Тема 01 мова як суспільне явище питання теми та основні терміни

• предмет і завдання курсу

• суспільний характер мови

• функції мови

• літературна мова, її ознаки

• наріччя української мови

Основні терміни теми: мова, суспільний характер мови, функції мови, літературна мова, говірка, говір, діалект, наріччя

Інформаційні матеріали теми

Сучасне українське суспільство, послуговуючись державною українською мовою у відповідних сферах свого життя, прагне до належного рівня культури офіційно-ділового, наукового, виробничого, соціально-побутового мовлення. Воно стурбоване вульгаризацією мовлення окремих вікових і соціальних груп нашого населення, тенденцією до збіднення індивідуального словника.

Навчальний предмет „Українська мова (за професійним спрямуванням)”, який вивчають студенти усіх вищих навчальних закладів, має своїм завданням навчити застосовувати набуті в школі знання з теорії і практики української мови для мовного вираження свого майбутнього фаху. Крім того, курс передбачає продовження формування національно мовної особистості, комунікативних навичок майбутніх спеціалістів, студіювання особливостей фахової мови. Людина нового покоління – це не лише бездоганний фахівець у сфері своєї професійної діяльності, а й всебічно розвинена, освічена особистість. Її культура дедалі більше пов’язується з опануванням української літературної мови, оволодінням її стильовими тонкощами, умінням щоденно послуговуватися ними.

Мета курсу – це формування системи знань зі специфіки української професійної мови, фахової термінології як основи ділового мовлення та стилістики службових документів.

Завдання курсу:

• вивчення теоретичних засад нормативності української літературної мови;

• вироблення навичок правильного використання різних мовних засобів залежно від сфери й мети спілкування;

• формування навичок усного і писемного фахового мовлення.

Вивчаючи курс, студенти різних спеціальностей набувають теоретичних знань про фахове спілкування, його етапи й роль у професійній діяльності, засвоюють термінологію майбутньої спеціальності, відомості про призначення і структуру ділових документів, необхідних фахівцю певного профілю, формують стійкі комунікативні компетенції, потрібні у професійному спілкуванні, навички послуговування вербальними і невербальними засобами обміну інформацією.

Бажаємо успіху у вивченні навчальної дисципліни „українська мова (за професійним спрямуванням)”

СУСПІЛЬНИЙ ХАРАКТЕРИ МОВИ

Мова – це скарбниця духовних надбань нації, досвіду співжиття, праці і творчості багатьох поколінь. У її глибинах – філософський розум, витончений естетичний смак, поетичне чуття, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів людських почуттів і явищ природи. Разом із тим мова – це і своєрідний оберіг звичаїв і традицій, запорука інтелектуального зростання, розвою та поступу народу в загальносвітовому житті. Вона характеризується єдністю, взаємозв’язком та взаємозалежністю всіх її складових одиниць. Належачи до так званих вторинних систем, мова існує не сама по собі, а в людському суспільстві, похідним від якого є. Існує вона у вигляді різноманітних актів мовлення, що повторюються усно та фіксуються письмово. Мова є основною формою національної культури й насамперед першоосновою літератури. Для цих об’єднавчих процесів у межах держави необхідна спільна мова. Роль мови в становленні нації є вирішальною. Національною мовою може бути тільки жива мова.

Мова є однією з найістотніших ознак нації і реально існує як мовна діяльність членів відповідної етнічної спільноти.

МОВА – це найважливіший, універсальний засіб спілкування, організації та координації всіх видів суспільної діяльності: галузі виробництва, побуту, обслуговування, культури, освіти, науки.

МОВА – система знаків спілкування, яка властива суспільному колективові, що користується цією мовою.

Сучасне мовознавство виходить із розуміння мови як суспільного явища, спростовуючи розуміння її як явища індивідуального, біологічного, психічного чи генетично запрограмованого.

Визначення мови як суспільного явища спирається на тверезий аналіз фактів розвитку і застосування мови.

Довгий час учені, які були прихильниками біологічного напряму у мовознавстві (зокрема, Август Шлейхер, І. Франко), намагались довести, що мова – це такий же живий організм, як тварини і рослини, і розвивається за тими ж законами. Здається, що дитина вчиться дихати, ходити і говорити одним шляхом. Але це не так. Якщо поселити її на безлюдному острові, то вона навчиться всього, але не говорити.

Мова не успадковується і не закладена в біологічній суті людини. Дитина говорить мовою оточення, а не обов’язково мовою батьків. В умовах ізоляції дітей від суспільства діти не говорять зовсім.

Характеризуючи мову як соціальне явище, не слід упускати з поля зору й те, що в мові також наявні ознаки, які співвідносять її з біологічними і психологічними явищами. Що стосується біологічного аспекту мови, то передусім необхідно назвати той факт, що людина має біологічну схильність до оволодіння мовою: на відміну від високоорганізованих тварин людина, на думку російського ученого І. Овчиннікова, має мовний ген.

Відсутність в інших вищих приматів, у тому числі і в людиноподібних мавп, мовного гена й зумовила ту непереборну еволюційну прірву між людиною і твариною. Це стало серйозним контраргументом до еволюційної теорії Ч. Дарвіна. Наявність біологічного аспекту мови підтверджується теорією вроджених структур Н. Хомського, суть якої зводиться до того, що дитина народжується із закладеними в мозку певними мовними структурами, через що, наприклад, дитині-китайцю буде значно легше засвоїти рідну мову, ніж, скажімо, англійську.

Прихильники біологічного погляду на мову мають ще один аргумент – дитяча мова. І справді, дослідження показали, що у всіх дітей перші слова однакові (мама, баба, вава). Пояснюється це тим, що губами легше „керувати”, ніж піднебінням, тому й переважають губні приголосні, а [а] вимовити дуже легко. Але однакові за звучанням слова мають різний зміст. Отже, діти використовують дані сполуки однаково, але розуміти одні одних не зможуть.

За психологічним поглядом на мову (молодограматики 70-х рр. ХІХ ст.), мова не належить до явищ, які могли б бути поза людиною. Мова реально існує тільки в індивідуальності, в її мовленні. Отже, на світі мов стільки, скільки й психічних індивідуальностей.

Проте, як відомо, будь-яке мовне явище колись народилось у мовній діяльності окремого індивіда. Але саме колектив остаточно визначає, що в мові залишиться, а що – ні. Тобто, мова є продуктом лише певного колективу. У мовній діяльності щодня з’являються нові форми, слова, конструкції, але не все сприймається, навіть, якщо воно виникло згідно з мовними правилами. Наприклад, неологізми П. Тичини не прижились, хоча і створені за правилами: озбоя, волосожарно, сторозтерзаний. А невластиві українській мові запозичення є: амплуа, кашне, рагу, бюро. У 20-ті роки пропонувалось замінити неологізми української мови власне українськими словами: конус – стіжок, перпендикуляр – простопад, ланцет – пущало, рефлекс – відрух.

Отже, мова виникає в суспільстві, існує в суспільстві і розвивається разом із ним. Без мови немає суспільства, і нема мови поза суспільством. Одне з другим тісно пов’язане. Найтиповішим видом суспільства є етнос, народ, а найтиповішою його ознакою є мова.

Мови, які перестають всебічно обслуговувати суспільство „вмирають” (наприклад, латинська мова є мертвою, оскільки вона не обслуговує нині ніякого суспільства, незважаючи на те, що існують особи, які досконало володіють цією мовою, і що вона є державною мовою Ватикану). До мертвих належать: пруська, санскрит, старослов’янська, умбрська, окська, полабська.

Як суспільне явище мова зберігає в собі всю інформацію про навколишній світ, яка була здобута і вироблена всіма членами певної моноетнічної спільноти.

За допомогою мови суспільство організовується, регламентує відносини між своїми членами, нагромаджує досвід, домагається прогресу. Суспільство в свою чергу впливає на стан мови. Що більш розвиненіше суспільство, тим досконаліша, розвиненіша його мова. І, навпаки, якщо суспільство занепадає чи зникає, то й занепадає і зникає його мова.

Мова відбиває суспільну свідомість в усій її повноті, але не мова формує її. Відбиваючи суспільну свідомість, мова не може набувати класового характеру, вона нейтральна у відношенні до класів, бо різні прошарки суспільства користуються однією мовою. Мова не має расового характеру. Відомо, що у китайців народиться китайченя, а у негрів – негреня, а не навпаки. Але це не означає, що китайченя обов’язково говоритиме китайською, воно говоритиме тією мовою, яку буде чути. Отже, расова характеристика людини нічого не каже про мовну належність.

Суспільство неможливе без спілкування його членів. Продукти матеріальної і духовної діяльності людини набувають свого значення передусім у процесі спілкування. Учені, наприклад, з’ясували, що глуха дитина інтелектуально розвивається повільніше, ніж сліпа, оскільки відсутнє спілкування.

Якщо єдине колись суспільство, що розмовляло єдиною мовою, розпадається, виникає можливість розпаду мовної єдності (Київська Русь).

Поділ праці у суспільстві веде до виникнення специфічної професійної термінології. Існування в суспільстві окремих соціальних груп відбивається на розвиткові сленгів та жаргонів. Урбанізація життя сприяла зменшенню відмінностей між діалектами і значному поширенню літературної мови. Ступінь діалектної строкатості країни може залежати від рівня економічного розвитку та спаяності регіонів. Література впливає на вироблення літературної мови, наука стає джерелом нової термінології, однак між розвитком мови і розвитком суспільства немає повного паралелізму, ритми розвитку мови та суспільства не збігаються.

Мова входить у соціальний досвід людства, розвивається кожною окремою людиною тільки завдяки спілкуванню між людьми. Соціальна суть мови визначається суспільними функціями мови. Функції мови виявляють її сутність, призначення, дію і мають суспільний характер.

Отже, своєрідність мови як суспільного явища полягає в тому, що:

• мова споконвічна, і буде існувати доти, поки існує суспільство.

• мова обслуговує усі сфери людської діяльності, вона невіддільна від будь-яких явищ суспільного життя.

• мова відбиває суспільну свідомість – ідеологію, політику, право, мораль, мистецтво, релігію тощо.

 ФУНКЦІЇ МОВИ – це роль мови у людському суспільстві. Виділяють основні та факультативні функції, тобто ті, що проявляються у певній ситуації.