Основні категорії та поняття

Держава – це організація суверенної політичної влади, яка в рамках правових норм і на певній території здійснює управління і гарантує безпеку особи і суспільства від імені народу.

Суверенітет держави – це верховенство влади всередині країни та її незалежність у зовнішніх зносинах.

Право – це система встановлених або санкціонованих державою і спрямованих на регулювання суспільних відносин загальнообов’язкових норм, дотримання й виконання яких забезпечується шляхом переконання й державного примусу.

Монархія – це така форма державного правління за якої вища державна влада зосереджена повністю або частково в руках однієї особи – монарха, й передається по спадковості в порядку престолонаслідування.

Республіка – це така форма державного правління, за якої вищі державні органи влади обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом.

Федеративна держава – це складна держава, яка складається з державних утворень, або суб’єктів федерації.

Конфедерація – це союз держав які зберігають незалежне існування й об’єднуються для спільного вирішення певних важливих завдань зовнішньоекономічних, зовнішньополітичних.

Соціальна держава – це правова держава, що проводить активну соціальну політику, спрямовану на забезпечення прав і свобод людини, досягнення високого рівня добробуту всіх верств населення.

Громадянське суспільство – це недержавна форма суспільства, сукупність відносин і інститутів громадян, де здійснюються індивідуальні та колективні приватні інтереси.

Рекомендована література

.1 Банчук М. Громадянське суспільство в Україні: поняття і реальність // Людина і політика. – 2003. – № 1.

2. Піча В. М., Хома Н. М. Політологія. – Львів: Магнолія плюс, 2004.

3. Політологія: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / М. І. Панов, Л. М. Герасіна, В. С. Журавський. – К.:, 2008.

4. Політологія: Навчальний посібник для студентів всіх напрямів підготовки НУВГП / Ткаченко Г. І., Новічков Г. В., Циганчук А. С., Когут О. В., Шевчук Т. Є., Давидович С. Н., Цецик Я. П. – Рівне: НУВГП. – 2008.

5 Кіндратець О. Сутісні ознаки соціальної держави // Людина і політика. – 2003. – № 6.

6. Демократія: Антологія / Упорядник О. Проценко. – К: Смолоскип, 2005.

7.Шляхтун П. П. Політологія. – К., 2002.

8 Політологія: Підручник / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – К.: Академія, 2006.

9. Основи політології / За ред. Ф. Кирилюка. – К., 2005.

10. Політологія / За ред. В. Кременя, М. Горлача. – Харків, 2007.

Тема 8 Політичні партії та їх роль у політичній системі суспільства План

1. Сутність, генеза та функції політичних партій

2. Сутність та типи партійних систем

3. Партійна система в сучасній Україні

1. Сутність, генеза та функції політичних партій

Політична партія – це добровільне та організаційно оформлене об’єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.

Політичні партії пройшли тривалий шлях формування і розвитку. Вони є продуктом соціально-економічних і суспільно-політичних процесів. Зародки політичних партій у вигляді станових угруповань, які виражали інтереси різних груп пануючого класу і боролися між собою за оволодіння державною владою або за вплив на неї, склалися ще в рабовласницькому і феодальному суспільстві. Політичні партії в сучасному їх розумінні (як масові організації) виникли лише у другій половині XIX ст.

У розвитку партій як суб'єктів політичної діяльності М. Вебер розрізняв три стадії: аристократичної котерії (угруповання), політичного клубу і масової партії. Щоправда, всі три стадії пройшли насправді лише дві англійські партії — вігів і торі. В Англії міжпартійна боротьба в сучасних її формах бере свій початок з другої половини XVII ст. У центрі цієї боротьби було поняття про розширення повноважень парламенту, за рахунок обмеження повноважень королівської влади. Поступово аристократичні роди, які протиборствували з цього питання, оформились у більш-менш згуртовані партійні угрупування, що дістали назву вігів і торі (пізніше їх стали називати лібералами і консерваторами). Руйнування традиційних структур влади аристократії і поступове становлення представницької форми правління, ознаменували вступ на політичну арену буржуазії, різко посилили ідейне й політичне протистояння у суспільстві. Це дало поштовх формуванню нового типу об’єднань – політичних клубів, які відрізнялись від аристократичних угрупувань наявністю ідеологічної доктрини й розвинутої організаційної структури. Клуби виникали й діяли як центри формування і пропаганди, здебільшого буржуазної ідеології.

У Франції найвідомішими були Якобінський клуб і клуб Кордельєрів, які виникли під час Великої Французької революції XVIII ст. й відіграли, особливо Якобінський, значну роль у політичному житті країни. Більшість сучасних політичних партій сформувались одразу як масові партії.

Поняття “політична партія” виникло лише в XIX ст. разом із формуванням представницьких інститутів і поширенням виборчого права. Під політичною партією малась на увазі організація, що прагнула до завоювання посад у державних органах у конкурентній боротьбі за голоси виборців.

Введення загального виборчого права, яке ознаменувало залучення до політики широких верств населення, поклало початок формуванню сучасних масових політичних партій. Перші з них з'явились в основному в результаті злиття в єдині організації місцевих виборчих комітетів, що забезпечували підтримку депутатам. Однак, на відміну від політичних клубів, політичні партії вже не обмежувались забезпеченням підтримки кандидатам з боку впливових кіл суспільства та збиранням необхідних для виборчої кампанії коштів, а чимраз більше орієнтувались на вплив на маси, завоювання виборців, залучення до своїх лав якомога більшої кількості членів.

Появі масових політичних партій сприяв і розвиток робітничого руху. Робітничий клас створював політичні партії для захисту своїх інтересів. До кінця ХІХ ст. масові партії виникли в Англії (ліберали й консерватори) та в ряді країн Європи (соціал-демократи). Першою масовою партією вважається засноване в 1861 р. Ліберальне товариство реєстрації виборців в Англії. В 1863 р. виникла перша масова робітнича партія – Всезагальна німецька робітнича спілка.

Американський політолог Дж. Лапаломбара узагальнивши підходи виокремлює чотири основні елементи, які характеризують політичну партію:

• по-перше, будь-яка партія, є носієм ідеології, або принаймні відбиває конкретну орієнтацію, бачення світу й людини;

• по-друге, партія – це організація, тобто відносно тривале в часі об’єднання людей, це інститут політичної системи суспільства;

• по-третє, метою діяльності партії є задоволення і здійснення влади;

• по-четверте, кожна партія прагне забезпечити собі підтримку народу, аж до членства, або активної участі в ній.

Основними шляхами виникнення сучасних партій є: 1) шлях знизу — партія виникає з певних об'єднань; 2) шлях зверху— партія виникає внаслідок об'єднанням навколо лідерів.

Розрізняють декілька критеріїв класифікації політичних партій:

З огляду на соціальну базу:

• буржуазні;

• дрібнобуржуазні;

• селянські;

• пролетарські тощо.

За ідеологічною ознакою політичні партії поділяються на ідейно-політичні, прагматичні та харизматично-вождистські.

Ідейно-політичними є партії більш-менш чітко визначеної ідеологічної спрямованості: комуністичні, соціал-демократичні, ліберальні, консервативні, фашистські, християнські, ісламські тощо.

Прагматичні — це такі партії, які орієнтуються не на певну ідеологію, а на широкий спектр ідей і суспільних проблем з метою залучення на свій бік якомога більше виборців. Це ті самі інтеркласові партії, або партії виборців.

Харизматично-вождистські партії формуються навколо особи конкретного політика і діють як групи його підтримки. Ці партії також мають певну ідеологічну спрямованість, але вона визначається не стільки їхньою соціальною базою, скільки лідерами.

Ідеологічна спрямованість політичних партій значною мірою визначає їх основні, загальні цілі й характер діяльності, за якими партії поділяються на революційні, реформістські та консервативні. Революційні партії відкидають існуючий суспільний лад і прагнуть замінити його іншим. Реформістські орієнтуються на значні перетворення існуючого ладу, але зі збереженням його основ. Революційними проявили себе комуністичні партії, реформістськими — соціал-демократичні. Консервативні партії прагнуть зберегти існуючий лад, допускаючи лише найнеобхідніші його зміни.

З класифікацією політичних партій за соціальною основою, ідеологічною ознакою, основними цілями та характером діяльності тісно пов'язаний їх поділ на ліві, центристські і праві. Такий поділ був започаткований ще у часи Великої французької революції XVIII ст., коли в залі засідань Національної асамблеї — парламенту Франції — праворуч від головуючого розташовувалися консерватори (прихильники монархії), ліворуч — радикали, які обстою­вали ідеї загальної рівності, а помірковані займали місця в центрі зали — посередині між консерваторами і радикалами. Відтоді правими стали називати прихильників збереження існуючого ладу, а лівими — прихильників радикальних змін. Соціальною базою лівих партій (комуністичних, соціалістичних, соціал-демократичних) є здебільшого наймані працівники, правих (ліберальних, консервативних, націоналістичних, фашистських тощо) — власники.

На сучасному етапі розвитку суспільства такий поділ є відносним. Основні цінності та орієнтації правих і лівих, особливо в останні десятиліття, часто перетинаються. Так, у 1980-ті роки соціал-демократичні партії багато чого запозичили в лібералів, наприклад орієнтацію на приватну власність і ринкове регулювання економіки. Зі свого боку, ліберали й навіть консерватори за прикладом соціал-демократів стали приділяти значну увагу проблемам соціального забезпечення, боротьбі з безробіттям тощо.

Ядром типології партій є типологія, розроблена в середині XX ст. М. Дюверже:

1. Кадрові партії (організаційно неоформлені) — характеризуються відсутністю інституції офіційного членства, жорсткого організаційного зв'язку пересічних партійців та керівництва. В цих партіях відсутнє фіксоване членство, не платяться членські внески тощо. Головне в діяльності таких партій — виборча боротьба або “полювання за голосами виборців”, а головна мета – це перемога на виборах. Основною силою у здійсненні політики партії є професійні партійні чиновники. Класичний зразок — республіканська і демократична партії США, консервативна партія Великобританії.

2. Масові партії (організаційно сформовані)— характеризуються наявністю централізованого партійного апарату, який формується з функціонерів, що професійно займаються політичною діяльністю, чіткою організаційною структурою і наявністю організованого зв'язку керівних органів з низовими організаціями, оформленим членством, партійними внесками, обов'язковістю статутних вимог та партійною дисципліною. Класичний приклад — лейбористи в Англії.

Пізніше цю класифікацію доповнили француз Ж. Шарло та американець Дж. Сарторі.

3. Універсальні партії (партії виборців)— виникають навколо одного загальнонаціонального лідера, здатного об'єднати різні прошарки населення, що мають неспівпадаючі, але близькі інтереси. До таких партій найбільш тяжіють соціал-демократичні.

Конкретизувати загальне призначення політичних партій можна шляхом визначення їх функцій, тобто тих завдань, які вони виконують у політичній системі. Основними функціями політичної партії в сучасному суспільстві є політичне представництво соціальних інтересів частини суспільства; соціальна інтеграція — узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій; розробка ідеології, політичних доктрин і програм, і боротьба за оволодіння державною владою та участь у її здійсненні; участь у формуванні й діяльності всіх ланок державного апарату; участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного курсу держави; політична соціалізація — сприяння засвоєнню індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, залученню його до політичної системи; формування громадської думки; політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихильників і виборців; підготовка та висунення кадрів для апарату держави, партії, громадських організацій.