Міністерство освіти і науки України

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

Лесюк О.І.

ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА

Навчальний посібник для студентів

спеціальності “Економіка підприємства”

Івано-Франківськ

2002

Лесюк О.І. Організація виробництва: Навчальний посібник. - Івано-Франківськ: Факел, 2002. – 439 с.

У навчальному посібнику розкрито суть та умови функціонування господарських систем і дана загальна характеристика організації виробництва на промислових підприємствах. Показані особливості організації виробничих процесів у часі і просторі, викладено основи організації виробництва та їх особливості на підприємствах нафтогазового комплексу. Детально розглянуто організацію підготовки та технічного обслуговування виробництва, його матеріального забезпечення. Значну увагу приділено питанням формування організаційних структур підприємства, регулювання та оперативного управління виробництвом.

Призначений для студентів та викладачів економічних спеціальностей нафтогазового профілю. Може бути використаний і в системі перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів.

Табл. 5, ілюстрацій 25, список літератури 27 назв.

Рецензенти:

Гринчуцький В.І., доктор економічних наук, професор (тернопільська академія народного господарства);

Ткачук І.Г., доктор економічних наук, професор (Прикарпатський державний університет ім. В. Стефаника)

Від автора

Практика останніх років підтверджує, що здійснення заходів щодо переходу економіки України до ринкових засад господарювання вимагає удосконалення організації та управління виробництва на рівні окремих промислових підприємств незалежно від форм господарювання та форм власності. Саме тут, на підприємствах, створюються головні цінності - різні матеріальні блага, від кількості та якості яких залежить не тільки рівень життя народу, але й економічний стан держави загалом.

Організація виробництва – процес складний та багатогранний, що охоплює чимало проблем. Найактуальнішими з них є зміцнення та розширення можливостей первинної ланки – підприємства, удосконалення їх організаційних структур, організація системи технічного обслуговування виробництва та його матеріально-технічного забезпечення. Цей далеко неповний перелік завдань досить переконливо свідчить про те, що удосконалення організації виробництва є важливим резервом підвищення ефективності виробництва та якості роботи. А це означає, що необхідно постійно розширювати теоретичні знання про організацію виробництва та наполегливо запроваджувати їх у практику. Однак підготовка фахівців відповідного профілю та післядипломна перепідготовка гальмується тим, що навчальний процес не забезпечений належними посібниками виданими українською мовою, а наявна література не відповідає сучасним вимогам.

Пропонований навчальний посібник “Організація виробництва” розробляється вперше і повинен частково заповнити прогалину в цій справі.

В посібнику узагальнено досвід викладання питань організації виробництва на кафедрі економіки підприємства Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу для економічних спеціальностей.

Написання даного посібника тим більше актуальне, бо лише поодинокі книги з’являються у виданні українською мовою, а навчальні посібники з організації виробництва для нафтогазового профілю практично відсутні.

Навчальний посібник призначений насамперед для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів нафтогазового профілю. В умовах дефіциту посібників такого напрямку його можна рекомендувати і для всіх технічних спеціальностей. Сподіваємось, що пропонована книга буде представляти певний інтерес і для практичних працівників галузі та людей, що самостійно вивчають основи економіки та організації виробництва на підприємствах нафтогазового комплексу.

При підготовці даного посібника автор ставив за мету відобразити в ньому все те, що буде практично використане в роботі конкретних підприємств.

Автор буде вдячний за зауваження щодо змісту посібника і просить надсилати їх безпосередньо за адресою: Івано-Франківськ, вул. Карпатська 15, кафедра економіки підприємства.

ВСТУП

В умовах перехідної економіки, не кажучи вже про ринкову, абсолютно неприйнятними стають жорстке адміністрування та орієнтація не на ринкові потреби, а лише на можливості виробництва. Це означає, що кожному підприємству тепер необхідно самостійно розв’язувати всі проблеми, які раніше не виникали, або розв’язувались іншим способом на іншому рівні.

Принагідно нагадаємо, що діяльність підприємства – це узгоджений в часі та просторі потік ресурсів (сировини, матеріалів, обладнання, трудових ресурсів, інформації, грошей), а також їх запасів, які допомагають балансувати та підтримувати ці потоки для отримання запланованого кінцевого результату діяльності.

У перехідній та ринковій економіці підприємство повинно самостійно налагоджувати ефективні зв’язки з партерами, визначати структуру постачання та постачальників, підтримувати на належному рівні виробничі пропорції та ін. Головне – це зміна концепції підприємства та управління ним. Підприємство поступово повинно стати самостійним, ключовим, центральним елементом економічної діяльності держави.

Підприємство, будучи складною виробничо-господарською системою, здійснює багато конкретних видів діяльності, котрі за спорідненістю можна об’єднати в такі головні напрями: вивчення ринку товарів, інноваційна діяльність, виробнича діяльність, комерційна діяльність, післяпродажний сервіс, економічна діяльність та соціальна діяльність. Найскладнішим і найбільшим за обсягом і вирішенням організаційної-технічних завдань напрямом є виробнича діяльність підприємства (фірми), її організація та оперативне регулювання в часі і просторі, що і складає предмет вивчення в даному курсі.

Для належного здійснення перерахованих видів діяльності загалом та виробничої діяльності зокрема кожне підприємство незалежно від форми власності та форми господарювання повинно мати комплекс прав щодо самостійного вибору виду діяльності, форм і методів їх реалізації, форм і способів зв’язків з партнерами, іншими структурами. Без такої самостійності будь-які кроки з переходу до ринкових умов господарювання будуть нереальними, а досягнення цілей підприємства неможливими. Все це разом взяте і формує предмет, мету і зміст та структуру курсу “Організація виробництва”.

Предмет курсу. Розподіл праці, розвиток промислового виробництва постійно вимагали вироблення певних правил проведення процесів створення продукції, підготовки людей, які знали та вміли застосовувати ці правила. Саме тому поступово відокремилась спеціальна галузь знань, склалась та розвивається наука про організацію виробництва та його управління.

Основним завданням даної наукової дисципліни є дослідження закономірностей не тільки самого процесу управління, але й функціонування підприємства (загалом та його окремих ланок) у тих специфічних аспектах, які характеризують його як керовану систему. Це зумовлено тим, що досягнення максимального економічного ефекту, що становить кінцеву мету організації управління, повинно базуватись на створенні оптимальних для даних конкретних умов системи виробництва та забезпечення її ефективного функціонування.

Предметом даної наукової дисципліни є відносини управління в процесі виробництва матеріальних благ на підприємстві, в його різних підрозділах, ланках та на різних рівнях керівництва, а також зв’язки з іншими елементами господарської системи загалом.

Будь-який процес виробництва можна розглядати як процес споживання засобів виробництва та робочої сили. Іншими словами, для того, щоб процес виробництва міг здійснюватись, необхідні три складові: засоби виробництва, або основні фонди, предмети праці, або оборотні фонди, та сама праця, носієм якої є робоча сила. Однак наявність вказаних елементів ще не означає, що процес виробництва може здійснюватись, може вироблятись певний конкретний продукт. Для того, щоб процес виробництва відбувався, необхідно забезпечити певне співвідношення між його складовими, необхідно певним чином поєднати їх у часі та просторі, тобто необхідно створити певні умови для ефективного споживання елементів виробництва, необхідна продумана організація процесу та технологія виробництва. До таких умов слід віднести: а) формування необхідних засобів виробництва та робочої сили, що використовуються в процесі виробництва; б) належна побудова та регулювання самого процесу виробництва; в) управління виробничими процесами та виробничими підрозділами.

Формування необхідних засобів виробництва та робочої сили передбачає визначення потреб в ресурсах всіх необхідних видів, забезпечення раціонального їх розподілу між напрямками їх діяльності та ефективного використання для якнайкращого досягнення поставлених цілей. Мова йде про забезпечення належної пропорційності між окремими підрозділами та ланками підприємства.

Діяльність щодо формування та побудови процесу виробництва є суттю його організації і передбачає таке розміщення в просторі і часі виконання робіт, яке забезпечувало б виконання всього складу робіт та випуск продукції (надання послуг) в заданому обсязі та із заданою періодичністю. В умовах конкретного підприємства сюди відносяться:

раціональна організація трудової кооперації працівників, а також основних та оборотних фондів;

оптимальна побудова виробничого апарату та виробничої структури господарської системи;

удосконалення техніки та технології виробництва та відповідні зміни в структурі виробничого персоналу;

створення передумов для формування нової організації, адекватної умовам, що змінилися.

Безпосередньою метою управління є координація діяльності працівників для досягнення загальної мети виробництва.

Між організацією та управлінням існують певні співвідношення. З одного боку організація є категорією, що має самостійне значення відносно управління. В цій частині управління активно взаємодіє з організацією. З другого боку, організація виступає як функція управління, що має своїм основним завданням зберегти та удосконалити сформовану структуру системи, її керованої та керуючої підсистем, оскільки без організаційної діяльності система може перетворитися в невпорядковану, неорганізовану, а це означає і некеровану. З позиції системного підходу організацію та управління можна розглядати як властивості системи. При цьому організація виступає як стан, як міра упорядкованості системи, а управління - як зміна рівня її організованості.

Таким чином, виробництво на підприємстві можна розкласти на три складові: виробничі підрозділи, виробничий процес та управління ними. Відповідно до цього предметом науки про організацію виробництва є вивчення принципів побудови виробничих підрозділів, ведення процесу виробництва та управління як процесами, так виробничими підрозділами. Зрозуміло, що об’єктом вивчення є підприємство як господарська система.

Мета та завдання курсу. Основна мета курсу “Організація виробництва” полягає в тому, щоб навчити майбутніх фахівців вибирати високоефективні форми та методи організації виробництва на підприємствах, його підготовки та обслуговування.

Відповідно до названої мети основними завданнями курсу можна назвати:

вибір та обґрунтування виробничої структури підприємства, визначення складу та спеціалізації підрозділів, а також складу, розмірів та спеціалізації окремих дільниць та робочих місць;

встановлення системи підготовки виробництва та освоєння нових виробів, удосконалення техніки та технології виробництва;

вибір системи технічного обслуговування виробництва та його матеріально-технічного забезпечення;

визначення раціональних форм та методів організації виробництва, раціонального порядку руху предметів праці, розмірів партій виготовлення продукції, розміру заділів;

визначення структури управління виробництвом, техніки та технології здійснення різних процедур, розробку необхідних інструкцій, положень та іншої документації.

Для успішного вирішення всіх завдань курс “Організація виробництва” базується на багатьох суміжних дисциплінах, інтегруючи в собі їх окремі елементи.

“Організація виробництва” тісно взаємодіє з конкретними економічними дисциплінами – плануванням виробничо-комерційної діяльності підприємства, економікою підприємства, науковою організацією та нормуванням праці, статистикою, економіко-математичними методами.

Організація конкретних виробничих процесів неможлива без належних знань техніки та технології виробництва. Серед дисциплін технічного циклу насамперед необхідно назвати пошуки та розвідку нафтових і газових родовищ, буріння нафтових і газових свердловин, розробку нафтових і газових родовищ, трубопровідний транспорт нафти, газу й нафтопродуктів, технологію машинобудування та ін.

Варто відзначити тісні зв’язки даного курсу з циклом правових дисциплін – господарським правом, трудовим правом, основами бізнесу та ін.

Курс “Організація виробництва” тісно пов’язаний також з кібернетикою, яка відіграла важливу роль у розвитку науки управління. Хоч роль кібернетики в управлінні підприємством обмежується суто технічною стороною організації цього процесу, вона значною мірою полегшує цей процес, передаючи частину операцій у вигляді програм, алгоритмів для розв’язання на ЕОМ та модулюючих пристроях.

Перераховані дисципліни та відповідні їм навчальні курси досліджують окремі сторони та проблеми організації, планування, управління і т.п. Що стосується вивчення їх системи та процесу загалом, то це якраз і є завданням дисципліни “Організація виробництва”. Отже, дана наукова дисципліна не тільки пов’язує в єдине ціле проблеми різних дисциплін, але й досліджує це ціле як наукове явище, що має власний предмет, теорію та метод.

Зміст та структура курсу. Курс “Організація виробництва” покликаний озброїти студентів, працівників промислових підприємств знаннями, які сприяли б розв’язанню завдань щодо ефективного використання техніки, матеріальних, трудових та фінансових ресурсів. Відповідно до цього і сформована структура даного курсу, яка представлена дев’ятьма темами.

Велика увага приділена формуванню підприємства як відкритої господарської системи з усіма притаманними йому особливостями.

Центральне місце при цьому виділено питанню про формування системи цілей та завдань підприємства, особливостям їх створення та функціонування в сучасних умовах з використанням різних форм господарювання та різних форм власності.

Окремим питанням виділено проблему організації комплексної підготовки виробництва. Детально розкрито особливості організації технічної, організаційної, економічної та матеріальної підготовки на різних підприємствах нафтогазового комплексу та наведено методику оцінки рівня підготовки виробництва.

Велике розмаїття виробничих процесів, що відбуваються на підприємствах, гостро ставить проблему їх організації як у часі, так і в просторі. Цим питанням присвячені дві теми курсу. Їх виклад супроводжується відповідними розрахунками, що дає змогу проводити вибір оптимальних варіантів роботи на тих структурних підрозділах, що їх забезпечують.

Для нормальної роботи основного виробництва необхідно проводити значний обсяг технічного обслуговування. При вивченні організації технічного обслуговування увага зосереджується на організації ремонтного господарства, енергетичної служби, інструментального обслуговування, транспортного господарства. Розглядаються як принципи організації різних видів технічного обслуговування, так і шляхи їх подальшого вдосконалення. Запропоновано методику оцінки рівня організації та ефективності окремих видів технічного обслуговування. Окремими питаннями виділено організацію та управління матеріально-технічного постачання. Показано методику розрахунку різних видів запасів та системи управління ними.

Значне місце в посібнику займають питання організації регулювання виробничих процесів та управління підприємством. Розглянуто принципи формування організаційних структур, їх побудови, організацію процесу управління, питання диспетчеризації, інформаційного забезпечення та оцінки рівня досконалості процесів управління виробництвом. Виклад цих питань жорстко орієнтований і передбачає проведення ігрового проектування щодо формування системи управління підприємством (на прикладі управління бурових робіт).

Для закріплення теоретичних знань відповідно до чинного навчального плану з даного курсу проводиться курсове проектування на реальному матеріалі підприємств за індивідуальною тематикою.

Питання для розгляду та обговорення

1. Що є предметом та об’єктом вивчення в даному курсі?

2. Розкрийте основну мету та завдання, що становлять та вирішуються в процесі організації виробництва ?

3. В чому Ви бачите зв’язки курсу “Організація виробництва” з іншими навчальними дисциплінами ?

РОЗДІЛ 1

ОРГАНІЗАЦІЯ ОСНОВНОГО ВИРОБНИЦТВА

ТЕМА 1

ВИРОБНИЦТВО ТА ВИРОБНИЧІ СИСТЕМИ

Ключові поняття та терміни: Виробництво, виробнича система, виробнича структура, декомпозиція, дерево цілей, мета, підприємство, правонаступництво, юридична особа.

1.1 Суть виробництва та виробничої системи

Для того щоб люди могли існувати, вони повинні виробляти необхідні для них життєві блага – продукти, товари, послуги. Цей регульований людьми процес створення певної продукції (виробів, енергії, послуг) і називається виробництвом. Головною метою будь-якого виробництва є створення (виготовлення) продукції та її збут.

Щоб виробляти продукцію, виконувати роботи чи надавати послуги, необхідно створити певні передумови: необхідні знаряддя праці, предмети праці у вигляді сировини, матеріалів тощо, людські ресурси. Саме доцільне поєднання цих складових у часі та просторі і створює передумови процесу виробництва. Звичайно, цих трьох складових замало. Необхідна ще технологія, інформаційне забезпечення, організація обслуговування. Інакше кажучи, для того, щоб щось виробляти, необхідна певна виробнича система.

Переважно під системою розуміють певну сукупність елементів, що утворюють ціле, яке має особливості, котрих не мають складові елементи. Також системою можна вважати промислове підприємство, оскільки йому притаманні ознаки, що є характерними для системи.

Коли мова йде про систему, то зазвичай мають на увазі певну сукупність елементів, що реалізують між собою певні відносини з фіксованими властивостями. Якщо говорити про економічну виробничу систему, то це - підприємство, як сукупність виробничих цехів, інших виробничих підрозділів, що взаємодіють між собою в процесі виробництва матеріальних благ.

При плануванні діяльності підприємства істотними властивостями його елементів (цехів, ланок) є їх виробничі потужності та площі, кількість працівників, фонд заробітної плати тощо. Відносини між елементами виробничої системи – підприємства визначаються його техніко-економічною діяльністю. Наприклад, при проектуванні підсистеми очисних споруд істотними є характеристики цехів як елементів, що споживають певну кількість води, та як джерел можливого забруднення: при проектуванні системи ремонтного обслуговування істотними є характеристики обладнання цехів основного виробництва, наявність у районі ремонтної бази (зовнішнє середовище) і т. д.

Зі сказаного можна зробити висновок, що коли йдеться про конкретну систему, завжди мають на увазі певну відносно відокремлену частину системи, що реалізує певні функції, та складається з обмеженої величини елементів – тобто носіїв певних властивостей.

Все, що перебуває за межами цієї відокремленої системи, вважається зовнішнім середовищем, що взаємодіє з конкретною системою, наприклад, споживачі, постачальники, посередники тощо.

Функціонування виробничої системи як єдиного цілого забезпечується зв’язками між її елементами. В технічній системі вони формуються при їх проектуванні. В економічних системах (а такими є підприємства) зв’язки можуть організовуватись в плановому порядку або складатись стихійно під впливом ринкових механізмів. Склад елементів та способи їх поєднання визначають структуру системи. Залежно від характеру елементів можна говорити про виробничу та організаційну структури.

Під виробничою структурою розуміють склад цехів та інших виробничих підрозділів, де здійснюються виробничі процеси, та форми їх взаємозв’язків у процесі виробництва. Первинною структурою, виробничою одиницею є робоче місце. Це частина виробничої площі, що оснащена відповідними знаряддями праці, де один чи група робітників виконують окрему операцію з виготовлення готового продукту або обслуговування виробничого процесу. Виробнича структура характеризує вертикальну структуру системи, оскільки передбачає поділ цілого на складові частини за виробничою ознакою зверху вниз.

Під організаційною структурою розуміють склад та систему взаємозв’язків між окремими підрозділами апарату управління підприємством. Виділення таких підрозділів здійснюється за виконуваними функціями на рівні управління і тому характеризує горизонтальну структуру системи.

Структура визначає не тільки взаємовідносини між людьми, але й їх місце в процесі виробництва продукції. Структура в системі вказує також на коло питань, що випливають із цілей системи загалом. Це стає особливо очевидним у випадку промислових підприємств, на яких люди за допомогою певних знарядь праці (верстатів, інструментів та ін.) виконують виробничі завдання, їх реалізація впливає певним чином на зовнішнє середовище. Воно, в свою чергу, впливає на всю діяльність підприємства, а не тільки на кінцевий результат.

Взаємодія реальних об’єктів, що входять у конкретну систему та її взаємодія із зовнішнім середовищем дуже різноманітні і визначаються властивостями об’єкта та середовища. При аналізі і проектуванні системи беруть до уваги тільки ті зв’язки, котрі істотно впливають на її функціонування, а за необхідності систему захищають від так званого паразитного впливу, що розглядається як збурення (перешкоди). Вживаючи поняття “входи” певного елемента, кількість яких обмежена, мають на увазі, що вони моделюють саме істотні зв’язки і, насамперед матеріально речові та інформаційні. При цьому перші стосуються відносин між виробничими елементами (виробнича структура), а другі – підрозділів апарату управління (організаційна структура).

Введемо ще одне поняття – внутрішній стан елемента. За його допомогою кількісно характеризуються внутрішні властивості реального об’єкта. Так, із внутрішнім станом елемента – цеху - можна співставити наявні потужності, трудові ресурси, запаси предметів праці, тощо. Отже, внутрішній стан елемента відбиває ті потенційні характеристики реального об’єкта, що нас цікавлять, наприклад, пропускну здатність.

Кількісні характеристики властивостей реальних об’єктів загалом залежать від зовнішніх впливів, а їх зміни зумовлюють зміни їх стану. Так, виробнича потужність цеху змінюється з інтенсивністю, що визначається інтенсивністю капітальних вкладень, котрі спрямовують на її приріст.

Що стосується зміни стану реального об'єкта, то вона відбувається не моментально, цим змінам завжди притаманна певна інерція, і тому перехід від одного стану до іншого вимагає певного часу, який проявляється у формі перехідного періоду. Наприклад, перехід економіки України від адміністративно-командної системи до ринкової системи господарювання. Але, якщо тривалість перехідного періоду в реальному об’єкті невелика порівняно з тривалістю виробничого процесу і практично не впливає на його протікання, то цим зазвичай нехтують і вважають, що такий перехід відбувається моментально, без інерції.

Будь-яка система, особливо складна, має певну ієрархічну структуру. Їй притаманна також певна цілісність: зміни, що виникають в одному з її елементів, обов’язково впливають на функціонування інших частин системи. Якщо нафтогазовидобувне підприємство буде переходити з фонтанного способу експлуатації на глибинонасосний, то це заставить вносити певні зміни у виробничу структуру прокатно-ремонтного цеху промислового обладнання. Зниження пластових тисків змусить організовувати цех підтримання пластових тисків і т. п. Тому при дослідженні виробничої системи необхідний системний підхід - функціонування кожної частини повинно розглядатись з позиції мети, що стоїть перед системою загалом.

Тут закономірно постають питання: як виділити конкретну систему, що підлягає аналізу або створенню? Як виявити її елементи, їх істотні властивості та зв’язки між ними і зовнішнім середовищем? Усім цим питанням притаманна одна риса, для них немає єдиних, раз і назавжди заданих відповідей. Вони залежать від цілей, що їх ставить перед собою дослідник чи проектувальник системи, різноманітності функцій, що виконуються системою, та рівня пізнання закономірностей процесів, що в ній відбуваються.

Формування зв’язків між елементами при їх об’єднанні в конкретну систему – підприємство - слід розглядати як реалізацію певного співвідношення між входами та виходами цих елементів. При цьому під входом ми будемо розуміти всі ті складові, що необхідні для нормального функціонування системи (підсистеми). Такими складовими (обов’язковими в усіх випадках) є відповідні знаряддя праці, предмети праці та робоча сила належного якісного складу. Під виходом розуміють ті матеріальні блага (продукцію, роботи, послуги), що створюються в результаті виробничого функціонування системи (підсистеми). В переважній більшості вихід одної системи (підсистеми, елемента) є входом до іншої, що і створює систему виробничих зв’язків. І входи і виходи можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми.

Характеризуючи вхід будь-якої системи чи підсистеми, слід чітко розуміти, що всі складові є за своєю суттю факторами виробництва. При цьому засоби виробництва (основні фонди) та трудові ресурси є факторами внутрішніми, а природні ресурси – факторами зовнішніми. Такими ресурсами можуть бути певні корисні копалини (переважно сировина, наприклад, нафта для НПЗ), предмети праці, що пройшли певні стадії обробки чи переробки, сировина, основні матеріали, допоміжні матеріали, куповані напівфабрикати та комплектуючі тощо.

Для кращого розуміння побудови підприємства необхідно виділити основні риси, що характеризують його як систему. До них відносять відкритий характер підприємства стосовно зовнішнього середовища, його комплексність, динамізм та саморегулювання. Зрозуміло, що ні одну з названих рис не можна абсолютизувати, оскільки кожна з них існує як тенденція.

а) Підприємство – це соціальна категорія і тому його слід розглядати як відкриту систему, що тісно взаємодіє із зовнішнім середовищем. Наприклад, промислові підприємства пов’язані з ним через реалізацію продукції, коопераційні зв’язки з іншими підприємствами, споживачами, через сплату податків та інших обов’язкових платежів з різними державними структурами і т. д.

б) Характерним для підприємства є також його комплексність, що визначається різноманітністю цілей і завдань (детально про це див.1.3). Комплексність підприємства полягає в тому, що саме на ньому здійснюються різні щодо характеру взаємопов’язані процеси. Вони можуть бути як плановими, так і неплановими, тобто небажаними, а часом і шкідливими, що гальмують процес. Наприклад, одним з основних завдань підприємства є випуск продукції, що відповідає його профілю. Для цього здійснюється цілий комплекс основних, допоміжних та обслуговуючих процесів. Для реалізації своїх завдань підприємство, крім використання праці свідомих, дисциплінованих працівників, часто вимушене використовувати працю недбайливих, безвідповідальних працівників. А це, певною мірою, може негативно впливати на процеси., що відбуваються.

в) Підприємство являє собою динамічну систему, якій притаманна здатність змінюватися, переходити від одного якісного стану до іншого, залишаючись системою. Саме тому підприємство, розвиваючись, зберігає свою стійкість. Слід зазначити, що одним з проявів динамічності в розвитку підприємства є пропорційність в змінах його складових. Порушення встановлених процесів в тій чи іншій ланці знижує ефективність використання всієї системи, яка базується на розподілі праці.

Пропорційність розвитку підприємства як виробничої системи визначається такими факторами:

структурою основних фондів та співвідношенням двох їх груп – активною та пасивною;

відповідністю між основними та оборотними фондами (нестача останніх знижує рівень використання основних фондів, а надлишок призводить до виключення їх з активного обороту);

відповідністю кількості та складу робочих місць кількісному та якісному складу робочої сили;

співвідношенням науково-технічного та виробничого потенціалу підприємства.

Пропорційність розвитку підприємства як виробничої системи передбачає наявність наукового обґрунтування резервів – запасів виробничих ресурсів, котрі призначені не для випуску продукції, а використовуються при освоєнні нових її видів та при змінах в структурі виробництва Ці резерви слід відрізняти від поточних виробничих запасів, що являють собою умову здійснення всякого нормального безперебійного процесу виробництва Такі резерви можуть стосуватися не тільки матеріальних, але й трудових ресурсів Резерв робочої сили на підприємстві включає працівників, що перебувають на навчанні, у відрядженнях, на стажуванні в зв’язку із наміченим оновленням виробництва

г) Підприємство – саморегульована система, яка з одного боку , здатна пристосуватись до внутрішніх, а з другого до зовнішніх змін. Однак таке саморегулювання може здійснюватись тільки до певної межі. Наприклад, поломка декількох верстатів на підприємстві може бути надолужена використанням подібних щодо функції верстатів в декілька змін, тобто запланований рівень виробництва буде збережено до моменту усунення несправності .Коли ж з виробничого процесу одночасно забрати значну кількість верстатів, то виникнуть значні зміни у виробництві, а можливо і в реалізації продукції та фінансовій діяльності підприємства.

Кожне підприємство характеризується виробничо-технічною, економічною та організаційною єдністю.

Виробничо-технічна єдність. Кожне підприємство є єдиним виробничо-технічним організмом. Ця виробничо-технічна єдність визначається спільністю призначення вироблюваної продукції та процесів її виробництва. Воно може складатися з технологічно однорідних цехів чи дільниць або технологічно різнорідних підрозділів, в результаті спільних зусиль яких і випускається продукція. Але всі ці ланки завжди будуть об’єднані виробничим процесом.

Виробничо-технічна єдність передбачає єдину систему технічної документації, загальну технічну політику окремих ланок підприємства, єдине складське та комплектуюче господарство і т.д.

Важливою ознакою, що об’єднує підприємство в єдиний механізм, є наявність спільних допоміжних та обслуговуючих підрозділів. Виробничо-технічна єдність створює передумови для кваліфікованого та оперативного керівництва підприємством.

Будь-які зміни в техніці та технології виробництва не порушують основного принципу виробничо-технічної єдності – об’єднання загальним процесом виготовлення продукції.

Організаційна єдність. Організаційна єдність передбачає наявність єдиного колективу , єдиної адміністрації та управління виробництвом, загальне обслуговування колективу підприємства і т. д. Організаційна єдність певною мірою визначає наділення підприємства відповідними юридичними правами, відповідальність за результати діяльності. Зазвичай організаційна єдність підтверджується спільністю території підприємства. Підприємство як єдина організація вступає у взаємовідносини з постачальниками, споживачами різними організаціями та закладами. Зміцненню організаційної єдності сприяє загальне керівництво підприємством – єдина дирекція, єдині органи управління.

Економічна єдність. Важливою рисою, що характеризує підприємство є економічна єдність. Вона проявляється у спільності матеріальних , технічних , фінансових ресурсів, економічних результатів і матеріального стимулювання, єдиному плані розвитку та єдиному обліку.

Основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства є прибуток, порядок використання якого визначає власник (власники) підприємства або уповноважений орган згідно із Статутом підприємства та чинним законодавством.

Безперечно, що держава також має певний вплив на вибір напрямів та обсягів використання прибутку. Це здійснюється через установлені нормативи, податкові пільги, економічні санкції відповідно до законодавства України.

Економічні відносини підприємства проявляються в чотирьох основних формах:

підприємство – суспільство: через випуск необхідної йому продукції, послуг тощо;

підприємство – підприємство: через систему матеріально-технічного постачання, систему технічного обслуговування, торгову мережу;

підприємство – колектив: через систему оплати праці, вирішення цілого комплексу соціальних питань, соціального забезпечення;

підприємство – держава: через оплату податків, відносини з банківською системою.

На підставі сказаного можна зробити висновок, що підприємство є самостійним господарюючим суб’єктом з правами юридичної особи, який може здійснювати виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою отримання прибутку (ст.1 Закону України – “Про підприємсва в Україні”).

Як юридична особа підприємство має право набувати засоби виробництва, вступати в договірні відносини з іншими підприємствами та організаціями, що також є юридичними особами, виступати як позивач та відповідач в суді, арбітражі, а також нести належну майнову відповідальність за свої дії.

Зазначимо, що підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації у встановленому порядку.