3.2. Типи виробничих структур та умови їх використання

В основі організації будь-якого виробництва лежить розподіл праці, що виражається відокремленням різних видів трудової діяльності та її кооперації, що характеризується об'єднанням відокремлених видів праці для створення готового продукту.

Залежно від рівня спеціалізації та форми кооперування основних цехів розрізнюють три види виробничої структури підприємств:

технологічну,

предметну,

змішану.

1. На підприємствах з технологічною структурою цехи та виробничі дільниці створюються за принципом технологічної однорідності, тобто кожний структурний підрозділ спеціалізується на виконанні якоїсь певної частини загального технологічного процесу. але виконує ці роботи для всіх без винятку видів продукції, що випускається підприємством. В межах окремих частин виробничого процесу структуроутворюючими факторами можуть виступати й інші ознаки: спосіб виконання робіт, клас точності обробки, вид матеріалів та їх технічні властивості, габарити та вага предметів, експлуатаційні призначення деталей та ін. Все це сприяє досить точному утворенню технологічної однотипності виконуваних в цеху операцій. Така структура забезпечує технологічну спеціалізацію цехів та виробничих дільниць, полегшує керівництво ними, маневрування людьми, іншими ресурсами.

При технологічному принципі формування цехів та виробничих дільниць обладнання формується за однорідними групами для виконання однорідних технологічних операцій при обробці різних предметів. За цим принципом формуються ливарні, ковальські, термічні, збиральні цехи в машинобудівних підприємствах. За цим принципом сформовані основні підрозділи на підприємствах нафтогазового комплексу (вежомонтажний, тампонажний, підтримання пластового тиску і т.п.).

Слід, однак, зазначити, що технологічна структура має ряд досить істотних недоліків, і це звужує сферу її використання. Серед найголовніших треба назвати:

а) оскільки на кожному підприємстві випускаються декілька видів продукції, то при використанні технологічної структури суттєво зростають втрати часу на переналогоджування обладнання, змінюються пропорції між окремими частинами виробництва.

б) як вже відзначилось, при технологічній структурі кожна дільниця чи цех зайняті виконанням тільки певних операцій, і їх колектив не може відповідати за якість продукції загалом, за дотримання строків її виготовлення. При даній структурі кожний підрозділ несе відповідальність тільки за виконання певних, закріплених за ним операцій.

в) розміщення обладнання не за ходом технологічного процесу, а певними групами, призводить до зростання часу на внутрішні перевезення, до появи зустрічних транспортних потоків напівфабрикатів, і це збільшує тривалість виробничих процесів, виробничих циклів та пов’язаних з цим витрат.

У зв’яку з цим технологічний принцип формування цехів найчастіше використовують на підприємствах одиничного та дрібносерійного виробництва з великою та нестійкою номенклатурою продукції.

2. При предметній структурі виробничий підрозділ (дільниця, цех) виготовляє певний предмет, групу предметів або окремі їх частини.

Предметна структура підприємства означає поглиблення спеціалізації виробництва; створюються сприятливі умови для автоматизації виробництва та запровадження нової техніки, зокрема спеціалізованого обладнання та інструментів; підвищується спеціалізація та кваліфікація кадрів. Все це створює реальні передумови для запровадження потокового виробництва та значного скорочення тривалості виробничого циклу. Кожний цех , за яким закріплено виготовлення певної продукції повністю відповідає за її випуск у встановлені строки, заданий обсяг та якість.

Формування цехів за предметним принципом може здійснюватись за такими ознаками: за призначенням чи рівнем спеціалізації виробництва даного виробу загалом; за призначенням чи експлуатаційною роллю вузла; за конструкторсько-технологічною однорідністю деталей. Згідно з цим можна говорити про предметну, вузлову та подетальну спеціалзацію цехів та відповідну виробничу структуру підприємства.

Предметна структура підприємства в чистому вигляді використовується досить рідко. Це пов’язано з тим, що при її використанні кожне виробництво (цех, дільниця) повинні мати весь комплект обладнання для виготовлення певної продукції. При цьому кількість обладнання зростає , а рівень його використання може знижуватись у зв’язку з невеликим обсягом окремих робіт в підрозділі. Предметна структура ускладнює управління окремими цехами та дільницями, в яких здійснюються різні за характером операції, можливість маневрування людьми та обладнання.

3. Змішана (предметно-технологічна) структура підприємства передбачає можливість формування цехів за різними принципами. Даний тип виробничої структури найбільш поширений в машинобудівних підприємствах. На підприємствах нафтогазового комплексу основні цехи формуються переважно за технологічним принципом, а допоміжні - за предметним. За принципом змішаної структури часто створюються і дільниці окремих цехів.

Змішаний та предметний принципи формування цехів характерні переважно для підприємств великосерійного та масового виробництва, тобто, коли випускаються однотипні вироби різних видів та розмірів у великих кількостях.

Залежно від складу підрозділів, що входять в підприємство, розрізняють комплексну та спеціалізовану виробничу структуру. При комплексній структурі до складу підприємства входять всі види виробництва та цехів. Такий варіант виробничої структури є найпоширенішим, оскільки кожне підприємство має свою специфіку, що обов’язково відбивається на складі виробничих підрозділів. При спеціалізованій виробничій структурі до складу підприємства входить обов’язковий набір основних цехів, а допоміжне та обслуговуюче виробництво може бути обмеженим. Окремі види допоміжних та обслуговуючих робіт підприємство може отримувати у вигляді послуг від інших підприємств.

Виробнича структура багатьох підприємств формувалася різний час, не відповідає сучасним вимогам і потребує удосконалення. Важливими питаннями, що пов’язані з удосконаленням виробничої структури підприємства та мають значний вплив на економіку, можна назвати такі:

укрупнення підприємств та цехів;

вибір раціонального принципу побудови цехів та виробничих дільниць;

забезпечення раціонального співвідношення між основними, допоміжними та обслуговуючими підрозділами;

забезпечення пропорційності між усіма частинами підприємства;

раціоналізація планування всіх ланок, що входять в підприємство.

Для того, щоби всі заходи щодо удосконалення виробничої структури підприємств проводились обґрунтовано, необхідно точно визначити показники, які можна використати для даної мети.

Виробнича структура характеризується розмірами виробничих ланок; рівнем централізації окремих виробництв; пропорційністю ланок, що входять в підприємство; рівнем спеціалізації окремих виробничих ланок; характером взаємозв’язків між підрозділами; просторовим розміщенням.

Для характеристики розміру окремих ланок можна використати такі показники: чисельність працюючих, потужність установленого обладнання, вартість основних фондів, величину випуску продукції (обсяг виконання робіт, надання послуг).

Структура підприємств характеризується також рівнем централізації окремих ланок виробництва. Централізація - це одна з форм концентралізації та найважливіша її передумова. Це має особливе значення для допоміжних і обслуговуючих підрозділів, котрі часто розпорошені між окремими ланками, що призводить до низького рівня їх механізації та спеціалізації.

Для оцінки рівня централізації використовують показник централізації виробничого процесу, який визначають за формулою

, (3.1)

де - обсяг робіт даного виду, що виконується в спеціалізованих підрозділах, у прийнятих одиницях; - загальний обсяг робіт даного виду.

Співвідношення між основним, допоміжним та обслуговуючим виробництвами можна характеризувати такими показниками:

питомою вагою працюючих, кількістю обладнання, розміром виробничих площ, вартістю основних фондів і т.п.

Пропорційність ланок, що входять до складу підприємства, визначається співвідношенням виробничої потужності дільниць чи цехів, що пов’язані між собою процесом виробництва. Найповніше цей показник можна визначити за трудомісткістю робіт

, (3.2)

де: трудомісткість робіт (продукції, послуг) в 1-му цеху; - трудомісткість робіт (продукції, послуг) в j -му цеху.

Аналіз пропорційності виробничих ланок дає змогу виявити “вузькі місця” та підрозділи з надмірною потужністю.

Рівень спеціалізації окремих виробничих ланок підприємства можна характеризувати даними про питому вагу предметно, подетально та технологічно спеціалізованих підрозділів. Але найповніше рівень спеціалізації характеризують коефіцієнти серійності виробництва. спеціалізації робочих місць і т.д.

Коефіцієнт спеціалізації робочих місць характеризує кількість рівних технологічних операцій, що припадає на одиницю обладнання, і визначається за формулою

, (3.3)

де - кількість деталеоперацій у виробничому підрозділі; - кількість одиниць обладнання у підрозділі (кількість робочих місць) .

Просторове розміщення підприємства та його структурних ланок можна характеризувати коефіцієнтами забудови, використання території, площ виробничих приміщень тощо.

Просторове планування підприємства істотно впливав на ефективність функціонування підприємства, зокрема на тривалість виробничого циклу. Це пов’язано з тим, що воно визначає напрями і протяжність транспортних вантажопотоків, ефективність використання площ підприємств. Тому при проектуванні виробничих структур потрібно:

а) дотримуватись прямолінійності та накреслювати найкоротші шляхи вантажопотоків;

б) передбачувати можливість розширення підприємства;

в) строго дотримуватись санітарно-технічних норм.

Дотримання цих умов залежить від правильності зонування виробничого майданчика підприємства.

Окремий блок питань, пов’язаних з удосконаленням виробничої структури підприємства, складають питання раціоналізації органів управління - рівень централізації та децентралізації функцій управління. принципів побудови структури органів управління, їх складу, розміру тощо (про це детально див. тему 8).