Найвищий рівень методології науки

Для багатьох природознавців, і для автора також є очевидним те, що реальний пізнаваний світ поєднує матеріальні та ідеальні сутності, а процес наукового пізнання є і відображенням, і взаємодією таких сутностей. Відповідно світоглядно-філософські складові методології науки закономірно повинні поєднувати не лише моністичні - матеріалістичні та ідеалістичні, а й дуалістичні елементи. Саме таке найповніше поєднання суперечливих науково-філософських світобачень, реалізованих коректно, адекватно, буде об'єктивно діалектичним. Але таке поєднання проблематичне: щоб уникнути еклектичності, треба вирішити філософську проблему взаємодоповнення наукових світоглядів. У країнах колишнього соцтабору умови для постановки і вирішення такої проблеми склались лише з усуненням ідеологічного тиску у виборі дослідницьких відповідностей та пріоритетів науки.

Світоглядно-філософським рівнем методології науки охоплено всезагальний принцип відображення і всі фундаментальні принципи пізнання, що відбивають розмаїття буття. Йдеться про буття матеріальне (природа, суспільство, мислення), ідеальне (знання про природу, суспільство, мислення) та дуалістичне (процес пізнання, взаємодія ідеального з матеріальним).

Принцип відображення є методологічним відповідником загальної властивості матерії, яка полягає в здатності матеріальних утворень відбивати і фіксувати у своїх специфічних змінах особливості впливу на них інших матеріальних реалій. Відображення є аспектом універсальної взаємодії явищ світу. Пізнавальне відображення - одна з вищих, духовних форм психічного відображення дійсності.

Відповідно до положення про єдність теорії пізнання, логіки та діалектики, головні принципи пізнання є діалектичними. Це принципи:

• об'єктивності - неупередженого підходу до наукового пізнання дійсності;

• розвитку - простеження поступального процесу сходження від нижчого до вищого, від простішого до складнішого;

• всезагального зв'язку - визнання взаємодії і взаємозалежності явищ як універсального способу їхнього існування;

• причинності - виявлення необхідного генетичного зв'язку явищ, з яких одне зумовлене іншим, наслідок - причиною.

Доповненнями діалектичним принципам слугують інші принципи:

• монізму - пояснення різноманітності світу як прояву єдиного начала - матерії (матеріалістичний монізм) або духу (ідеалістичний монізм);

• дуалізму — пояснення сутності світу, що виходить із визнання наявності в ньому двох першопочатків - духу і матерії, ідеального і матеріального (протилежний дуалізмові монізм можна трактувати як пізнавальну редукцію дуалізму: протилежності діалектично сходяться);

• плюралізму - визнання кількох або безлічі незалежних першопочатків чи видів буття як основ пізнання (гносеологічний плюралізм), або як філософських методів (методологічний плюралізм);

• еволюційності - вчення про розвиток як процес безперервних змін, що переходять одна в одну без стрибків, переривів поступовості і катастроф;

• революційності - вчення про розвиток як стрибкоподібні, нерідко катастрофічні якісні зміни основ існування явища;

• редукиіонізму - зведення в процесі дослідження одного явища до іншого, однієї проблеми до іншої з метою спрощення їх;

• релятивізму - визнання відносності наукових знань;

• раціоналізму - переконання у здатності людського розуму пізнати закони розвитку природи і людського суспільства.

Трактування наведених та інших філософських світоглядних принципів, як правило, неоднозначні, серед них є багатозначні. Але тим і цікаві вони для методології науки, що в сукупності своїй відбивають якнайширший спектр різноспрямованих філософськи збагачених пізнавальних можливостей. Спільна вимога до їхнього застосування - адекватність, прийнятність, відповідність обраного принципу дослідницькій ситуації та досліджуваній сутності. Такому застосуванню різноманітних пізнавальних принципів повинні передувати докладні методологічні розпізнавання досліджуваних сутностей і ситуацій.

Важливий для науки і наукознавства принцип діалектики - рефлексивний (лат. ге/Іехіо - обернення назад, відображення). Це принцип самопізнання, тут -наукового самопізнання. Він структурований, має свої відповідники на кожному рівні методології.

Для виявлення і розв'язання проблем конкретно-наукової теорії, зокрема природничої та природничо-географічної, та для метатеоретичних узагальнень конструктивного методологічного значення набуває спільне використання принципу рефлексії з поєднаною реалізацією головних аспектів діалектики як теорії пізнання. Ці аспекти:

• онтологічний (грец. оуто£- суще, Лоуо£- вчення) - співвідносний з досліджуваною частиною буття, слугує уточненню і збагаченню уявлень і понять про об'єкти науки;

• гносеологічний (грец. ууохті^- пізнання, та вчення) - співвідносний із знанням про об'єкти дослідження, тобто із науковою теорією, слугує розвитку теорії науки, науковому відображенню об'єктів у предметах дослідження;

• методологічний ~ співвідносний із ученням про пізнавальні підходи, методи, процедури та їхні результати, слугує вдосконаленню процесу конкретно-наукового пізнання.

Пізнавальні вимоги цих трьох аспектів діалектики відповідають науці XX ст., а саме - некласичній науці і в поєднанні з багаторівневою рефлексією набувають постнекласичних рис. Докладніше про це, а також про аксіологічний та праксеологічний методологічні аспекти, йдеться в підрозділі 2.2 (с. 71).