3. Вчення Платона:

а) вчення Платона про ідеї; У Платона провідною темою є морально-етична, а найважливішими проблемами філософських пошуків - людина, суспільство та держава . Умовою досягнення об’єктивного знання, на думку Платона, повинна стати копітка робота з поняттями, розробка діалектики. Як зразок її, можна розглядати діалог «Гіппій», в якому в ході обговорення питання „що таке прекрасне”, робиться висновок, що прекрасне - це ідея, яка існує сама по собі, незалежно від людської свідомості, і тим більше - від окремої речі, у котрій вона знаходить своє втілення. З ідеєю прекрасного подібні інші ідеї – насамперед, центральною для Платона є ідея блага. Ідеї являють собою зразки речей. Кожен предмет має свою ідею, своєрідний еталон, відповідно до якого він «виготовлений». Наприклад, стіл існує тому, що є ідея столу, дерево - тому, що є ідея дерева, людина - тому, що є ідея людини. Але між річчю і її зразком існує і принципове розходження. Якщо перше існує лише протягом певного терміну, то друге - вічне і не підвладне руйнуванню. Таким чином, ідеї, за Платоном – це граничне узагальнення речей. Матеріальний світ – „тінь” світу ідей, вторинний. Ідеї утворюють ієрархію. Вище од усіх стоять ідеї краси і добра.

б) вчення Платона про пізнання. На основі цього Платон розробив так звану „теорію спогадів”, що є основою його гносеологічної концепції. Платон глибоко вірив у переселення душ. Ідеї людей, тобто їхні душі, перебуваючи на землі, зберігають у собі спогади про істинний потойбічний світ ідей, звідки вони прийшли. Ці спогади і є, за Платоном, нашими знаннями про світ. Спогади тим сильніші й інтенсивніші, чим більшою мірою душі вдається позбавитися тілесності. “Ідеї”, таким чином, пізнаються за допомогою розуму, незалежно від чуттєво даного зовнішнього світу, який не може дати справжнього знання, істини, а лише думку про неї.

16.Філософ погляди Сковороди

Григорій Сковорода створює оригінальну для свого часу концепцію, у якій не було місця простому відтворенню, коментуванню думок його попередників та сучасників. Поєднуючи їх з суспільно-політичною, етико-правовою проблематикою українського суспільства, Сковорода творить синтетичну філософію. І хоча Сковорода практично залишився невідомим для європейської філософії, залишається, на жаль, і зараз, — його по праву можна вважати попередником європейського інтуїтивізму та екзистенціалізму.Центральною ідеєю філософії Сковороди є його вчення про три світи: "макрокосм, або Всесвіт; мікрокосм, або людину; і третій світ — "символічної" реальності, як єднальної ланки між світом великим і ма­лим. Найбільш досконалим зразком такої символічної реальності, у якій ідеально відбивається характер взаємозв'язку мікрокосму та макрокосму і є, на думку Сковороди, Біблія. Розв’язання наскрізної у філософії С. проблеми щастя мислиться ним через нове народження людини, через розкриття її божественної суті, виявлення таланту, закладеного в неї Богом, що забезпечує не зовнішнє вимушене заняття, а працю за покликанням. На думку С., духовне відродження людей, здійснення ними сродної праці автоматично призведуть до злагодженого функціонування суспільства.