Лекція 8 Методика контролю знань, умінь і навиків студентів

1. Основні функції і принципи контролю і оцінки знань.

2. Види перевірки навчальної роботи студентів.

3. Критерії і норми оцінки знань.

4. Рейтингова система оцінки знань.

Контроль і оцінка знань студентів – явище історичне. Як спеціально організована система контроль навчальної роботи студентів виник у XVIII ст. у вищій школі Німеччини. Там почали вивішувати списки студентів, у яких напроти кожного прізвища ставилися крапки (одна, дві, три). Ці крапки означали розряди: 1 – найвищий; 2 – середній; 3 – найнижчий. Згодом середній розряд поділили на 3. З часом кількість розрядів збільшилась до 12.

Необхідність контролю навчальної роботи й оцінки знань має об’єктивний характер.

Контроль досягнутих результатів має низку функцій:

1. навчальна – контроль сприяє поглибленню, розширенню і удосконаленню знань студентів;

2. діагностична – виявлення знань, умінь і навичок, а також існуючих в них прогалин;

3. вимірювання і оцінка знань і навичок студентів – виставлення оцінок;

4. виховна – функція стимулювання навичок систематичної самостійної праці;

5. розвиваюча – сприяє розвитку уваги, пам’яті, мислення, пізнавальної активності, мовлення;

6. прогностично-методична. Передусім стосується викладача, який отримує точні дані для оцінки своєї праці, результатів впровадження своєї методики викладання, шляхів подальшого вдосконалення навчання.

Принципи організації контролю і оцінки знань студентів визначаються метою навчально-виховного процесу у внз, а також об’єктивними закономірностями педагогічного процесу в них:

1. Принцип індивідуального характеру перевірки й оцінки знань студентів – передбачає індивідуальну роботу викладача із студентами. В історії вітчизняної школи мав місце короткочасний період роботи викладача із студентом, коли знання студентів не перевірялися і не оцінювалися, або оцінювалися на основі бригадного методу. Цей досвід виявився невдалим.

2. Принцип системності перевірки оцінки знань – вимагає здійснення контролю протягом усього періоду навчання студента у внз.

3. Принцип тематичності – передбачає контроль і оцінку знань за кожною темою, що вивчається.

4. Принцип диференційованої оцінки успішності навчання студентів – здійснення оцінювання на основі визначення однакових рівнів засвоєння знань.

5. Принцип єдності вимог викладачів до студентів – врахування діючих загальнодержавних стандартів з підготовки спеціалістів стосовно всіх студентів.

6. Принцип об’єктивності – передбачає постійну увагу викладача до підтримання необхідного рівня підготовки майбутніх спеціалістів.

Визначені принципи визначають конкретні види, методи, критерії та норми оцінки знань.

2. У роботі вищої школи склалися такі види перевірки навчальної роботи студентів:

1) Міжсесійний контроль: попередня перевірка, поточна перевірка, тематична перевірка.

Попередню перевірку здійснюють з метою визначення ступеня готовності студентів до навчання. Мета: встановлення рівня знань студентів; визначення питань, що потребують повторення тощо. Форми: письмові контрольні роботи, фронтальне опитування, усна перевірка.

Поточна перевірка:

• усна співбесіда (10-15 хв.) за матеріалами розглянутої теми на початку наступної лекції з оцінкою відповідей студентів;

• письмове фронтальне опитування студентів (10-15 хв.) під час лекції;

• фронтальний стандартизований контроль за кількома темами лекційного курсу (5-20 хв.);

• контрольні роботи;

• домашні завдання;

• практична перевірка знань на практичних заняттях;

• тестова перевірка знань студентів.

Тематична перевірка знань студентів здійснюється на семінарських заняттях, колоквіумах, консультаціях. Завдання: надати можливість студентам осмислити тему в цілому, у взаємозв’язках. Семінарські заняття присвячуються найважливішим темам дисципліни.

Колоквіуми (лат. – розмова, бесіда) – своєрідна співбесіда викладача і студентів за найважливішими питаннями теми, розділу лекційного курсу, чи питаннями, що вивчаються студентами самостійно.

Консультації бувають двох видів:

1. Викладач перевіряє конспекти першоджерел, самостійну роботу студентів над допоміжною літературою.

2. Відпрацювання для студентів, які пропустили лекції, семінарські заняття.

2) Підсумковий контроль: заліки, екзамени, курсові, дипломні роботи, виробнича і педагогічна практика.

Кількість іспитів за семестр не повинна перевищувати 5, кількість заліків – 6, з яких не більше 2 диференційованих.

Заліки, як правило, проводяться без білетів і оцінок, у вигляді бесіди зі студентами.

Іспити складаються за білетами, затвердженими кафедрою. Види іспитів:

• іспит у вигляді вільної бесіди – запитання білета виступають стрижнем такої бесіди;

• іспит «з відкритим підручником» розрахований на перевірку вміння студентів швидко знайти необхідну інформацію, користуватися навчальними посібниками, додатковою літературою;

• практичний іспит – виготовлення схем, макетів, підготовка п’єси;

• іспит-автомат;

• державні випускні екзамени.

Крайнощі у позиціях викладачів:

1. нехтування поточною перевіркою знань студентів;

2. перебільшення значущості поточної перевірки знань, відстоювання без сесійної системи навчання у вузах.

Найбільш ефективні методи перевірки і контролю успішності студентів:

1. метод спостереження викладача за роботою студентів під час аудиторних та поза аудиторних занять;

2. метод усної перевірки та контролю знань;

3. метод письмових робіт;

4. метод практичних робіт;

5. метод програмованого контролю.

Основні форми організації перевірки знань студентів:

1. індивідуальна перевірка;

2. фронтальна перевірка;

3. самоконтроль;

4. рейтингова система.

Важливим критерієм перевірки ступеня готовності студента до творчої праці є його участь у науково-дослідній роботі.

3. Критерії оцінки – це ті положення, урахування яких є обов’язковим при виставленні тієї чи іншої оцінки.

Виставляючи студентові оцінку викладач має враховувати:

1. характер засвоєння вже відомого знання (рівень усвідомлення, міцність запам’ятовування, обсяг, повноту і точність знань);

2. якість виявленого студентом знання (логіку мислення, аргументацію, послідовність і самостійність викладу, культуру мовлення);

3. ступінь оволодіння вже відомим способами діяльності, уміннями і навичками застосування засвоєних знань на практиці;

4. оволодіння досвідом творчої діяльності;

5. якість виконання роботи (зовнішнє оформлення, темп виконання, ретельність тощо).

Норми оцінки – це опис умов, на які має спиратися викладач, виставляючи студентові оцінку.

Оцінки «відмінно» заслуговує студент, який виявив всебічні, систематичні і ґрунтовні знання навчально-програмового матеріалу, вміння вільно виконувати завдання, передбачені програмою, ознайомлений з основною і додатковою літературою, що рекомендована програмою. Як правило, оцінка «відмінно» виставляється студентам, які засвоїли взаємозв’язок основних понять дисципліни для набутої професії, виявили творчі здібності в розумінні і використанні навчально-програмового матеріалу.

Оцінки «добре» заслуговують студенти, які виявили повне знання навчально-програмового матеріалу, успішно виконують передбачені програмою завдання, засвоїли основну літературу, рекомендовану програмою. Як правило, оцінка «добре» виставляється студентам, які засвідчили систематичний характер знань із дисципліни і здатні до їх самостійного поповнення і оновлення у ході подальшої навчальної роботи і професійної діяльності.

Оцінки «задовільно» заслуговує студент, що виявив знання основного навчального матеріалу в обсязі, необхідному для подальшого навчання і майбутньої роботи за професією, який справляється з виконанням завдань, передбачених програмою, ознайомлений з основною літературою, рекомендованою програмою. Як правило, оцінка «задовільно» виставляється студентам, що припустилися огріхів у відповіді на іспиті і при виконанні екзаменаційних завдань, але продемонстрували спроможність усунути ці огріхи.

Оцінка «незадовільно» виставляється студентові, який виявив прогалини у знаннях основного навчально-програмового матеріалу, припустився принципових помилок у виконанні передбачених програмою завдань. Як правило, оцінка «незадовільно» ставиться студентам, які неспроможні продовжити навчання чи приступити до професійної діяльності після закінчення вузу без додаткових занять із відповідної дисципліни.

З урахуванням викладених критерії із особливою увагою встановлюються вимоги до оцінки знань на екзаменах і диференційованих заліках з іноземних мов, вивчення яких спрямовується переважно на формування практичних умінь, навичок і професійної майстерності.

4. Навчальний рейтинг – це певна оціночна шкала, розряд, ранг, це комплексний показник успішності, своєрідний індекс, клас.

Рейтингова система оцінки знань виникла за необхідності заміни традиційної чотирибальної системи оцінювання знань студентів, яка має певні недоліки:

1) недостатня мотивація до наполегливого навчання: «склав» – «не склав»;

2) репродукція пам’яті і мислення в екстремальних сесійних умовах, швидке вивітрювання знань;

3) суб’єктивізм в оцінці знань студентів;

4) фактичне нівелювання студентів – відсутність можливостей точного порівняння навчальних успіхів студентів.

В основі рейтингової системи лежить накопичення оцінок за певний період навчання (модуль, семестр, рік, 5 років) і за різнобічну діяльність. Сума цих оцінок виступає в ролі кількісного показника якості роботи студента порівняно з успіхами його товаришів.

Принципи побудови рейтингової системи та умови її функціонування:

1. кожна навчальна дисципліна і робота студента оцінюється у залікових одиницях, сумою яких визначається рейтинг; залікові одиниці – це максимальні оцінки кожного навчального предмета, які визначаються при складанні навчального плану спеціальності і в процесі навчання присвоюються кожному студентові з відповідним поправочним коефіцієнтом, враховуючи рівень засвоєння ним даної навчальної дисципліни у даному семестрі. Обчислений у такий спосіб рейтинг може бути підвищений студентом лише за рахунок вивчення додаткових навчальних предметів з числа дисциплін за вибором;

2. обов’язково ведеться облік поточної роботи студента, який потім відображається в підсумковій оцінці (у залікових одиницях);

3. обов’язково враховуються особливості викладання різних предметів (складність, значення даної дисципліни у навчальному плані). Цей показник називається вагомим коефіцієнтом або множником складності.

Види контролю: вихідний, поточний, проміжний, підсумковий, тестова перевірка знань.

У практиці навчання студентів США рейтингова система оцінки знань була введена ще наприкінці 50-х рр. XX ст. Вона включає:

1. Оцінку в балах усіх результатів при поточному, проміжному і підсумковому контролі знань, підсумування їх і визначення рейтингу кожного студента.

2. Підсумок тижневих заліків.

3. Систему залікових годин:

Індекс успішності = оцінки за кожний * кількість залікових

пройдений годин

курс