Структура культури
Культурологія в процесі свого розвитку нагромадила різні моделі структурування культури. Проте проблема систематизації культурного простору та виділення його структурних елементів лишається досить складною і залежить від соціально-історичної динаміки культурного процесу.
Динаміка культури — визначальна характеристика культури як соціального феномену. Вона висвітлює смислові аспекти, сутнісні ознаки самого явища і стає умовою його нових інтерпретацій і уточнень. Сама природа культури – динамічна, спричинює постійну мінливість як її виявів, так і формотворчих принципів і структурних елементів. Динаміка культурних форм унеможливлює однозначне тлумачення самого поняття «культури». Термін «динаміка культури» вводить до наукового обігу в XX ст. П. Сорокін у праці «Соціальна і культурна динаміка». Динаміка культури — це суттєві зміни в самій культурі й у взаємодії різних культур, для яких характерні цілісність, наявність упорядкованих тенденцій, чітко виражена спрямованість руху.
Друге значення цього терміна – розділ соціальної культурології, у межах якого вивчають процеси трансформацій у культурі, їх зумовленість, спрямування, характер вияву, а також закономірності адаптації культури до нових чинників, що спричиняють зміни у культурі, умови і механізми, які регулюють ці зміни.
Саме процеси культурної динаміки ускладнюють її структурування, зумовлюючи різнобічні підходи до вирішення цієї проблеми. Структура культури — багаторівневе диференційоване явище. Культура — цілісна система, що складається з елементів, які поєднують весь зміст її як цілого і водночас є відносно самостійними. Виділяють два способи структурування культури: вертикальний та горизонтальний.
Вертикальний спосіб передбачає структурний поділ елементів культури за предметним змістом: культура праці, технічна культура, культура виробництва, побуту, дозвілля, спілкування, сімейно-шлюбних відносии, художня, наукова, релігійна, моральна, правова культура. Тут критерієм поділу є особливі і їм ріальні чи духовні смислові цілісності, що визначають тип культурної діяльності.
Горизонтальний спосіб виокремлює соціальні утворення як елементи культури особистості, етносу, нації, регіону, локальних цивілізацій, людства в цілому. До цього ряду відносять культуру поколінь, різновиди молодіжних субкультур, культуру міста і села. Кожен з цих елементів є самостійною відносно замкненою культурною цілісністю, що обов'язково містить як свої субелементи основні підрозділи вертикального зрізу культури (культура праці, релігії, науки тощо). Взаємодоповнення і внутрішній зв'язок вертикального і горизонтального структурування зумовлені складністю, багатовимірністю, динамічністю культури як соціального явища.
Загальноприйнятим принципом є поділ культури на матеріальну і духовну сфери, однак таке структурування культури досить умовне, оскільки не враховує динаміки культури як цілісної системи і особливостей взаємодії всіх структурних компонентів. Структурний підхід до аналізу культури ставить за мету не умовне розмежування її складових, а розкриття специфіки кожної їі підсистеми, показавши їх взаємозумовленість. Структурні складові культури можна виділяти на основі її носіїв, наприклад, правомірно виділити світову і національну культури. Світова культура – це синтез кращих зразків національних культур різних народів, що стали загальнолюдським надбанням
Традиційним критерієм структурування культури є поділ її на підсистеми за формами діяльності; прикладом може бути структура культури за Л. Уайтом, запропонована в його праці «Енергія і еволюція культури» (рис. 1). Також слід зазначити, що Л. Уайт виділяє три підсистеми (технологічну, соціальну, ідеологічну), проте під впливом їх специфічних виявів формується тип поведінки (форма комунікації, що репрезентує етап розвитку суспільства), тому доцільно виділити ще й четверту підсистему — поведінкову (модель комунікації).
Провідна роль у його структурній моделі належить технологічній підсистемі, решта – мають другорядний характер і корелюються нею. В інтерпретації Л. Уайта динаміка трансформацій культури залежить від типу технологій життєзабезпечення, що існують в певний історичний період. Види діяльності (технології життєзабезпечення) формуються специфічними способами, характерними для певної соціальної групи чи етносу; саме ці способи людської діяльності і визначають рівень розвитку культури. Тому сучасний етап розвитку суспільства дозволяє виділити основні структурні підсистеми культури; екологічну, виробничу, духовну, організаційну, які містять у собі певні види людської діяльності (мал.2).
Дослідження структурних моделей культури виявляє її як цілісне і багатошарове соціальне явище, дозволяє висвітлити наступну важливу культурологічну проблему – визначення її соціальних функцій.
І. І. Федорова Культурологія