Запитання та завдання для контролю та самоконтролю

№4 Культура ранніх цивілізацій Сходу: Єгипту, Месопотамії, Індії, Китаю

1. Особливості формування і зміст культури Стародавнього Єгипту.

2. Історичні шляхи розвитку цивілізацій Стародавньої Месопотамії.

3. Культура Стародавньої Індії.

4. Культура Стародавнього Китаю.

Загальна характеристика раннього цивілізаційного розвитку Стародавнього Сходу: шумерсько-вавилонської цивілізації, єгипетської, китайської, індійської. Географічне положення. Природні умови. Клімат. Хронологія розвитку цих цивілізацій, їх соціально-політична характеристика як східних деспотій, сакралізація життя суспільства, суспільний поділ праці. Виникнення і розвиток державних утворень, організація управління державами. Рабство.

Стародавній Єгипет як східна деспотія. Періодизація розвитку культури Стародавнього Єгипту:

1) Раннє царство — 3000—2250 рр. до н. е.

2) Середнє царство — 2050—1700 рр. до н. е.

3) Нове царство — 1580—1070 рр. до н. е.

Матеріальна культура Єгипту. Виникнення землеробства, скотарства в IV тисячолітті до н. е. Будівництво гребель, каналів, дамб. Піраміда як символ стародавньої культури. Будівництво пірамід: ступінчастої піраміди Джосера та пірамід Хеопса, Хефрена, Менкаура. Характеристика піраміди Хеопса як одного з див світу: висота 146 м, довжина сторони основи 233 м. Використано 2 млн 300 тис. блоків, маса кожного 15 т. Характеристика технічних та наукових досягнень єгиптян, які знали десятичну систему числення, арифметичні прогресії, обчислювали об’єми циліндра, піраміди, півкулі, передбачали затемнення, час розливу Нілу, плавили мідь, бронзу, перші вироби з заліза з’явилися в 1600—1070 рр. до н. е., використовувалось непрозоре скло, винайдено новий ткацький верстат. Будівництво Карнакського храму — гордості Єгипту. Духовна культура Стародавнього Єгипту.

Розвиток техніки, технології, освіти, астрології, математики, медицини, географії. Оцінка думки і слова як атрибуту влади. Творення завжди там, де є думка і повеління.

Релігійно-міфологічний світогляд, тотемічні уявлення, їх характеристика. Еннеада (дев’ятка головних богів єгипетської міфології — Атум — бог Сонця, владика Верхнього і Нижнього Єгипту, Шу — бог Повітря, Тефнут — богиня Вологи, Геб — бог Землі, Нут — богиня Неба, Озіріс — бог Землі, продуктивних сил природи, Ізіда — богиня плодючості, Сет — бог пустелі, «чужих країн», Нефтіда — володарка дому).

Пам’ятки писемності єгиптян («Книга мертвих», тексти пірамід, Мемфіський богословський трактат і т. д.).

Характеристика шумерської та вавилонської цивілізацій, їхні досягнення в матеріальній та духовній культурі (місячний календар, карта зоряного неба, поділ кола на 360°, обчислення днів року — 365 днів 6 год 15 хв 41 сек). Досягнення в будівництві — уперше застосовано цеглу, колесо, в архітектурі — арку, сформовано політичну модель цивілізації — примітивної демократії (первісної) — міста-держави, звід законів — закони Хаммурапі (1760 р. до н. е.); виникнення клинописного письма, виготовлення кольорового скла.

Сім чудес світу. «Епос про Гільгамеша». Характеристика старокитайської та староіндійської культур. Матеріальна та духовна культура, технічні досягнення (Китай — компас, сейсмограф, папір, порох, шовк, друкарський шрифт). Надбання духовної культури Китаю: учення Конфуція, даосизм і т. д. Старокитайське мистецтво, скульптура, археологічні пам’ятки.

Ведійська культура. Релігійно-міфологічна основа індійської культури, староіндійський епос (Махабхарата, Рамаяна). Учення Будди, брахманізм, індуїзм.

Виникнення в Палестині юдаїзму та створення Біблії.

Запитання та завдання для контролю та самоконтролю

• Чим характеризується період формування ранніх цивілізацій Стародавнього Сходу?

• Дайте коротку характеристику пам’яток писемності і літератури Стародавнього Єгипту.

• Яким був релігійно-міфологічний світогляд основних цивілізацій Месопотамії?

• Якими досягненнями збагатила світову культуру шумерсько-вавилонська цивілізація?

• Якими досягненнями збагатила світову культуру старокитайська та староіндійська цивілізації?

• Якими були основні культурні особливості давньоіндійської цивілізації?

• Як співвідносяться культура і цивілізація?

Теми рефератів

• Технічні досягнення стародавніх єгиптян.

• Характерні особливості єгипетського мистецтва.

• Особливості духовної культури амарнського періоду.

• Релігійно-міфологічні уявлення стародавніх єгиптян. Написи з пірамід («Книга мертвих»).

• Особливості філософсько-етичного вчення конфуціанства.

• Даосизм як один з різновидів давньокитайської культури.

• Ведійська культура як основа формування духовності Стародавньої Індії.

• Основні риси таких філософсько-релігійних учень, як брахманізм, буддизм, індуїзм.

• Сім чудес світу.

Література

• Бошем Л. Чудо, которым была Индия. — М., 1977.

• Васильев Л. С. История религии Востока. — М., 1988.

• Древние цивилизации. — М., 1989.

• Древний Восток и мировая культура. — М., 1981.

• Історія світової культури: Навч. посібник / За ред Л. Т. Левчук. — К., 1994.

• Коптева Т. П., Виноградова Н. А. Искусство Средневекового Востока. — М., 1978.

• Культура Древнего Египта. — М., 1976.

• Культура Древней Индии. — М., 1975.

• Мейко В. М., Гаврощенко О. А., Кравченко О. В. Історія художньої культури: Підручник: У 6 кн. — X., 2001.

• Хоруженко К. М. Культурология. Энциклопедический словарь. — Ростов-на-Дону, 1997.

№5 Культура античної Греції та античного Риму

1. Загальна характеристика давньогрецької цивілізації. Античність як перехідний тип культури, її відмінність від давньосхідної культурної традиції.

2. «Золотий вік» Перікла і характерні риси афінської демократії, її вплив на тогочасну культуру, філософію, історію.

3. Грецькі поселення в Північному Причорномор’ї. Культура скіфів, сарматів, антів.

4. Завоювання Греції римлянами. Розвиток матеріальної та духовної культури Римської імперії. Основні риси римської культури. Римське право, література, архітектура, мистецтво.

5. Культура Стародавньої Греції та Риму — історичні, духовні джерела народів Європи.

Антична Греція

Загальна характеристика давньогрецької цивілізації. Крито-мікенська, або егейська (ІІІ тис. — ХІ ст. до н. е.) культура як попередниця Еллади. Власне антична культура, що поділяється на гомерівський, або ранньоархаїчний період (XI—VIII ст. до н. е.); архаїчний (VIII—VI ст. до н. е.); класичний (V — ост. чверть IV ст. до н. е.); елліністичний (ост. чверть IV—I ст. до н. е.).

Античність як перехідний тип культури, її відмінність від давньосхідної культурної традиції.

Грецький спосіб мислення як єдність теоретичності й умоглядності з логіко-математичною точністю доказів та як умова виникнення науки (у власному розумінні цього слова). В активному запозиченні наукових та технічних досягнень інших народів, творчому їх переосмисленні полягав один із секретів власної величі греків (у єгиптян та вавилонян — шістдесятичної позиційної нумерації, розв’язання рівнянь перших двох ступенів, ряд таблиць, за допомогою яких розв’язували навіть кубічні рівняння, у фінікійців — алфавіту, у єгиптян — сонячного календаря).

Ряд чинників, що сприяли бурхливому розвиткові Еллади: вигідне географічне положення, торгово-ремісницька морська цивілізація, активні контакти із сусідами та запозичення їхніх досягнень.

Поліс як торгова мікродержава, де нуртує політичне життя, де дух епохи постійно кує нове (Гегель).

Динамізм античної науки в сполученні з динамізмом античного суспільства.

Вираження в «Іліаді» та «Одіссеї» Гомера ідеалів та цінностей новонароджуваного етносу.

Міфологічна свідомість стародавніх греків. Політеїзм (багатобожжя) та пантеїзм (обожнення природи) у релігійній свідомості. Ідея «богорівності». Відсутність могутньої жрецької організації як важливе культурне надбання стародавніх греків.

Гармонія як ідеал культури античної Греції, її розуміння як краси людського тіла в поєднанні з величчю духу.

Розквіт афінської демократії під час правління Перікла. Спорудження Парфенону, Пропілей, статуї Афіни, Одеону, приміщень для музичних змагань. Література та театр античної Греції. Античний театр як другі народні збори. Творчість Есхіла, Софокла, Евріпіда. Особливості архітектури.

Перетворення історії на науку (Геродот, Фукідід).

Філософські та політичні погляди класичної Греції (Геракліт, Демокріт, Сократ, софісти, Гіппократ, Платон, Арістотель). Розвиток ораторського мистецтва. Досконалості набуває одне з головних мистецтв античності — скульптура (Скопас, Пракситель, Лісіпп, Фідій). Свята в культурному житті класичної Греції (Діонісії, Олімпійські ігри).

Перехід від класики до еллінізму. Правління Олександра Македонського, поворот античного суспільства від рабовласницької демократії до рабовласницької монархії. Синтез грецької та східних культур як особливість епохи еллінізму. Виникнення спільної культурної мови, що стає витоком формування мовної традиції всієї подальшої європейської цивілізації, розмивання етнічної однорідності, руйнація полісної та релігійної замкненості, виникнення нової форми держави — елліністичної монархії, розширення торгівлі.

Науково-культурницький розвиток відокремлення спеціальних наук від філософії, диференціація наукових дисциплін. Створення бібліотек (Олександрійська бібліотека в І ст. до н. е. налічувала 700 тис. сувоїв). Мусейон як храм науки. Діяльність Евкліда (його «Начала»), Архімеда, Гіппарха.

Запитання для контролю та самоконтролю

• У чому полягає відмінність духовного світу Стародавньої Греції та Стародавнього Сходу?

• У чому полягають особливості грецької демократії та її вплив на тогочасну філософію?

• Що безпосередньо започаткували греки в уявленнях про світ та людину?

• У чому полягає феномен давньогрецького театру?

• Які характерні ознаки класичного періоду давньогрецької культури?

• Яке місце посідав Перікл в історії грецької культури?

• Чому давньогрецька культура є початком для історичного відліку сучасної європейської цивілізації?

• Що характерно для гомерівського періоду в культурі Греції?

• Які найзначніші надбання еллінської культури в науковій сфері?

• Що означають такі поняття: гармонія, богорівність, міра, політеїзм, пантеїзм, еллінізм, міф, трагедія, комедія, Піфійські ігри, катарсис, Антігона?

Теми рефератів

• Утілення ідеї «богорівності» в давньогрецькому мистецтві.

• Афіни часів Перікла.

• Вплив Стародавнього Сходу на античність.

• Проблема походження грецької філософії та її перехід від образу до поняття.

• Сім чудес світу.

• Олімпійські ігри: започаткування, розвиток, місце в історії культури.

• Феномен грецького театру.

• Класична грецька скульптура.

• Наукові досягнення доби еллінізму.

Література

• Античность как тип культуры. — М., 1988.

• Бродский Б. И. Жизнь в веках. Занимательное искусствознание. — М., 1990.

• Заморовський В. С. Сім чудес світу. — К., 1979.

• Історія світової культури: Навч. посібник / За ред. Л. Т. Левчук. — К., 1994.

• Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима. — М., 1990.

• Кун М. Легенди та міфи Стародавньої Греції. — К., 1992.

• Симоненко С. П. Світова та українська культура: Навч. посібник. — О., 2001.

• Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій: Навч. посібник / За ред. А. К. Бичко та ін. — К., 1992. — Лекції 4, 5.

• Мифы: Египет. Греция. Китай. — Мн.; М., 2000.

Античний Рим

Рим як спадкоємець Еллади. Вплив латинської мови як носія римської культури на романську групу мов. Періодизація Римської культури: ранній Рим, або Рим епохи царів, Римська республіка (рання — кінець VI ст. — 265 р. до н. е.), епоха великих завоювань (265—130 рр. до н. е.), епоха громадянських воєн та криза республіки (133—31 рр. до н. е.), Римська імперія (рання, або принципат (31 р. до н. е. — ІІ ст. н. е.), і пізня імперія (ІІІ ст. н. е. — 476 р.)).

Феномен етруської цивілізації. Специфіка культури. Релігія. Місце жрецтва. Уявлення про потойбічне царство. Етрурія як «матір забобонів». Етруська культура як перехід від синкретичного міфу до системи релігії та ранніх форм державності.

Легенди про походження Риму. Родоплемінне об’єднання римського народу на початку своєї історії. Роди, курії та триби. Патриції та плебеї.

Відображення войовничості та агресивності Риму у світогляді його громадян, формування на основі цього їхніх моральних якостей. Місто як вища цінність, вища міра похвали та осуду. Зобов’язаність служити батьківщині — понад усе.

Вплив функціонального мислення на своєрідність римського мистецтва. Характерні для римлян галузі, у яких було досягнуто високого ступеня розвитку: споруди цільового призначення, портрет, історичний рельєф, інтер’єр, настінні розписи. Уявлення про тверезу римську практичність. Споруди практичного призначення не заради краси, а заради вигоди: міські стіни, водопроводи, мости, складські приміщення, базиліки, споруди для проведення видовищ (великий цирк). Відображення в римській літературі духовного стану людини римського суспільства.

Кодифікація римського права. «Закони ХІІ таблиць».

Мілітаризованість римського суспільства та держави.

Збільшення потягу до грецької культури в ІІ—І ст. до н. е. Спроба в період імперії створити культуру, відповідну до величі Риму. Гуртування навколо імператора Августа та римського багатія Мецената талановитих римлян: Вергілія, Тіта Лівія. Поява «Енеїди». Початок творчості Овідія, Катулла, Тібула, Проперція. Корнелій Таціт: «Історія» та «Аннали». Розвиток філософської думки. Сенека, Марк Аврелій, Ціцерон. «Життєписи» Плутарха, «Сатири» Ювенала.

Вплив вимог імперської величі на духовність суспільства. Заснування нових міст як наймасовіша та найрадикальніша форма романізації.

Виникнення християнства та його вплив на тогочасну культуру Риму.

Запитання для контролю та самоконтролю

• У чому полягають особливості розвитку давньоримської культури?

• Чим характеризується світогляд древніх римлян?

• Що було започатковано римлянами в юридичній науці?

• Який період називають «золотим віком» римської поезії?

• Що нового привнесли римляни в містопланування?

• У чому полягає своєрідність давньоримського мистецтва?

• Що свідчить про мілітаризованість римського суспільства?

• Як ви розумієте поняття: Велика клоака, патриції, плебеї, вершники, куратор, принципат, акведук, базиліка, Колізей, капітолій, форум, пенати, вічне місто?

Теми рефератів

• Розвиток римського права.

• Розвиток поезії в римській культурі.

• Місце науки у світогляді стародавніх римлян.

• Характерні особливості давньоримської релігії.

• Своєрідність римського мистецтва.

• Римський портрет.

• Внесок Галена в античну медицину.

• Шлюбні закони Августа та їх значення в культурно-політичному житті Риму.

Література

1. Безродний П. П. Архітектурні терміни: Короткий рос.-укр. словник: Довідк. посібник / За ред. В. В. Савченка. — К., 1993.

2. Каган М. С. Философия культуры. — СПб., 1996.

3. Культура Древнего Рима: В 2 т. — М., 1985.

4. Утченко С. Л. Древний Рим. События. Люди. Идеи. — М., 1989.

№6 Культура Візантії

1. Особливості становлення та розвитку візантійської культури:

античні традиції в культурі Візантії;

протистояння язичницької та християнської ідеологій (їх синтез та прояв його в культурі).

2. Розвиток філософської думки в християнському богослов’ї.

3. Художнє мистецтво та архітектура. Християнський канон у мистецтві.

4. Розвиток наукових знань.

5. Історичні твори та література.

6. Музика.

Особливості становлення та розвитку візантійської культури

В історії середземноморських культур культура Візантії посідає особливе місце. Дуже часто Візантію називають таємничим культурно-історичним феноменом, анонімним «тисячолітнім» царством, що отримало назву лише після своєї фізичної загибелі, «напівмістичною» (А. Бичко), але не міфічною культурою. Візантійська культура є витоком досить багатьох ліній духовного розвитку країн Західної Європи та православного Сходу.

Візантійська імперія виникла в IV ст. після розпаду Римської імперії в її східній частині й існувала до середини XV ст.

Візантійці, вважаючи себе наступниками древніх римлян (ромеїв), двічі офіційно поривали з Римом: наприкінці IV ст., коли східна частина Римської імперії виокремилась у самостійну державу з новою столицею Константинополем (древній Візантій), та 1054 р., коли остаточно було розірвано духовно-релігійні зв’язки з Римом і відбувся поділ християнського віросповідання на православне (східне) та католицьке (західне).

Візантія була прямим спадкоємцем греко-католицької античності, протягом її існування відбувався певний синтез духовних засад Сходу та Заходу. Візантійська культура справила величезний вплив на культури Південної та Східної Європи. Незважаючи на наявність у візантійській культурі різнорідних культурних елементів, вона являє собою своєрідний та самоцінний тип культури.

Для Візантії характерна мовна, конфесійна та державна єдність. За всієї багатоетнічності імперія мала одну етнічну основу — греків. У культурному житті, починаючи з VI ст., переважала грецька мова. Пануючою релігією було християнство в його православному віросповіданні. Поклонялися богу древніх іудеїв, визнавали єврейський Старий Заповіт разом з Новим, що теж прийшов з Ізраїлю, і святим місцем уважали Єрусалим.

Характерною рисою візантійської культури була її традиційність, прагнення в усіх галузях життя наслідувати канони, що склалися ще в епоху античності і еллінізму та були збагачені християнством. Але домінантою як суспільних, так і культурних відносин слід називати постійну ідейну боротьбу старого з новим.

Розрізняють кілька періодів у розвитку цієї культури. Власне оригінальна культура Візантії починає складатися в другій половині VI ст., а її становлення завершується у VIII—IX ст. за часів правління ісаврійських імператорів; період вірменської (або Македонської) династії IX—X ст. характеризується розквітом як імперії, так і її культури. ХІ—ХІІ ст. вважаються періодом найвищого піднесення культури Візантії, що був зумовлений розвитком візантійських міст. Четвертий похід хрестоносців на початку ХІІІ ст., захоплення та варварське пограбування Константинополя 1204 р. завдало непоправного удару Візантійській імперії. У XIV—XV ст. візантійська культура переживає новий етап розвитку, але в XIV ст. турки-османи захоплюють майже всі володіння Малої Азії й агонія Візантії продовжується до 1453 р., коли Константинополь було захоплено та розгромлено турками. Турецьке завоювання підірвало культуру Візантії, хоча традиції, започатковані нею, і далі продовжували розвиватись та поширюватися серед культур як Заходу, так і Сходу.

Розвиток філософської думки в християнському богослов’ї

Філософська думка формувалась під впливом неоплатонізму, головними представниками якого були Плотін, Ямвлих та Прокл, творчість яких справила велике враження на одного з видатних мислителів Візантії Псевдо-Діонісія Ареопагіта, котрий спробував інтерпретувати християнську догматику в термінах та поняттях неоплатонізму.

У візантійській філософії виділяють важливий період, що дістав назву іконоборства.

У VIII—IX ст. у зв’язку з ослабленням центральної влади значного впливу набуває церква. Імператори Ісаврійської династії прагнули знову піднести престиж центральної влади та послабити вплив церковних ієрархів, які вийшли з-під контролю, що призвело до ідеологічної боротьби проти шанувальників ікон. Боротьба мала гносеологічний характер. Іконоборці, поклавши в основу свого вчення головний догмат християнства про єдність у Трійці трьох божественних іпостасей, висували тезу про невимовність та незбагненність Бога, неможливість уявити триєдиного Бога в людській подобі.

Релігійно-філософські суперечки VIII—IX ст. привели до необхідності систематизації християнської теології. Це було зроблено у творах Іоанна Дамаскіна (675—753), який у своїй праці «Джерело знань» дає наукове визначення філософії й окреслює шість її основних рис, та Федора Студита (759—826), який узагальнив аргументацію іконошанувальників проти їх ідейних противників.

Для богословсько-філософської думки Х—ХІ ст. характерними є раціоналістично-догматична та релігійно-містична тенденції розвитку. До представників першої належить Михайло Псел (ХІ ст.) з його вимогою досліджувати природу речей, робити свої висновки, беручи від математики її числовий метод та систему геометричного доведення. Серед містичних спрямувань найвідомішим є ісихазм (від грец. ісихія — спокій, тиша, усамітнення). Ісихасти зосереджувалися на внутрішньому світі людини, метою духовної діяльності в них поставало придушення пристрастей людини шляхом аскези, самовиховання, а розуміння істини було можливим через містичне злиття з Богом шляхом надчуттєвого просвітлення й досягти цього спроможні були лише благочесні ченці-аскети.

Особливу увагу слід звернути на дискусію між главою ісихастського руху Григорієм Паламою (1295—1359) та калабрійським філософом-гуманістом Варлаамом (1290—1348), який критикував ісихазм з позицій розуму.

Становлення та розвиток східної патристики пов’язані з такими іменами, як Григорій Ніський, Василій Кесарійський та Григорій Назіанзін.

Художнє мистецтво та архітектура. Християнський канон у мистецтві

Головні види мистецтва — архітектура, живопис, музика, декоративне мистецтво, поезія — формувалися з урахуванням функціонування їх у структурі цілісного художньо-релігійного дійства — своєрідного культового синтезу мистецтва. Відмітні риси мови мистецтва Візантії — це умовність, лаконізм, символізм, канонічність.

У художній формі втілювалось уявлення християн про високе духовне призначення людини (образ Бога) й нестійкості, примарності всього матеріального.

Більша частина деформованих елементів у живописі передаються від одного зображення до іншого, перетворюються в певний зображувальний знак, інваріант. Для візантійського мистецтва характерним є принцип інваріантності художнього мислення, тобто прагнення набирати твір (живописний, словесний, музичний) із стереотипних елементів.

Високий ступінь філософсько-релігійного символізму, сувора канонічність і бажання зробити свої зображення гранично зрозумілими й доступними для сприйняття всіма членами християнської общини приводить до того, що майже всі зображення набираються з невеликої низки ясних кольорових та пластичних символів й метафор чи стереотипних зображувально-виразних одиниць, які мають стале художнє значення для всього православного регіону. Кожному з цих пластичних символів властивий спектр значень, які зрозумілі й середньовічному глядачеві, і мають загальнолюдське значення.

Поряд із церковним живописом починає розвиватися (ХІ—ХІІ ст.) світський монументальний живопис. Високого рівня у своєму розвитку досягло прикладне мистецтво та книжкова мініатюра. Візантійські вироби зі слонової кістки та каменю, кераміки, художнього скла та тканини високо цінувалися в Європі та Азії і набули там значного поширення.

Візантійські зодчі в V—VI ст. започатковують нове планування міст, що стає характерним для всієї подальшої середньовічної архітектури. У центрі міста нового типу розташовується головна площа із собором, звідки, перехрещуючись, розходяться вулиці. З’являються багатоповерхові будинки з аркадами. Найвищого розквіту досягає церковна архітектура. У VI—X ст. у Візантії склався тип хрестово-купольного храму, який став визначальним для всієї наступної архітектури. Особлива увага в архітектурі надається організації внутрішнього простору, який наділявся складною символічною значущістю. Відповідно до неї складалась і система розписів храму.

Музика. Розвиток музики також пов’язаний із християнською ідеологією. Зразки світської музики майже не дійшли до нас. Музика, розвиток якої простежується в мелодичному виконанні псалмів, допомагає відволікатися від повсякденних почуттів, пристрастей, переживань, орієнтує на досягнення християнського ідеалу — вічного блаженства. Християни починають усвідомлювати можливість використання емоційно-естетичного аспекту музики для спрямованого впливу на душі людей, тобто починають використовувати теорію та практику «музичного етосу» античної естетики у своїх цілях. Музика не лише відповідає настроєві людської душі, впливає на неї, керує її пориваннями, а й виступає образом, знаком її душевного стану. Синтез знаково-символічного та «етичного» розуміння музики стає важливою ознакою візантійської естетики. У ранньому середньовіччі набуває розквіту візантійський церковний спів. Посилення зовнішньої розкоші релігійного культу сприяє розквіту візантійського музичного мистецтва в XIII—XIV ст.

ХІІ ст. в історії візантійської музики починається новий етап — поширюється нотне письмо, що вже у ХХ ст. дістало назву «середньовізантійської нотації», яке спростило запис музичного матеріалу. Візантійський музичний спадок простежується в релігійних співах латинської церкви, літургійні мелодії та гімни лягли в основу східнослов’янської церковної музики, а тому найдавніші східнослов’янські церковні співи мають візантійське походження.

Відмінності візантійської культури від культури західноєвропейського середньовіччя. У Візантії не відмічено такого розриву з античністю, яким він виявився на Заході. Так, Гомер залишався взірцем для візантійських письменників, а елліністичні прийоми залишалися у візантійському живописі.

Візантійський живопис, візантійське життя порівняно з Західною Європою більш забарвлені традиціоналізмом. Середньовічному мистецтву Заходу більше властиві емоційне напруження та загострена чуттєвість у побудові надприродного світу. З усіх епізодів Новозаповітної драми увагу західного художника привертали страждання розіп’ятого Христа, емоційне напруження, яке іноді приводило до такого сильного емоційного хвилювання, що серед митців з’являлися стигмати.

Візантійська літургія робила акцент на Воскресінні Христа. Предмет хвилювання візантійських містиків не муки Христа, а Боже Світло (Сяйво), не містичні переживання мук, а переживання Божого Світла (Божого Сяйва).

Відповідно візантійська література не знає тих натуралістичних видінь, пекельних мук, що були притаманні західноєвропейському середньовіччю. Так, в одному з анонімних творів ХІІ ст. («Тімаріон») підземне царство зображено не жахливо, а з м’яким гумором.

У живописі Західної Європи цього періоду фігури зображуються витягнутими, виснаженими, тоді як візантійський художник, завдяки симетрії і фронтальності зображення, досягає максимального умиротворення та цілісності, а рукописи прикрашають лагідні лані та пави, що провіщують мир та благовоління, які панують у царстві тварин.

На Заході панує мученицьке прагнення до царства небесного, у Візантії — ілюзія його наявності.

Улюбленою технікою ювелірів є перегородчаста емаль. Візантійські храми прикрашаються не скульптурами, а орнаментом. На Заході головною є фігура розп’яття. Мозаїчні роботи зі смальти створюють естетичний ефект, ефект нереальності. Видатною пам’яткою мистецтва є мозаїка церкви Успіння в м. Нікія (VII ст.).

Емоційне напруження західноєвропейського мистецтва передається через його кутастість, гострість, спрямованість угору. У західноєвропейській архітектурі (особливо готичній) домінують жорсткі лінії, вежі, шпилі. Простір, розсічений вертикалями, нібито витягується догори, створює ілюзію безмежності.

У візантійській архітектурі купол заокруглений, лінії негострі. Візантійці менш емоційні, відсутні різкі емоційні переходи.

Запитання та завдання для контролю та самоконтролю

1. Що зумовило своєрідність візантійської культури?

2. Яке місце посідає Візантія в історії світової культури?

3. Який зв’язок є характерним для світської та релігійної влади? Які періоди в розвитку цих відносин ви можете виділити?

4. Що свідчить про надідеологізованість та надхристиянізованість візантійського суспільства?

5. Що постає за поняттям іконоборства?

6. У чому полягають відмінності культури Візантії від культури західноєвропейського середньовіччя?

7. У чому ви вбачаєте вплив візантійської культури на культуру Київської Русі?

8. Які особливі риси характерні для образотворчого мистецтва та архітектури Візантії?

9. Які напрями характерні для філософсько-богословської думки Візантії?

10. Чим зумовлена концепція імператорської влади?

11. Поясніть значення таких термінів та понять: ісихазм, іконоборство, ксенофобія, василевс, кар’єризм, неоплатонізм, аскеза, патристика, Афон, Синай, автаркія, символ.

Теми рефератів

1. Культура Візантії: від античності до середньовіччя.

2. Культура Візантії як особливий вияв синтезу культури Заходу та Сходу.

3. Візантійська церква.

4. Іконоборство та іконошанування.

5. Праця Іоанна Дамаскіна «Джерело знань».

6. Ісихазм. Його сутність та практичний вияв.

7. Вплив культури Візантії на культуру Київської Русі та середньовічної Європи.

8. Система естетичних принципів культури Візантії.

9. Проблема символу в культурі Візантії.

10. Принцип іконопису в Візантії.

Література

1. Аверинцев С. С. Поэтика ранневизантийской литературы. — М., 1977.

2. Бычков В. В. Византийская эстетика: теоретическое проблемы. — М., 1977.

3. Бычков В. В. Малая история Византийской эстетики. — К., 1991.

4. Історія світової культури / За ред. Л. Т. Левчук. — К., 1994. — Розд. 7.

5. Лихачев В. Д. Искусство Византии XIV—XVI вв. — М., 1986.

6. Симоненко С. П. Світова та українська культура: Навч. посіб. для студентів ВНЗ. — О., 2001.

№7 Культура Київської Русі

1. Соціально-економічні та історичні умови виникнення держави Київська Русь та її соціокультурних засад.

2. Хрещення Русі і вплив християнства на подальший культурно-історичний розвиток слов’янських народів.

3. Культура Київської Русі як синтез язичництва та візантійського впливу:

а) розвиток писемності в Київській Русі, поширення книжкової культури та освіти. Літописання. Усна народна творчість: билинний епос, думи, кобзарство;

б) стилістичні форми архітектури і мистецтва Київської Русі;

в) розквіт образотворчого мистецтва: давньоруські мозаїки, фрески, книжкова мініатюра, іконопис.

4. Значення культури Київської Русі в становленні і розвитку української культури.

Формування Київської державності. Князі Аскольд і Дір, їхня державотворча діяльність. Об’єднання наддніпрянських племен навколо Києва, північно-західних — навколо Новгорода. Орієнтація наддніпрянських слов’ян на Візантію, новгородських — на скандинавські країни. Князівський побут. Організація князівської влади. Діяльність. Міське облаштування життя. Постаті князів Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, Володимира.

Історичні передумови для запровадження християнства в Україні-Русі. Значення прийняття християнства для розвитку культури. Розквіт держави і культури за князювання Ярослава Мудрого. Розвиток писемності. Місіонерська діяльність Кирила і Мефодія. Пам’ятки писемності. Договори князів з греками. «Повість минулих літ» та інші джерела про прийняття християнства. Перший звід законів «Руська правда». Методи гарантування фізичної та економічної безпеки громадян. Відсутність фізичного покарання. Широке практикування економічного відшкодування.

«Ізборник Святослава», «Слово про закон і благодать» Митрополита Іларіона як пам’ятка літературної, філософської, політичної думки, зразок ораторського мистецтва. Оцінка Іларіоном хрещення як здійснення мрії про ідеал. З’єднання в єдине річище кількох могутніх русел культурно-історичної творчості: античної культури, християнства, язичницької культури.

«Повчання дітям» Володимира Мономаха як пам’ятка християнської слов’янської моралі і дидактики. Світська література ХІ—ХІІ ст. «Слово о полку Ігоревім» — визначний твір української і світової культури.

Значення хрещення України-Русі та його вплив на освіту, архітектуру, живопис. Релігійне християнське мистецтво. Будівництво храмів і монастирів. Розвиток монументальної архітектури, скульптури, ювелірного мистецтва, мініатюри, ремесел. Візантійські впливи в мистецтві. Будівництво церкви Іллі, Десятинної, Софійського собору в Києві, Спаського в Чернігові. Софійський собор — національна гордість України. Його монументальні фрески і мозаїки. Богородиця Оранта, церква Архангела Михаїла у Видубичах, Михайлівський Золотоверхий собор. Освіта. Будівництво шкіл. Створення шкіл при церквах. Світська вища школа. Школа для дівчат онуки Ярослава Мудрого Янки.

Іконопис. Ікони візантійського письма. «Богородиця ніжності» (Елеуса), «Велика Панагія», «Ангел Злати власи», святі Сергій і Вакх. Іконописці Києво-Печерської лаври. Майстерня Алімпія. Пам’ятки живопису київської школи. Ремесла, ювелірне мистецтво: золоті намиста, ланцюжки, діадеми.

Музика. Пісні. Танок. Усна народна творчість. Епос. Билини. Церковна музика. Початок української філософії. Мислителі митрополит Іларіон, Климент Смолятич, Кирило Туровський. Зверненість києворуської філософії до людини. Людина і Всесвіт: мікрокосм і макрокосм. Добро і зло. Звичаєве право. Візантійське право. Князівські устави. «Руська правда» як звід законів. Її складові: «Правда Ярослава», «Найдавніша правда», «Правда Ярославичів». Відображення в них ранньофеодальних суспільних відносин.

Розквіт культури Київської Русі. Виникнення культурних центрів. Розвиток ремесел (їх було понад 60), дерев’яного, кам’яного зодчества. Значення культури Київської Русі.

Запитання та завдання для контролю та самоконтролю

1. Яке соціокультурне значення мало хрещення Київської Русі?

2. Які основні пам’ятки писемності та літератури Київської Русі?

3. Які основні духовні цінності слов’ян Київської Русі?

4. Якою була матеріальна культура Київської Русі? Назвіть основні її види та галузі господарювання.

5. Які пам’ятки архітектури збереглися в Україні від часів Київської Русі?

6. Як сформувалася держава Київська Русь? Якою була роль князів Аскольда, Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, Володимира, Ярослава Мудрого у цьому процесі?

7. Якою була система освіти в Київській Русі?

8. «Слово о полку Ігоревім» — гордість української та світової культури.

9. Дайте основні характеристики «Повісті минулих літ» Нестора Літописця.

Теми рефератів

1. Народні традиції, обряди та фольклор східних слов’ян.

2. Побут і звичаї стародавніх слов’ян.

3. Відгомін язичництва в українських та російських народних традиціях і святах.

4. Прийняття християнства і його вплив на культуру Київської Русі.

5. Особливості давньоруської архітектури (кінець Х—початок ХІІ ст.).

6. Пам’ятки писемності Київської Русі.

7. Християнські мотиви в давньоруських мозаїках та фресках.

8. Мистецтво іконопису та його розвиток у творчості іконописців школи Алімпія.

9. «Повчання дітям» Володимира Мономаха.

10. Пам’ятки архітектури Київської Русі.

Література

1. Алпатов М. В. Древнерусская иконопись. — М., 1978.

2. Боровский Я. Е. Мифологический мир древних киевлян. — К., 1982.

3. Брайчевский М. Ю. Утверждение христианства на Руси. — К., 1989.

4. Василенко Г. К. Русь. — К., 1990.

5. Введение христианства на Руси. — М., 1987.

6. Гордиенко Н. С. Крещение Руси: факты против легенд и мифов. Полемические заметки. — М., 1986.

7. Греков Б. Д. Киевская Русь. — М., 1953.

8. Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа. — К., 1990.

9. Древняя русская литература: Хронология. — М., 1988.

10. Запровадження християнства на Русі. Історичні нариси. — К., 1988.

11. Історія української культури / За ред І. П. Крип’якевича. — К., 1990.

12. Історія української культури / За ред. П. Толочка. — К., 2002.

13. Как была крещена Русь. — М., 1990.

14. Київська Русь: культура, традиції. — К., 1982.

15. Котляр Н. Ф. Древняя Русь и Киев в летописных преданиях и легендах. — К., 1986.

16. Культура Древней Руси. — М., 1966.

17. Культура українського народу: Навч. посібник / За ред. В. М. Русанівського. — К., 1995.

18. Лазарев В. Н. Древнерусские мозаики и фрески XI—XV вв. — М., 1973.

19. Лихачев Д. С. «Слово о полку Игореве» и культура его времени. — Л., 1985.

20. Любимов Л. Д. Искусство Древней Руси. — М., 1981.

21. Мистецтво Київської Русі. — К., 1989.

22. Полонська-Василенко Н. Д. Історія України: У 2 т. — К., 1993.

23. Рыбаков Б. А. Язычество Древней Руси. — М., 1983.

24. Семчишин М. Тисяча років української культури. — К., 1993.

25. Українська культура. Історія і сучасність: Навч. посібник / За ред. С. О. Черепанової. — Львів, 1994.

26. Українська культура. Курс лекцій / За ред. Д. Антоновича. — К., 1992.