Тема 6. Основи теорії виробництва
Фірма як суб’єкт ринку та виробнича ринкова система
Поняття і параметри виробничої функції
Виробництво у короткостроковому період.
Виробнича функція з двома змінними чинниками
Закон ефекту масштабу
Фірма як суб’єкт ринку та виробнича ринкова система
Первинно слово «фірма» означало торгове ім’я комерсанта. На сьогодні фірма – це є відокремлена виробнича одиниця в економіці, яка купує ресурси для виробництва товару або послуги з метою вилучення прибутку і володіє та керує одним або декількома підприємствами. Слід відмітити, що у вітчизняному законодавстві не використовується поняття «фірма», яке прийняте у міжнародній практиці. В українських законах та інших нормативно-правових актах використовується термін «підприємство».
Згідно з економічною теорією, підприємство – це економічна одиниця, в якій поєднуються чинники виробництва. Якщо фірма має одне підприємство, то поняття фірми і підприємства збігаються.
Правова форма фірми – це її правовий статус, за допомогою якого регулюють правові відносини всередині самої фірми і поза нею. Вирішальним критерієм для вибору правової форми фірми є її майбутні зовнішні відносини: з державою, кредитними інституціями, постачальниками, споживачами, інвесторами тощо. У світі сформувалися три основні правові форми фірми:
одноосібне володіння (власна справа);
партнерство;
корпорація.
Одноосібне володіння – це правова форма фірми, яка вказує на те, що власник приймає всі рішення і несе повну відповідальність за них (власна ферма, крамниця, майстерня, пральня та ін.).
Партнерство – це об’єднання капіталів і талантів декількох осіб. Є два види партнерства: повне (кожен із партнерів несе повну відповідальність за діяльність фірми) та обмежене (кожен погоджується забезпечувати певну частку роботи й капіталу і ділити прибутки та збитки).
Корпорація – це акціонерне товариство, яке централізує кошти через продаж акцій.
Економічною наукою сформовано два основних підходи до пояснення появи і розвитку фірми, зокрема, фірма – це господарська одиниця, яка потрібна людям для організації та здійснення виробництва товарів і послуг, а також вона укладає сукупність взаємовигідних контрактів.
Поняття і параметри виробничої функції
У сучасному суспільстві абсолютна більшість економічних благ є результатом виробничої діяльності фірм.
Виробництво – це процес перетворення вхідних чинників виробництва у готову продукцію.
Чинники виробництва – праця, капітал, земля (природні рсурси), матеріали, інформація та підприємницькі здібності. Здатність виробництва виробляти товари при відповідних затратах чинників виробництва визначається технологією.
Технологія – практичне застосування знань про способи виробництва економічних благ. При незмінній технології існує стійка залежність між певною кількістю ресурсів, які використовуються у виробничому процесі, та максимальним обсягом товару, який може бути вироблений за цією технологією. Таку заленість характеризує виробнича функція.
Виробнича функція – це технічне співвідношення, яке відображає взаємозв’язок між сукупними витратами чинників виробництва і максимальним випуском продукції, виробленим за допомогою цього набору чинників:
де Q – обсяг виробництва;
L – праця;
K – капітал;
M – матеріали.
Хоч виробничі функції є різними для різних галузей виробництва, вони мають ряд спільних властивості :
завжди існує межа збільшення обсягу виробництва шляхом постійного додавання одного з чинників виробництва;
чинники виробництва є такими, що заміна одних ресурсів іншими у певній пропорції є можливою без скорочення обсягів виробництва;
зміни у використанні чинників виробництва більш еластичні у довготерміновому періоді, ніж у короткостроковому.
Короткостроковий період – це період виробництва, протягом якого деякі чинники виробництва неможливо регулювати.
Довгостроковий період – це період виробництва, за який виробники можуть змінити рівні використання всіх чинників виробництва продукції.