1.2.Законодавчо-нормативне регулювання податкового обліку. Характеристика предмету та об'єктів податкового обліку.

Структура нормативно-правового регулювання обліку і звітності в оподаткуванні підприємства матиме наступний вигляд:

1 рівень - Податковий Кодекс та інші кодекси України

2 рівень - Укази Президента України, постанови, декрети Кабінету Міністрів України, закони які регулюють податкові норми в Україні

3 рівень - накази Державної податкової служби (ДПАУ), Міністерства фінансів, Державної митної служби, Державного казначейства України.

4 рівень - Податкові роз'яснення, інструкції, методичні рекомендації з організації та методики ведення обліку в оподаткуванні, податкові консультації.

Так, з 01.01.2011р. в Україні для цілей оподаткування було введено в дію Податковий кодекс (частково) з 01.04.2011 року у повній редакції. За структурою Податковий кодекс України складається з 20 розділів, кожен з яких в минулому являли собою практично окремий закон або інший нормативно-правовий акт (податок на прибуток підприємств, по даток на доходи фізичних осіб, податок на додану вартість, акцизний податок, екологічний податок, плата за землю тощо).

Сфера дії Податкового кодексу України регулює відносини, що виникають у встановленні, справлянні, адмініструванні податків та зборів і, зокрема:

• визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні,

• платників податків та зборів, їх права та обов'язки,

• порядок адміністрування податків та зборів,

• компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю,

• відповідальність за порушення податкового законодавства тощо.

Відповідно, сучасне, дійсне значення поняття - «податковий облік» за ПКУ - це система групування інформації для визначення податкової бази за податками та зборами на підставі первинних документів, згрупованих в відповідності з порядком, передбаченим діючим податковим законодавством.

Розглянемо основні поняття визначення «податковий облік».

Податки - система обов'язкових платежів підприємств, організацій і фізичних осіб, які є одним із джерел формування доходів державного та місцевих бюджетів. Сплачуються у повному обсязі та у визначений чинним законодавством строк [Укоопспілка, Методичні рекомендації "Методичні рекомендації з аналізу і оцінки фінансового стану підприємств" від 28.07.2006 N].

Податком відповідно до ПКУ є обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету,що справляється з платників податку.

Платіж - виконання бюджетних, боргових чи податкових зобов'язань, що виникли в поточному або попередніх бюджетних періодах [ВР України "Бюджетний кодекс України" від 08.07.2010 N 2456-VI].

Збір (плата, внесок) - обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій [ПКУ, ВР України, від 02.12.2010, № 2755-VI ].

Виходячи із сутності податку як категорійного поняття та враховуючи, що податки виступають необхідним елементом централізації частини вартості національного продукту в бюджеті для державних суспільних благ і засобом перерозподілу цієї вартості можна визначити дві функції цієї категорії, які існують з моменту виникнення держави:

• фіскальну (забезпечує доходи для суспільних потреб);

• регулюючу (формує систему пільг,зміну об’єктів оподаткування, ставок, кількості податків;сприяє розвитку виробництва і стримує його; визначає обсяги витрат на соціальний і економічний розвиток суспільства).

У сучасних умовах можна розглядати під функції податків:

• контрольна (визначає збалансованість податкової системи її відповідність поставленим цілям);

• розподільча (пов’язана із первинним а вторинним розподілом ВВП і національного доходу);

• соціальна ( підтримує соціальну рівновагу між окремими групами платників податків).

Класифікація податків та зборів здійснюється в залежності від рівня і компетенції державних структур, які їх встановлюють; за формою оподаткування; за економічним змістом об'єкта оподаткування; за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня) або джерела сплати; в залежності від способів встановлення ставок оподаткування; в залежності від встановленого порядку використання; за суб'єктом оподаткування.

В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. Перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів визначено Податковим кодексом України (статті 9, 10).

До загальнодержавних податків належать податок на додану вартість; акцизний податок, податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; екологічний податок, плата за землю, мито; державне мито та інші встановлені статтею 9 ПКУ.

Загальнодержавні податки, збори прийняті Верховною Радою України та стягуються в обов'язковому порядку на всій території України незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються. Основним загальнодержавним податкам будуть присвячені окремі лекції (теми) в курсі дисципліни «Податковий облік».

Місцеві податки та збори налічують 5 видів платежів, закріплені статтею 10 ПКУ. До податків і зборів належать: податок на нерухоме майно та єдиний податок; збір за місця для паркування транспортних засобів; збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; туристичний збір. Місцеві податки та збори, механізм їх справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, встановлених розділом XII Податкового кодексу України про зазначені місцеві податки та збори.

За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі. Критерієм такого поділу стала теоретична можливість складання обов'язку сплати податку на іншу особу — на споживача продукції. Прямі податки встановлюються відносно платників їх розмір залежить від розміру об'єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном. До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки (наприклад, податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, плата (податок) за землю, тощо. Непрямі податки встановлюються на окремі товари (роботи, послуги) і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів (робіт, послуг), а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на них. Непрямі податки ще називають податками на споживання. Оскільки платниками непрямих податків є споживачі (покупці) і самі податки включаються до ціни товарів (робіт, послуг), то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна. До непрямих податків належать податок на додану вартість, акцизний податок, мито.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на: прибуткові податки; майнові податки; податки на споживання; податки на різні дії.

Прибуткові податки стягуються з доходів (прибутків) фізичних та юридичних осіб.

Майнові податки застосовуються при оподаткуванні рухомого та нерухомого майна, а також на використання різних ресурсів — землі, води, корисних копалин тощо.

Податки на споживання сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.

Податки на різні дії стягуються за оформлення юридичних чи господарських актів, з фінансових операцій, реалізації продукції тощо.

За джерелом сплати податки поділяються на ті, які сплачуються за рахунок собівартості, ціни, доходу, прибутку.

Залежно від суб'єкта платника податки поділяються на податки з юридичних, фізичних осіб та змішані податки, що передбачають платника і юридичну, і фізичну особу (наприклад, податок з власників транспортних засобів, земельний податок інші). При цьому змішані податки можна розділити на:

• Податки, які обумовлені наявністю певних матеріальних благ (транспортні засоби, ділянка землі);

• Податки, що визначаються видом діяльності платників (податок на додану вартість, акцизний податок.

Таким чином, в сьогоднішніх умовах триває процес удосконалення отриманої в результаті запровадження ПКУ системи, шляхом покращенням національних П(С)БО та рафінуючи їх від необдуманого копіювання МСФЗ, та впровадження на їх базі системи податкового обліку.

За способом стягнення: розкладні податки - обов’язкові платежі, які визначаються як розподілення загальної суми на певну кількість платників (подушні податки). Такі податки широко використовувались на ранній стадії розвитку оподаткування, суми витрат розподілялись між платниками - на кожного окремого платника припадала конкретна сума податку,сьогодні використовуються рідко. Окладні (дольові) податки - обов’язкові платежі, які справляються за певними ставками від чітко визначеного об’єкту оподаткування,на відміну від розкладних, вони виходять не з потреби покриття витрат, а з можливості платника заплатити податок.

За способом зарахування податкових надходжень:закріплюючі - обов’язкові платежі, які на тривалий період повністю чи частково закріплені як дохідне джерело конкретного бюджету; регулюючі - обов’язкові платежі, які можуть надходити до різних рівнів бюджетної системи (акцизний податок).

Відповідно, Податкова система - це сукупність встановлених чинним законодавством держави податків зборів; механізмів і способів їх розрахунку та сплати, а також суб’єктів податкової роботи,які забезпечують адміністрування і надходження податків і зборів до бюджету та інших державних цільових фондів.

Система податкового обліку - це система, яка надає інформацію державним податковим органам та керівництву підприємства про порядок нарахування та сплати податкових платежів.

Національна концепція розвитку системи податкового обліку базується на таких принципах:

• обов'язковість ведення податкового обліку, що випливає з класичних принципів побудови системи оподаткування в цілому, визначених Податковим кодексом України;

• гармонізація бухгалтерського та податкового обліку в забезпеченні балансу інтересів широкого спектра користувачів звітності. Методика розрахунків податкових сум та документальне оформлення податкових відносин мають базуватись на основах класичного бухгалтерського обліку, а не навпаки;

• правова взаємоузгоджуваність систем бухгалтерського та податкового обліку, який передбачає, що норми податкового законодавства повинні знаходити відображення в правилах бухгалтерського обліку, і навпаки;

• прозорість та стабільність при удосконаленні системи податкового обліку випливає з того, що податковий облік па сучасному етапі призводить до ускладнення систем обліку на підприємствах. Існуюча податкова методика розрахунку результатів господарювання суб'єктів господарювання ускладнює процедуру розрахунку податкових зобов'язань. Крім того, часта зміна і впровадження додаткових облікових процедур потребує від платників податків збільшення штату працівників і витрат на оплату праці;

• послідовність та регулярність застосування норм і правил оподаткування - податковий облік повинен здійснюватись платниками податків самостійно, тобто облікові процедури повинні реалізовуватись послідовно і регулярно від одного податкового періоду від іншого;

• документування - підставою запису в регістрах податкового обліку є наявність первинних документів, якими оформляються відповідні факти фінансової діяльності суб'єктів господарювання;

• вартісне вимірювання - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій оцінці;

• збалансованість інтересів платників податків і держави - недопущення переважання контрольної та фіскальної функцій податків над усіма іншими, оскільки це призводить до ігнорування державою інтересів суб'єктів господарювання та водночас запобігання завищенню витрат та заниженню доходів підприємств з метою мінімізації податкових зобов'язань.

Податковий облік ведеться з метою формування повної та достовірної інформації про порядок обліку господарських операцій, що були проведені платником протягом звітного періоду з метою оподаткування, а також забезпечення інформацією внутрішніх та зовнішніх користувачів для контролю за вірністю нарахування, повнотою та своєчасністю перерахування податків до відповідних бюджетів.

Головне завдання податкового обліку - сформувати повну та достовірну інформацію про те, як врахована для цілей оподаткування господарська операція.

Порядок ведення податкового обліку встановлюється Податковим кодексом України та наказом про облікову політику підприємства. Вся сукупність питань облікової політики для цілей оподаткування поділяється на методичні та організаційно-технічні способи ведення податкового обліку.

Методичні - це способи формування інформації для правильного нарахування податків та зборів.

Організаційно-технічні - це способи організації технологічного процесу податкового обліку, які визначають:

• організацію роботи бухгалтерського підрозділу в частині податкового обліку (або податкової служби та порядок її взаємодії з бухгалтерською службою);

• склад, форму та способи формування аналітичних регістрів податкового обліку;

• організацію документообігу, порядок зберігання документів, податкової звітності та регістрів податкового обліку.

На табл. 2 представлені складові інформаційної бази оподаткування підприємства. Для цілей оподаткування (згідно ПКУ) платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених вказаних документів.

Таблиця 2

Інформаційна база податкового обліку
Установчі документи, договори, трудові угоди інші організаційно-правові документи	Первинні облікові документи, первинні податкові документи	Регістри бухгалтерського та податкового обліку розрахунків за податками	Податкова звітність за податками зборами. Фінансова звітність.

Предметом податкового обліку, як однієї із складових бухгалтерського обліку, являється господарська діяльність підприємства. Однак, податковий облік направлено, в першу чергу, на нарахування та сплату податків. Тому і предмет податкового обліку необхідно розглядати в більш вузькому розумінні.

Об'єктом оподаткування (тобто те, що обкладається податком) є дохід (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість певних товарів, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб тощо.

Як зазначалось в Україні спостерігається розбіжність між фінансовим та податковим обліком, однак у останній час простежуються тенденції Уряду до їх гармонізації, табл. 3.

Таблиця 3