1.3. Методи оцінки вибуття

При відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продаж та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:

– ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

– середньозваженої собівартості;

– собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

– нормативних затрат;

– ціни продажу.

1.4. МШП

Ведення обліку малоцінних активів ускладнюється тим, що Планом рахунків бухгалтерського обліку передбачено три рахунка для обліку схожих активів:

22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети»;

112 «Малоцінні необоротні матеріальні активи»;

106 «Інструменти, прилади та інвентар».

При цьому варто зазначити, що лише активи, що обліковуються на рахунку 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети» відносяться до оборотних та не потребують нарахування зносу. Критерієм розмежування у даному випадку є тривалість операційного циклу. Проте, для покращення облікової роботи у даному напрямі доцільно зазначити інформацію про види і склад малоцінних активів та субрахунки, на яких вони будуть обліковуватися.

До МШП також відносять безліч дрібного інструменту, строк експлуатації якого законодавчо не встановлено. Вважаємо, що в наказі про облікову політику підприємства необхідно відобразити порядок віднесення дрібного інвентарю до МШП та встановлення строку його експлуатації на підприємстві [⁸].

При складанні наказу про облікову політику підприємству доцільно вказати наступні елементи облікової політики щодо малоцінних та швидкозношуваних предметів: номенклатура малоцінних і швидкозношуваних предметів; порядок встановлення строку корисного використання (експлуатації) малоцінних та швидкозношуваних предметів; вартісна межа між дорогоцінними та малоцінними МШП; організація оперативного кількісного обліку МШП за місцем експлуатації і відповідальними особами протягом строку їх фактичного використання; оцінка надлишків МШП при інвентаризації; порядок обліку і методика оцінки МШП, що були у вжитку [⁹].

1.5. Незавершене виробництво

Під незавершеним виробництвом як об'єктом бухгалтерського обліку розуміється продукція (роботи, послуги), що не пройшла всі етапи обробки, передбачені технологічним процесом, а також продукція, яка не повністю укомплектована та не пройшла технічний контроль.

Відповідно до П(С)БО 9 «Запаси» оцінка незавершеного виробництва на дату балансу має здійснюватися за нижчою із двох вартостей: первісною або чистою вартістю реалізації. З позиції І.В. Смірнової методика проведення оцінки незавершеного виробництва повинна включати певні етапи, які відображені на рис. 11.

Етап 1. Визначення вартості незавершеного виробництва

↓

Етап 2. Розрахунок чистої вартості реалізації

↓

Етап 3. Порівняння первісної вартості незавершеного виробництва з його чистою вартістю реалізації та визначення балансової вартості незавершеного виробництва

Рис. 11. Етапи здійснення оцінки незавершеного виробництва [¹⁰, с. 5]

При порівнянні первісної вартості незавершеного виробництва з його чистою вартістю реалізації балансова вартість незавершеного виробництва буде дорівнювати:

а) первісній вартості незавершеного виробництва, якщо НЗВп.в. ≤ НЗВч.в.р.

б) чистій вартості реалізації незавершеного виробництва, якщо НЗВп.в. ≥ НЗВ ч.в.р.,

де, НЗВп.в – первісна вартість незавершеного виробництва; НЗВч.в.р., – чиста вартість реалізації незавершеного виробництва [¹¹, с. 5].

Оцінка незавершеного виробництва може здійснюватися на різних стадіях виробничого процесу: до та після оцінки готової продукції. У першому випадку, коли спосіб оцінки незавершеного виробництва передує оцінці готової продукції використовують наступні методи:

– за фактичною собівартістю;

– за плановою (нормативною) виробничою собівартістю;

– за вартістю сировини, матеріалів, напівфабрикатів;

– за прямими витратами;

– за фактично здійсненими витратами – вартість незавершеного виробництва визначається в сумі прямих та непрямих витрат за окремими об’єктами, які є не завершеними та не здані замовнику [¹², с. 216].

У другому випадку, коли оцінка незавершеного виробництва відбувається після проведення оцінки готової продукції, використовують наступні методи оцінки незавершеного виробництва за собівартістю:

– плановою (нормативною);

– фактичною [¹³, с. 139-140]

Достовірна оцінка незавершеного виробництва має важливе значення для точного розрахунку собівартості виготовленої продукції і забезпечення збереження незавершених деталей і виробів у виробництві. Для оцінки незавершеного виробництва додаються витрати за тими операціями обробки (фазами, переділами), які вироби (роботи) вже пройшли [¹⁴].

Оцінка незавершеного виробництва, що передує оцінці готової продукції, здійснюється різними способами в залежності чи є виробництво масовим (серійним) або одиничним (рис. 12).

Визначення вартості незавершеного виробництва
↓		↓
Масове (серійне) виробництво		Одиничне виробництво
↓		↓
– за фактичною собівартістю; – за плановою (нормативною) виробничою собівартістю; – за вартістю сировини, матеріалів, напівфабрикатів; – за прямими витратами		– за фактично здійсненими витратами – вартість незавершеного виробництва визначається в сумі прямих та непрямих витрат за окремими об’єктами, які є не завершеними та не здані замовнику

Рис. 12. Способи оцінки незавершеного виробництва [¹⁵]

Оцінка незавершеного виробництва в масовому (серійному) виробництві може бути здійснена за одним із чотирьох способів (рис. 12).

Отже, у розпорядчому документі про облікову політику щодо незавершеного виробництва має бути визначе­но перелік статей за якими оцінюється незавершене виробництво, варіанти обліку незавершеного виробництва до та після оцінки готової продукції, зведеного обліку витрат, спосіб розрахунку чистої вартості реалізації що дасть змогу оціни­ти незавершене виробництво.