Питання для самостійної роботи

Ознайомитись з п. 2 ППВСУ № 5 від 30.05.2008 р. та подумати, в чому саме полягає некоректність запропонованого Пленумом розуміння характеристики “задоволення статевої пристрасті неприродним способом”?

В абз. 1 п. 14 ППВСУ №2 від 07.02.2003, а також у абз. 2 п. 12 ППВСУ №5 від 30.05.2008 відображений традиційний правозастосовний підхід до кваліфікації випадків вчинення умисного вбивства, поєднаного зі зґвалтуванням або задоволенням статевої пристрасті неприродним способом – п. 10. ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 152 або ч. 3 ст. 153 КК.

Разом з тим, такий підхід фактично поставлений під сумнів з огляду на зміст окремих положень ППВСУ №7 від 04.06.2010 року:

а) з огляду на п. 14 цієї постанови (див. додатково фрагмент лекції, що стосується п. 3 ч. 2 ст. 115 КК) – поведінку суб’єкта слід кваліфікувати за п. 10 ч. 2 ст. 115 та відповідною частиною ст. 152 \ 153 КК (без інкримінування ознаки “особливо тяжкі наслідки).

б) з огляду на абз. 1 п. 11 цієї постанови – дії суб’єкта можна кваліфікувати лише за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК (такий підхід був домінуючим у радянському кримінальному праві в 1950-60-их р.р.).

При вирішенні навчальних задач або завдань кваліфікацію дій суб’єкта можна здійснювати за будь-яким з трьох наведених підходів, хоча більш коректим виглядає варіант з інкримінуванням лише п. 10 ч. 2 ст. 115 КК. У будь-якому разі неоднозначність кримінально-правової оцінки подібних ситуацій має знайти обов’язкове відображення у вирішенні.

.

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК)

Звернути увагу на форми замовлення умисного вбивства за ППВСУ №2 від 07.02.2003, а також на особливості кваліфікації дій замовника умисного вбивства (зокрема, в частині інкримінування йому мотивів, які характеризують поведінку виконавця вбивства).

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК)

Звернути увагу, що передбачений у абз. 1 п. 16 ППВСУ №2 правозастосовний орієнтир є визначальним для розуміння змісту ознаки “вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб” в усіх ЮСЗ, які включають її.

В абз. 2 п. 16 ППВСУ №2 від 07.02.2003 сформульоване т.зв. „широке” розміння співвиконавства, яке допускає „технічний” розподіл ролей, між членами групи, яка діє за попередньою змовою. Правозастосовча практика визнає співвиконавцями тих співучасників, які самі не виконували об’єктивну сторону злочину, але забезпечували її виконання (як правило, безпосередньо в момент вчинення злочинного діяння) іншим співучасником, хоча з точки зору теоретичних підходів в даному випадку слід говорити про „класичне” пособництво в умисному вбивстві. Даний правозастосовний орієнтир можна використовувати за аналогією при кваліфікації злочинів інших видів (наприклад, при кваліфікації злочинів проти власності).

При вчиненні даного різновиду умисного вбивства при обтяжуючих обставинах співвиконавці можуть діяти з різними мотивами та/або метою (наприклад, один з них діє з метою приховати вчинення злочину, а інший – з корисливих мотивів). При цьому відповідні мета та/або мотив не повинні ставитись у вину іншому співвиконавцю. Принаймні прямих законодавчих орієнтирів для цього немає (у другому реченні ч. 3 ст. 29 КК, очевидно, йде мова про випадки вчинення злочину у співучасті з розподілом ролей).

Умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК)

Опрацювати самостійно за НПК та ППВСУ №2 від 07.02.2003.

Звернути увагу, що буде вважатися помилкою використання в ЮФО формулювання „умисне вбивство, вчинене повторно”. У той же час зворот „за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу” в ЮФО можна не „фіксувати”.

Умисне вбивство з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості (п. 14 ч. 2 ст. 115 КК)

Мотив расової, національної чи релігійної нетерпимості слід розглядати як прагнення особи завдати шкоди потерпілому у зв’язку з його приналежністю до певної расової, національної чи релігійної групи.

Якщо умисне вбивство з зазначених мотивів спрямоване на розпалювання національної, релігійної чи расової ворожнечі, то дії особи мають додатково кваліфікуватися як мінімум за ч. 2 ст. 161 КК (за ознакою „поєднане з насильством”). При цьому суб’єкту може бути інкримінована й ч. 3 ст. 161 КК, але не за ознакою “спричинення тяжких наслідків”.

Звернути увагу, що сам по собі мотив расової, національної чи релігійної нетерпимості вчинення злочину не може вважатись показником розпалювання расової, національної чи релігійної ворожнечі, оскільки „розпалювання” характеризує діяння особи, а не її мотиви. Тобто розпалювати

расову, національну чи релігійну ворожнечу може особа, яка не керується мотивом расової, національної чи релігійної нетерпимості (наприклад, діє з корисливих мотивів), і в той же час особа, що вчиняє злочин з мотивів расової, національної чи релігійної не обов’язково прагне до розпалювання расової, національної чи релігійної ворожнечі.