2. Методологія науки Обгрунтування змісту розділу 2

Методологія науки має багатий і дійовий дослідницький арсенал. У неї є свої світоглядно-філософські основи. На них, відповідно до спадку з минувшини та дерзновень своєї історичної доби, ґрунтується багатоскладова система загальнонаукових і конкретно-наукових пізнавальних засобів.

На порозі третього тисячоліття природничо-географічні та інші науки мають у своєму пізнавально-дослідницькому фонді багатий спадок - підходи класичного та некласичного етапів. Відповідно до загального розвитку наукового пізнання науки почали також зазнавати впливу постнекласичної доби і набувати рис, відповідних новому етапові свого розвитку.

Визначальна роль у набутті нових наукових знань належить застосуванню нових пізнавальних засобів - міждисциплінарних дослідницьких підходів.

У розділі представлено рівні наукової методологї, розкрито зміст методологічного арсеналу природничої географії, властивого для класичного та некласичного етапів розвитку науки. Висвітлено основні складові, закономірності й особливості новітнього, постнекласичного природничо-географічного пізнання ландшафтної оболонки та її складових.

2.1. Рівні методології науки

Вихідні означення, що характеризують методологію науки; методологічні рівні наукового пізнання. Світоглядно-філософський рівень методології Головні принципи пізнання. Складові загальнонаукового рівня методології науки. Дослідницькі підходи. Конкретно-науковий рівень методологї.

Вихідні означення методології науки

Методологія науки - вчення про взаємодію і використання передумов, принципів, форм, шляхів та методів досягнення істини в науковому пізнанні та зведення знань у єдину систему. Передумовами наукового пізнання є суспільно-історичні, політико-економічні, науково-технічні обставини дослідницького соціального замовлення та творчо-індивідуальні можливості виконання наукового дослідження.

Принципи - першопочатки, керівні ідеї, підвалини теорії чи науки (див. ще с. ЗО). Принципи належать до головних конструктивних складових кожного із методологічних рівнів (рівнів методології") наукового пізнання. Таких рівнів чотири: всезагальний, або філософсько-світоглядний; загальнонауковий; конкретно-науковий; техніки досліджень. Кожна методологічна складова нижчого рівня є провідником впливу методологічних складових усіх вищих рівнів. Але вищі рівнем методологічні складові не зводяться до нижчих, не вичерпуються ними: кожен рівень має щось своє, характеризується властивими лише йому пізнавальними особливостями.

Форми наукового пізнання поділяються на чуттєві - сприйняття, уявлення, та логічні - до яких належать поняття, судження, умовиводи, індукція, дедукція, аналіз, діагноз, синтез. Шляхи наукового пізнання - це дослідницькі підходи, загальнонаукові та конкретно-наукові. Методи наукового пізнання -це конкретні способи наукового дослідження, численні та різноманітні; відомі складні, багатоаспектні класифікації наукових методів.

Виділені тут реалії всі разом, у взаємодії, утворюють дійовий апарат наукового пізнання - методологічний апарат науки. Як же виявляє і здійснює себе цей апарат у реальному науковому дослідженні?

Методологічного значення набуває кожен конкретний результат наукового пізнання, оскільки він стає знаряддям досягнення нових істин. Мовою філософських категорій це можна передати так: спрацьовує принцип єдності гносеологічного та методологічного', будь-яке знання є пізнавально-інформуючим за своїм змістом і пізнавально-спрямовуючим, тобто методологічним, за прихованою, потенційною функцією. Методологічні елементи присутні та свідомо чи несвідомо реалізуються науковцем на всіх етапах наукового дослідження. Усвідомлення їх дослідником, виявлення та вирішення методологічних питань і проблем є запорукою цілеспрямованого наукового поступу.

За ступенем абстрактності та загальності методологічні питання науки піднімаються до рівня філософських проблем. За змістом вони є наукознавчими.

В науці знаходить відображення весь реальний світ, завдяки суб'єктові взаємодіють ідеальні та матеріальні сутності, і сам процес цієї пізнавальної взаємодії є об'єктом рефлексивного наукового самопізнання. Тому методологічні функції стосовно конкретних наук виконують практично всі напрями філософії як адекватне у своїй сукупності узагальнення реалій світу. Завдання щодо вдосконалення і раціоналізації наукової діяльності методологія науки вирішує, спираючись на всі опрацьовані філософами світоглядні та загальнометодологічні орієнтири й основоположення.

До проблем, що їх вирішує методологія науки, належить велика кількість дослідницьких питань найзагальнішого змісту, які тяжіють до метанаукового пізнання, до метанауки. їх звичайно розглядають філософи-методологи, наукознавці-методологи, історики й теоретики науки — методологи. У конкретно-наукових дослідженнях використовують результати проблемно-методологічних пошуків - як нове методологічне знання. Використовують його якнайширше, від впроваджень у тематично вузькі наукові опрацювання, до досліджень значного осягнення, зокрема рефлексивного спрямування, націлених на самопізнання науки, на її самовдосконалення в цілому.

Назвемо головні методологічні проблеми науки: опис та аналіз етапів наукового дослідження; аналіз мови науки та наукової мови; встановлення сфери застосування окремих пізнавальних процедур, методів і підходів; аналіз дієвості всезагальних, загальнонаукових і конкретно-наукових дослідницьких принципів, підходів і концепцій.

До методологічних проблем науки належать також проблеми істинності, обгрунтованості, доказовості тверджень теорії, її вихідних принципів та досвідних і умоглядних висновків. Перейшла в реалії, але не в усіх науках, недавня проблема формалізації знань - побудова формальних (логіко-математичних) аналогів-моделей змістовних теорій.