2. Ціноутворення, зу­мовлене таємним зговором

Якщо кілька фірм у галузі приблизно однакові за розмірами та рівнем середніх витрат, то для них збігати­муться рівень ціни та обсяги виробництва, що максимізує економічний прибуток. Тому є стимули до таємного зговору з метою зафіксувати ціни та поділити ринки збуту. Такий зговір фактично перетворює ринок олігополістичної конку­ренції в ринок чистої моно­полії.

Чинники, що протиді­ють укладанню картельних угод:

а) адміністративна, матеріальна та кримінальна відпо­відальність учасників цінової змови;

б) відмінності у витратах та обсягах продаж фірм олігополістів, тому важко домовитись за ціну;

в) при "м'якій" олігополії кількість фірм у галузі надто вели­ка для погодження дій;

г) серед учасників угоди можливе порушення угоди (знижен­ня цін) з метою отримання додаткових замовлень;

д) економічний прибуток у галузі може приваблювати нових виробників.

3. Лідерство в цінах. Для олігополістичного ринку, на якому представлені різні за розмірами фірми, властиве узгодження дій че­рез механізм "лідерство в цінах". Найважливіша фірма в галузі з мов­чазної згоди інших визнається лідером у ціноутворенні, а всі інші її наслідують. Оскільки зміни цін пов'язані з певним ризиком для ініціатора, то навіть лідер переглядає їх рідко. Перед цим він обов'яз­ково повідомляє своїх партнерів, щоб дати їм можливість підготува­тися до маневру і вивчити їх реакцію.

4. Ціноутворення за принципом "витрати плюс". Варіант ціноутворення за принципом "витрати плюс" використовується ліде­рами для спрощення механізму розрахунку ціни. За основу беруть певні типові витрати, до яких додається економічний прибуток у ви­гляді надбавки. Цей метод не потребує глибокого вивчення кривих попиту, доходу та граничних витрат.

3. Ефективність олігополії

Олігополіст завжди обирає таке співвідношення “ціна-обсяг”, де обсяг менший, а ціна вища, ніж на конкурентному ринку. Суспільство, погодившись на існування олігополії, змушене як обмежувати своє споживання, так і платити більшу ціну за продукцію.

Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки в короткотерміновому, але й в довготерміновому періоді, що пов’язане з існуванням суттєвих бар’єрів на шляху вступу в галузь нових фірм-конкурентів.

Олігополія може створювати видимість існування кількох незалежних фірм, що конкурують між собою, і тому часто не підпадає під державне регулювання. Крім того, таємна угода між олігополістами може привести до високого рівня цін.

З’ясуємо проблему “ефективність – олігополія” у довгостроковому періоді.

По-перше, конкуренція забезпечує стимули для розвитку НТП. Адже для отримання прибутків у короткостроковому періоді та виживання у довгостроковому фірми мусять безперервно поліпшувати свої продукти і знижувати за допомогою нововведень виробничі витрати.

По-друге, в олігополії можуть існувати стимули до стримування інновацій та гальмування НТП Великі фірми прагнуть максимізувати свої прибутки завдяки повному використанню наявних виробничих капіталів. Між тим розробка і впровадження нового продукту приведуть до морального старіння основного капіталу, за допомогою якого виробляли попередній продукт.

По-третє, сучасна науково-дослідна діяльність з розробок нових продуктів є неймовірно дорогою. Через те тільки найзначніші олігопольні структури можуть фінансувати великі програми у сфері НДДКР. Для прискорення технічного прогресу потрібні багаті олігопольні фірми.

По-четверте, існування бар’єрів для входження у галузь дає олігополістові певну гарантію того, що він зможе отримати винагороду у вигляді прибутку від своїх зусиль довкола інновацій. Якщо цей погляд є правильним, то в довгостроковому періоді олігополії можуть сприяти зниженню витрат виробництва, цін і збільшенню обсягів виробництва та зайнятості.

На думку деяких економістів, олігополія – це ще не бажаніша модель ринку, ніж чиста монополія. Чиста монополія є очевидною та перебуває під постійним контролем держави. Олігополія може маскуватися під монополістичну конкуренцію, проводити приховану політику узгодження цін, обходити антимонопольне законодавство, але насправді реалізовувати ті самі принципи ринкової поведінки, що й чиста монополія. Отже, рекомендується відповідним чином удосконалити анти монопольне законодавство, щоб точніше розпізнавати олігополію та вживати дійових заходів щодо її обмеження.

Інша точка зору на роль олігополії в економічній системі, яку свого часу обґрунтували економісти Й. Шумпетер та Дж. Гелбрейт. Визнаючи певні втрати суспільства від панування олігополістичної конкуренції в окремих галузях виробництва, вони вважали, що ці втрати у багато разів перекриваються виграшем від впливу олігополій на НТП. Існування значних олігополістичних форм господарювання, які мають реальну ринкову владу, послідовники Й. Шумпетера та Дж. Гелбрейта визначають необхідною умовою для досягнення швидких темпів удосконалення науки і техніки. Це пов’язано з тим, що сучасні наукові дослідження потребують значних коштів, виділити які здатні тільки великі олігополії. Крім того, саме стабільність ринкового становища олігополії, економічний прибуток, що вона отримує, дає змогу приймати рішення про фінансування стратегічних досліджень з віддаленим терміном повернення