9. Філософія Нового часу:

а) передумови та основні риси філософії Нового часу; В епоху Нового часу відбувається подальший розвиток капіталі­стичних відносин в країнах Західної Європи.Важливою подією, що визначила характер і спрямованість філософської думки, стала наукова революція. Йдеться про експериментально-математичне природознавство, котре в ХVІІ столітті саме переживало бурхливий період свого становлення, що було пов’язано з іменами М. Коперніка, І. Кеплера, Г. Галілея, І. Ньютона. Оскільки наука стає центральним елементом світогляду епохи, то на філософію покладається, насамперед, роль систематизатора науки. Сформувався відповідний тип філософствування, орієнтований, перш за все, на дослідження наукового знання і способів його отримання. На перший план вийшла гносеологія - філософське вчення про шляхи, способи і форми пізнання людиною оточуючого світу.На тлі нових завдань, котрі були поставлені перед філософією часом, зростає критика схоластичної середньовічної освіченості. У зв’язку з полемікою щодо природи і джерел достовірного знання в XVII ст. сформувались дві крупні філософські течії: емпіризм, що спирався на досвід, та раціоналізм, котрий вбачав у якості найбільш достовірного знання чистий розум.

б) основні методологічні ідеї Р.Декарта. Основи альтернативної раціоналістичної традиції емпіризму були закладені французьким філософом та математиком Рене Декартом. Основою для перетворення філософії Декарт вважав математику і віддавав їй перевагу у своїх дослідженнях. Найголовніша проблема, котрою переймався Декарт, була проблема пошуку очевидних істин, що лежать у основі всього нашого знання. Декарт пропонує з цією метою удатися до методологічного сумніву. Саме його Декарт вважає відправним пунктом, відштовхуючись від котрого і базуючись на якому можна конструювати усе інше знання. Для Декарта на першому місці була необхідність реформи наукового мислення на основі володіння правильним методом. Тому Декарт розробляє правила дедуктивного методу – переходу від загального до часткового для цього сформулював чотири основних правила, котрим необхідно слідувати, щоб вести свій розум до пізнання істини: 1) приймати за істину те, що самоочевидне, сприймається ясно і чітко і не дає приводу до сумніву; 2) правило аналізу – кожну складну річ розділяти на прості складові, доходячи до самоочевидного; 3) правило синтезу – йти від елементарного до більш складного; 4) вимога повноти перерахування та систематизації. За Декартом, в нашому мисленні закладено багато ідей, які мають високу очевидність і ці ідеї були вкладені в нас Творцем. Декарт вважає, що всі речі складаються з двох самостійних і незалежних одна від одної субстанцій - душі і тіла. Тварини і людські тіла підпорядковані дії тих же механічних принципів і представляють собою “саморушні автомати. Філософія Декарта отримала назву дуалістичної, оскільки в ній постулюється існування двох субстанцій – матеріальної, котрій притаманна протяжність, і духовної, котрій притаманне мислення. Ці дві незалежні одна від одної субстанції, будучи продуктом діяльності Творця, поєднуються в людині, котра може пізнати і Бога, і створений ним світ.