Лекція 2 Предмет і принципи дидактики вищої школи

1. Предмет і об’єкт дидактики вищої школи.

2. З історії виникнення дидактики.

3. Дидактичні принципи навчання у внз.

4. Сучасні класифікації принципів навчання та їх вплив на нову методику вузівського викладання.

Дидактикою охоплюється уся діяльність учителя, яку звуть викладанням.

Термін «дидактика» (від грец. «навчаю») у сучасній педагогіці охоплює зміст теорії навчання і освіти. Теорія навчання і освіти у вищій школі становить серцевину педагогічного процесу.

Процес навчання – взаємодія того, хто вчить і того, хто навчається, в засвоєнні і передач знань, формуванні умінь і навичок, розвитку розуму і пам’яті, своїх здібностей і кваліфікації.

Освіта – це процес і результат навчання, який містить суму знань у гуманітарному, технічному, науково-природничому циклах (загальна освіта) і здобуття кваліфікації або професії (вища, середня, професійно-технічна освіта).

Об’єкт дослідження дидактики вищої школи включає в себе факти і явища системи ставлення студентів до навчання і освіти, а також керівництво цією системою у загальній структурі педагогічного процесу системи вищої освіти. С.С.Вітвицька подає таке визначення об’єкта педагогіки вищої школи: «Об’єкт педагогіки вищої школи – це складна система відносин взаємодіючих елементів, основою якої, її внутрішньою пружиною, є мета виховання студентів як майбутніх спеціалістів».

Предмет дидактики вищої школи можна розуміти як процес створення і функціонування такої системи дійсних відносин студентів внз у межах навчально-пізнавальної і науково-дослідницької діяльності, котра спроможна забезпечити формування спеціаліста, здатного до творчої праці у певній галузі н/г.

Найважливіше завдання дидактики вищої школи – розкриття педагогічних закономірностей, що діють у межах навчання і освіти, і використання їх з метою забезпечення майбутніх фахівців сучасними науковими знаннями.

Педагогіка вищої школи виконує такі функції:

1. аналітичну – теоретичне вивчення, опис, аналіз педагогічних явищ і процесів, причинно-наслідкових зв’язків, аналіз, узагальнення та інтерпретація і оцінка педагогічного досвіду;

2. прогностичну – забезпечення наукового обґрунтування цілей, планування педагогічного процесу;

3. проектно-конструктивну – розробка нових технологій та втілення результатів досліджень.

2. Засновником дидактики є Ян Амос Коменський – чеський педагог. Провідним його твором є «Велика дидактика» (1633). Яну Амосу Коменському Належить існуюча структура класно-урочної системи, а також концепція (система поглядів) професіоналізму вчителів. Низку його праць присвячено вчительській професії, засобам активізації учнів та їх свідомому ставленню до навчання. Саме з праць Я. Коменського педагогіка почала відгалужуватися від філософії (у 17 ст.).

Правда, у 17-19 ст. в працях німецького педагога Йогана Фрідріха Гербарна (1776-1841) і англійського філософа Герберта Спенсера (1820-1903) увага приділялася шкільній, а не вузівській освіті.

В Україні у XIX ст. не було видатних педагогів-дидактиків, але серед педагогів помітною є постать О.В.Духновича, який у Закарпатті, що тоді належало Австро-Угорській імперії створював підручники для народних шкіл: «Книжица читальная для начинающих» (1847 р.), «Народная педагогика» (1857 р.).

Світова дидактика I п. XX ст. відома ім’ям американського філософа, психолога і педагога Джона Дьюї (1859-1952), який заснував педагогічну течії – педоцентризм. Сутність його теорії полягає в тому, що будь-яка наука є не що інше як інструмент у руках педагога, зміст навчання визначається практичною корисністю, доцільністю і потребою. Проте його теорія навчання мала багато слабких місць, оскільки він відстоював навчання, що керується тільки практичним досвідом, навчання без програм, навчання, що побудоване на вчительській самодіяльності.

Що стосується вузівського навчання та освіти, то навіть К.Д.Ушинський не вважав його об’єктом дослідження педагогіки. Він, зокрема, писав: «…дидактика читання лекцій в університеті може бути висловлена двома словами:»Знай добре свій предмет і ясно викладай його».

Проте, активний розвиток педагогіки і дидактики вищої школи у II п. XX ст. значно спростовує його слова. І це пов’язано з бурхливим розвитком вищої освіти, науки, техніки, культури в XX ст., що кардинально змінили концепцію вищої освіти.

3. Принципи навчання (дидактичні принципи) – це основні положення, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчальної роботи.

Принцип оцінюють передусім як логічну категорію, як узагальнення і поширення якогось педагогічного положення на ту галузь навчання й освіти, з якої цей принцип абстрагований. Адже принципи навчання – це такі загальні положення, що абстрагуються з практики навчання. Сила цих дидактичних принципів полягає насамперед у тому. Що вони відповідають насамперед природі передового досвіду навчання та закономірностям його історичного розвитку.

М.М.Фіцула у своїй праці «Педагогіка» виділяє 9 основних принципів навчання:

1) принцип науковості. Його сутність – усі факти, знання, положення і закони, що вивчаються, повинні бути науково правильні. Він вимагає розкриття причинно-наслідкових зв’язків явищ, процесів, подій, проникнення в сутність явищ і подій, демонстрації могутності досягнень людських знань і науки;

2) принцип систематичності та послідовності навчання;

3) принцип доступності навчання;

4) принцип зв’язку навчання з життям. В його основі – об’єктивні зв’язки між наукою і виробництвом, теорією і практикою;

5) принцип свідомості і активності у навчанні;

6) принцип наочності у навчанні;

7) принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок;

8) принцип індивідуального підходу до учнів;

9) принцип емоційності навчання – передбачає, що процесові пізнавальної діяльності сприяє логічний, образний, жвавий виклад матеріалу, наведення цікавих прикладів.

4. Сучасні класифікації принципів навчання.

Класифікація принципів навчання А.М.Алексюка: принцип єдності навчання, освіти і виховання, принцип спрямованості процесу навчання у вузі на всебічний, гармонійний розвиток особистості студента.

Класифікація принципів навчання С.М.Архангельського: принцип науковості, принцип систематичності, принцип зв’язку теорії з практикою, принцип поєднання індивідуального і колективного, принцип єдності конкретного й абстрактного, принцип доступності знань, принцип міцності знань.

Класифікація принципів навчання І.І.Кобиляцького: принцип єдності дослідницької і навчальної діяльності вченого-педагога, принцип залучення студентів до посильної дослідницької роботи, принцип забезпечення творчої активності і самостійності студентів у навчальному процесі, принцип єдності теоретичної та практичної підготовки, принцип глибокого засвоєння специфіки формування внутрішнього світу студентів, урахування їхніх вікових та індивідуальних особливостей.