвичайну здатність через культуру увібрати все краще, нагромаджене людьми, і поставити собі на службу. Такі суспільства (наприклад, в Японії) демонструють величезний динамізм у багатьох галузях науки, техніки, виробництва. Інші – не здатні використати пізнавальної функції культури і все ще “винаходять велосипед”, залишаючись на досить низькому щаблі розвитку.
Світоглядна функція культури синтезує в цілісну і завершену систему пізнавальні, емоційно-чуттєві, оцінні та вольльові чинники духовного світу особистості і стимулює її практичну діяльність Світогляд забезпечує органічну єдність елементів свідомості сприйняття світу не в координатах фізичного простору і часу а в соціокультуриому вимірі. Світоглядне мислення, світоглядні уявлення і переконання історично змінюються, послідовно набуваючи форм міфології, релігії, філософії і наукового пізнання, тобто саме тих рівнів, що складають зміст культури людства. Основним напрямом культурного впливу на людину є формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурної регуляції.
Регулятивна, або нормативна функція культури пов'язана, перш за все, з визначенням (регуляцією) різних сторін, видів суспільної і особистої діяльності людей. У праці, побуті, міжособистісних відносинах культура так або ж так впливає на поведінку людей та їхні вчинки, на вибір тих чи інших матеріальних і духовних цінностей на кожному етапі історичного розвитку. Регулятивна функція культури спирається на такі нормативні системи, як мораль і право.
Це означає, що культура створює такі нормативно-регулятивні технології, які визначають вибір способів досягнення своїх цілей згідно з морально-етичними, світоглядними, релігійними, ідеологічними правилами та критеріями життєдіяльності людей у суспільстві.
Слід зазначити, що соціальні норми і поняття історично змінюються залежно від «образу» культури суспільства. Для Античної Греції рабство було нормою організації соціальних відносин. У добу Середньовіччя тортури Священної інквізиції були нормами боротьби за чистоту віри. Відродження породжує вільну особистість, моральною нормою якої є принцип «роби що хочеш». Нормотворчість розглядається як чинник динаміки культури (від табу прадавнього племені — до морально-правових норм демократичного суспільства). Норми культури в їх зовнішньому вираженні виявляються через системи символів, наприклад, правила етикету, зразки поведінки, моделі спілкування, система норм та стилі життя в молодіжних субкультурах.
Комунікативна функція випливає з інформативної і тісно пов’язана з нею. Культура — найважливіший засіб спілкування між людьми. Слід зазначити, що комунікацій відбувається формуванням різноманітних способів і типів спілкування і здійснюється за допомогою складної знакової (символьної) системи, яка зберігає попередній досвід у мові, поняттях, обрядах, традиціях, звичаях, засобах виробництва, наукових технологіях то що. Комунікація здійснюється і на вербальному (мовному) рівні, а також може виявлятися за допомогою форми, кольору, звуку, жестів, сигналів. Чим вищий рівень розвитку комунікативної культури людини, тим багатшим і різнобарвнішим стає світ, що її оточує. При цьому одні символьні форми мають яскраво виражений загальнолюдський характер, інші — національний, регіональний, або конфесійний. Ця функція культури бере на себе роль консолідуючої етнокультурної основи, фундатора народності, нації, забезпечуючи базові цеглини для становлення і зростання духовного потенціалу кожної нації.
Семіотична, або знакова (семіотика – вчення про знаки), функція також досить важлива для розвитку культури. Являючи собою певну знакову систему, без оволодіння якою досягнення культури стають неможливими. Так, мова – засіб спілкування людей; літературна мова – важливий засіб оволодіння національною культурою. Специфічні мови потрібні для пізнання особливого світу музики, живопису, театру. Кожна нація має не тільки свою мову слів, але й мову жестів, танцю, музики і т.ін.
Природничі науки (фізика, математика, хімія, біологія) також мають свої знакові системи.
Ціннісна (аксіологічна) функція виражає якісний етап культури як системи, що формує світ цінностей людини, визначає її ціннісні орієнтири та уподобання. Відповідно до того, які артефакти культури є мірилом цінностей людини, судять про її духовний світ та про середовище її існування. Аксіологічна функція свідчить про ступінь інтелектуального розвитку людини, її естетичні смаки, моральні принципи, етикетність поведінки та комунікабельність.
Праксеологічна (практично-перетворювальна) функція освоєння та перетворення світу, в процесі творчої діяльності людини, результатом якої є створення соціального середовища — пристроїв культури. Ця функція надає можливість розкритися креативному потенціалу культури.
http://books.br.com.ua/20265 http://ualib.com.ua/br_3124.html http://ualib.com.ua/br_44.html І. І. Федорова Культурологія
Озна́чення, ви́значення чи дефіні́ція (від лат. definitio) — роз'яснення чи витлумачення значення (сенсу) терміну чи поняття. дефиниция [лат. definitioj - краткое определение какого-л, понятия, отражающее существенные признаки предмета или явления; лингв, толкование слова.
Манкуртизм –
Демаркація -