Література

6. Єфремов С. Історія українського письменства. – К.: Феміна, 1995. – 688 с.

7. Історія української літератури: література другої половиниХІХ ст./ За ред. І.І. Пільгука. – К., 1966. – 764 с.

8. Історія української літератури. ХІХ століття: Кн. 3 / За ред. М.Т. Яценка. – К.: Либідь, 1997. – 432 с.

9. Кононенко П.П. та ін. Українська література: Підручник. – К.: Вища школа, 1993. – 488.

10. Черкаський В.М. Художній світ Панаса Мирного. – К.: Дніпро, 1989. – 351 с.

11. Пивоваров М.П. Панас Мирний: Життєвий і творчий шлях. – К.: Дніпро, 1965. – 323 с.

12. Сиваченко М. Історія створення роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. – К., 1967.

КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ: реалізм.

Панас Якович Рудченко (1849-1920) народився в Миргороді, в сім’ї чиновника. Закінчив повітове училище. З 14 років працює чиновником у Полтаві, активно займається самоосвітою. Робить блискучу кар’єру: у 1914 р. обіймає посаду дійсного статського радника. Був учасником підпільної народницької організації “Унія”, зазнає переслідувань. Під кінець життя працював на радянську владу. На становлення ПМ визначну роль зіграв його старший брат Іван Білик.

Реалізм (від лат. realis – предметний, дійсний) – як тип творчості остаточно сформувався у середині 19 ст., стверджуючи значення літератури як засобу пізнання людиною себе і навколишнього світу, Р. прагне до глибокого осягнення життя, до широкого охоплення дійсності. Р. визнає право митця висвітлювати і вивчати всі сторони життя без обмежень. Р. показує взаємодію людини і середовища, вплив суспільних умов на людську долю, вплив соціальних обставин на мораль і духовний світ людини. Філософську основу Р. складає детерміністське світорозуміння, послідовне врахування складної взаємозалежності людини та обставин її життя. Характерний дослідницький підхід до життя, творчо-психологічна настанова письменника на ґрунтовну обізнаність з життям.

Реалістичне бачення людини базується на визнанні залежності персонажа від системи чинників: суспільних – реальної сукупності соціально-рольових зв’язків і міжособових взаємин; біопсихічних – генетично закладених властивостей характеру; психофізіологічних – вікові зміни характеру; культурно-історичних – здобутки цивілізації. У творенні характерів важливу роль відіграє психологічний чинник. З’являється явище суверенізації персонажа – його саморозвиток за об’єктивними законами. Всяко підтримується ідея розмаїття людських індивідуальностей. Стверджується цілісність людської індивідуальності, системна єдність усіх складників її єства, психіки і світобачення. Системи персонажів не творяться на основі “добрий-поганий”, а більш різноманітні (Чіпка – Грицько у ПМ).

Головний принцип Р. – принцип історизму. Досліджується вплив законів історії на людину, кожне явище описується в історичній перспективі. Для Р. характерна глибока конфліктність, в основі якої принцип взаємозалежності людини і суспільства. Реалістична проза зосереджується на незбігові духовно-практичних потенцій особистості та її суспільної ролі.

Риси реалізму:

• втілення діалектичного зв’язку між закономірно-загальним та індивідуально-особливим;

• звільнення від канонічності;

• зображення різноманітності світу і людських типів призводить до розмаїття індивідуальних стильових манер;

• пізнавальна настанова (зв’язки з природознавством, історією, соціологією, психологією);

• аналітичний підхід до дійсності, перенесення центру уваги на соціальну сферу;

• перевага епічного начала.

Дотримуючись міметичних принципів художнього зображення “у формах життя” Р. прагне до об’єктивності і достовірності у змалюванні дійсності.

ПМ мав великий епічний талант, але писав лірику у фольклорному стилі. Почав з малих форм, але найбільше досяг у жанрах роману і повісті. Писав драми (“Лимерівна”, “У черницях”, “Перемудрив”), які з успіхом ставились у театрі корифеїв. Займався перекладами, зокрема переклав “Слово о полку Ігоревім” (“Дума про військо Ігореве”). Займався фольклористикою (зібрані казки і пісні вийшли друком за сприяння Івана Білика).

Виняткова обдарованість і постійна самоосвіта перетворили Панаса Мирного у високо ерудовану, оригінально думаючу людину. Початок літературної діяльності припадає на початок 70-х років. 1872 року у львівському журналі “Правда” з’явилися друком перші твори – вірш “Україні” та оповідання “Лихий попутав”.

“Лихий попутав”

розробляється традиційна для української літератури тема покритки, але з урахуванням нових соціальних обставин. Використано розповідь від першої особи: головна героїня Варка Луценкова розповідає про свою трагічну долю (змалку залишилась сиротою, стала покриткою, за вбивство дитини сиділа у в’язниці, свої дні доживає у монастирі). Оповідання відзначається тонким психологізмом у розкритті душевних переживань героїні. Характерний лаконізм, ліричність, перевага розмовних інтонацій. Це було оригінальним продовженням традиційної літературної манери. У творі розробляється урбаністична тема. Цікавий образ Варки – цільна, палка натура – новаторство. Риси натуралізму. Поетика твору має фольклорну основу.

“П’яниця”

Повість опублікована у 1874 р. Розширює тематичні рамки української літератури. Досить детально відтворено життя і побут дрібного провінційного чиновництва. Розроблена тема “маленької людини”. Головний герой Іван Микитович, талановитий (скрипаль-самоучка), але безпомічний до життя, молодий чоловік не витримує зіткнення з буденністю, спивається і врешті гине. З одного боку це трагедія чесної людини в бездушному суспільному середовищі, а з другого — торжество в ньому всього посереднього, підлого, пристосовницького. Трагедія чесної людини, трагедія таланту – головна тема твору. Твір має своєрідну поетику, використано прийом листа (Іван Микитович пише брату Петру, що зганьбив дівчину, яка йому подобалась - Наталю), у якому зосереджено основний викривальний зміст оповідання. Твір відзначається майстерністю композиції, закінченістю психологічної характеристики головного персонажа, епічністю описів.

“Лихі люди”

повість присвячена проблемі інтелігенції, шляхам її суспільно-політичного утвердження. Наголос на ідеологічному змісті проблеми простежується в своєрідній трансформації ідейно-художнього розвитку теми формування, становлення характеру інтелігента. Вона розкривається через спогади одного з героїв – Петра Телепня. Це свідчило про значний потенціал його внутрішнього духовного світу, здатного увібрати в себе й осмислити об’єктивні обставини життя, їх закономірність.

Вже перші оповідання засвідчили відхід ПМ від етнографізму й побутописання, він зосередив увагу на актуальних соціальних проблемах.

Творчість ПМ – це, насамперед, великоформатна проза, він творить у жанрі роману й повісті. Малі жанри – оповідання, нарис, новела, фрагмент.

На тематичному рівні – це звернення до життя всіх верств населення України (включно з життям вищих класів). Новаторство полягає у зображенні життя зпролетаризованого селянства, люмпену й представників суспільного дна (“Хіба ревуть воли…”, “Повія”). Лейтмотивом творчості є викриття лиха давнього (кріпацтва) і сьогочасного (напівкапіталістичного пореформеного ладу). Рушійною силою конфлікту у більшості творів ПМ є проблема обезземелення селянства у пореформений час. Ще однією проблемою є проблема “інтелігенція і народ” (“Лихі люди”), а також тема “маленької людини” (“П’яниця”, “Народолюбець”).

У цілому літературно-естетичну програму ПМ можна означити як орієнтацію на реалістичний тип творчості. Присутні також риси романтизму і натуралізму. В основі художнього світогляду – розкриття правди життя.

“Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

соціально-психологічний роман-епопея (1872-1875). Має цікаву літературну історію: написаний у співавторстві, зазнав 6 редакцій. Основа роману – нарис ПМ “Подоріжжя од Полтави до Гадячого”, далі – повість “Чіпка”, відредагована Іваном Біликом, переростає у роман, зазнаючи численних змін. Опублікований у Женеві 1880 року за сприяння Михайла Драгоманова.

Загалом роман охоплює півтора століття історії українського села.

Прототипом Чіпки був розбійник Василь Гнидка, з його життя взято епізод останнього пограбування, щире кохання до дружини й погані стосунки з матір’ю. Тому варто говорити не про прототип, а про поштовх до творення образу.

Твір з документальною точністю відтворює суспільні події, характерні для всієї країни: дореформене життя, реформу 1861 року, пов’язані з нею селянські заворушення, діяльність земства. Заслуга в цьому Івана Білика, який використав конкретні історичні факти (наприклад, діяльність гадяцької повітової земської управи). Іван Білик був також автором історії закріпачення села Піски.

Твір має складну побудову, його композиція “схожа на будинок з багатьма прибудовами і надбудовами, зробленими неодночасно і не за строгим планом” (О. Білецький). Роман складається з 4 великих частин, поділених на 30 розділів, кожний з яких має свій зміст і композиційну завершеність, події хронологічно не пов’язані. Роман характеризується широкою історичною панорамністю. Охоплює 5 провідних сюжетних ліній: рід і життя Чіпки; рід і життя Максима Гудзя; Грицько і його дружина; пани Польські (родовід Остапа Хруща (Притики)); історія села Піски. Ці сюжетні лінії розвиваються на тлі суспільно-історичних подій, тісно пов’язані з ними, почасти є породженням і органічною частиною їх. Сюжетні лінії то розвиваються окремо, то пересікаються, переплітаються – і витворюють загальний сюжетний каркас роману. Це створює розповідну цілісність, високу композиційну організованість твору при широкому, справді панорамному охопленні життєвих явищ.

Основа образотворення – становлення характеру під впливом зовнішніх обставин.

Художні особливості твору

Психологізація пейзажу. У ПМ пейзаж виступає як засіб передачі бачення героїв залежно від характеру, настрою, конкретного психічного стану.

Портрет – важливий інструмент у соціальній і психологічній типізації персонажів. Своєрідність – портрет у динаміці, з частим використанням розчленованого портрета (15 докладних описів зовнішності Галі).

Деталь (“очі світились якоюсь хижою тугою” – Чіпка).

Своєрідність оповідної манери: в аналітичній прозі ПМ неможливо провести чітку межу між власне зауваженнями розповідача й безпосереднім вираженням внутрішнього стану персонажа.

Психологізм – прагнення зрозуміти внутрішні рушійні сили людської поведінки у поєднанні з соціальними чинниками. Психологічні дослідження ПМ – це справжнє експериментування, коли внутрішній світ дійової особи – таємниця не тільки для автора, а й для самого персонажа. Постійна незавершеність, відкритість в обігруванні психологічних ситуацій дозволяє стверджувати, що внутрішня свобода художньої дії базується на авторській свободі щодо усвідомлення й відображення дійсності.

"Повія"

Роман писався протягом 40 років, уперше надрукований у 1883 р. в альманасі «Рада» М. Старицького. Остаточно завершений у 1900 р. У листі до М. Старицького від сам автор так писав про задум свого твору: „Головна ідея моєї праці – виставити пролетаріатку і проститутку сьогочасну, її побут в селі (перша частина), в місті (друга), на слизькому шляху (третя) і попідтинню (четверта). Гуртом усю працю я назвав „Повія”. Цією назвою народ охрестив без пристановища тиняючих людей, а найбільше усього проституток”. Проститутка, яка перебуває в низах суспільства і за гроші обслуговує матеріально-тілесні потреби його членів, служить готовим предметом, що висвітлює глибинну «реальність» життя і відповідно служить ідеальним об’єктом зображення в реалістичному творі.

У центрі твору життя сільської дівчини Христі Притики, що після зваблення і втрати цноти продовжує свій шлях по нисхідній до моральної і фізичної катастрофи, пройшовши всі етапи життя повії. Тема проституції, письменник розробляв синхронно з кращими прозаїками Європи та Росії – Емілем Золя, Гі де Мопассаном, Львом Толстим, а іноді й випереджав їх.

Через спілкування головної героїні з людьми різних т.зв. “соціальних титулів”, а також подаючи короткі історії про кожного з них , автор створює цілісну картину буття міста, що розвивається й існує за своєю внутрішньою логікою і своїми законами. У добу реалізму проститутка перетворилася на своєрідне дзеркало процесу модернізації української нації, пролетаризації селянства, капіталізації життя. Вона опинилася на перетині меж і кордонів: просторових (між містом і селом), часових (між кріпацтвом і найманою працею), соціальних (формування нової стратифікації суспільства), культурних. Завдяки такому своєму лімінальному статусові проститутка й стає ідеальним об’єктом зображення для реаліста.

У романі «Повія» автор майстерно розташовує художній матеріал. Порівняно з романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» цей роман має досконалішу, простішу і стрункішу сюжетно-композиційну будову. У творі в хронологічній послідовності розвиваються події, відповідно змінюються характери героїв. Твір складається з 4 частин. Перші дві частини («У селі» і «У городі») мають по 8 розділів. Третя («Сторч головою» - кохання до Проценка) має 10 розділів, і остання («По всіх усюдах» - арфістка, утриманка земського діяча Колісника, смерть) – 15 розділів. Роман «Повія» – соціально-психологічний твір. Соціальне дослідження дійсності поєднується тут з психологічним аналізом поведінки персонажів. Щоб глибше розкрити психологію героїв, письменник вводить портрет, пейзаж, ліричний відступ.

«Повія» – один з найвизначніших творів української класичної прози. Панас Мирний вважав його вершинним у своєму доробку.

ТЕМА № 9: Українська драматургія і театр в останній третині 19 століття.

ПЛАН

1. Становлення професійного українського театру в європейському контексті.

2. Історичні умови. Аматорський театр.

3. Український професійний театр (“театр корифеїв”).

4. Загальні риси української драматургії останньої третини 19 століття.

КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ: побутовий етнографізм, соціальна драма.

ЛІТЕРАТУРА