Глава 48

2 . Звертає на себе увагу єдиний підхід законодавця: при виконанні зобов'язання мають додержуватись вимоги актів законодавства, договору, звичаїв ділового обороту, а також вимоги, що звичайно ставляться, незалежно від того, знав боржник чи ні про існування таких вимог. П. 2 ст. 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів [5J передбачає застосування до договорів звичаїв, що мають три ознаки: 1) їх знали або повинні були знати сторони; 2) вони широко відомі в міжнародній торгівлі; 3) сторони договорів такого роду у відповідній сфері торгівлі постійно додержуються цих звичаїв.

Стаття 527. Виконання зобов'язання належними сторонами

1. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор — прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

2. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагатидоказів того, що обов'язок виконується належним боржникомабо виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явленнятакої вимоги.

1. Ч. 1 ст. 527 ЦК формулює найбільш загальне правило, відповідно до якого боржник зобов'язаний особисто виконати зобов'язання, а інша сторона повинна особисто прийняти виконання. Але інше може бути встановлене не тільки законом, а і договором. Інше може випливати також із суті зобов'язання і звичаїв ділового обороту. Звертає на себе увагу та обставина, що в ч. 1 ст. 527 ЦК здійснюється спроба надати звичаям ділового обороту більш широкого значення, ніж це передбачено ст. 7 ЦК. Ч. 2 ст. 7 ЦК не допускає застосування звичаю, який суперечить договору або закону. Ч. 1 ст. 527 ЦК допускає, що сформульоване в ній правило діє тільки за умови, що воно не суперечить звичаям ділового обороту. Правда, слід визнати, що ч. 1 ст. 527 ЦК не має реального регулятивного значення. Це обу-

Стаття 526-527

мовлено тим, що альтернативою особистому виконанню зобов'язання є виконання обов'язків боржника іншою особою. А стосовно цього встановлені спеціальні правила в ст. 528 ЦК, яка не допускає встановлення іншого звичаями ділового обороту. Твердження про те, що ст. 528 ЦК стосується тільки боржника, тобто має більш вузьку сферу дії, ніж ст. 527 ЦК, не враховує тієї обставини, що прийняття виконання також є обов'язком боржника. Вживання в ч. 1 ст. 527 ЦК терміну "кредитор" стосовно суб'єкта, зобов'язаного особисто прийняти виконання, є суто умовним і пов'язане з недостатнім розумінням категорій зобов'язання, боржника, кредитора. Під кредитором тут розуміється сторона зобов'язання, що несе обов'язок прийняти виконання, запропоноване боржником, і відповідає за належне прийняття виконання. Кредитор, в суворому розумінні цього слова, обов'язків мати не може.

2. Визнавши дії на виконання договорів правочинами (ч. З ст. 206 ЦК) та не включивши до нового Цивільного кодексу положення про можливість визнання повноваження на представництво за особою з огляду на обставини, за яких вона діє (таке положення містилось в частині другій ст. 62 ЦК 1963 p.), законодавець створив дуже складну ситуацію. Вирішуватись вона буде так, як раніше вона вирішувалась на підставі ст. 62 ЦК 1963 p., оскільки не можна визнати такими, що суперечать законові, мільйони договорів, що повсякденно укладаються в сфері роздрібної торгівлі, громадського харчування, мільйони дій на виконання договорів. А на правосвідомість це впливає, бо всупереч Цивільному кодексові щоденно будуть діяти мільйони людей. З урахуванням цього практика і далі буде визнавати, що продавець (працівник магазину) має право виконувати зобов'язання щодо передання товарів, а касир та контролер банку мають право прийняти виконання грошового зобов'язання в сумі декілька мільйонів гривень. Отже, зазвичай немає ніякої необхідності вимагати, щоб дії на виконання зобов'язання юридичної особи виконували її органи. Проте не виключається посилання сторін в обгрунтування своєї позиції в суді на необхідність послідовного дотримання положень ч. 2 ст. 527 ЦК. Так, у відповідь на

180

181