Лекція 11. Особливості використання граматичних форм прикметників у професійному мовленні

Мета: поглибити знання студентів про стилістичні функції прикметників у професійному мовленні, ознайомити з особливостями їх використання у діловому мовленні.

Завдання: охарактеризувати основні вимоги правопису та вживання прикметників у текстах ділової документації.

План

1. Морфологічна сутність прикметників.

2. Стилістичне використання повних і коротких форм прикметників.

3. Уживання форм вищого та найвищого ступенів порівняння в ділових

паперах.

4. Інші зауваження до стилістичного використання прикметників у

5. діловому мовленні.

Ключові поняття теми: стилістична морфологія, морфологічні синоніми, синтетична і аналітична форма прикметників, частотність граматичної форми.

Рекомендована література:

1. Дудик П.С. Стилістика української мови : навчальний посібник. – К.:

Видавничий центр «Академія», 2005.

2. Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови : навчальний посібник. – К.: МАУП, 2002. – 208с.

3. Капелюшний А.О. Практична стилістика української мови: Навчальний посібник. – Львів: ПАІС, 2007. – 400с.

4. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови. – К., 2005.

5. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні. Модульний курс. Навчальний посібник. К., 2006.- 240с.

6. Плющ М.Я. Граматика української мови. Морфеміка. Словотвір. Морфологія. Підручник. 2-е видання, доповнене. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2010. – 328с.

7. Плющ М.Я., Бевзенко С.П., Грипас Н.Я. та ін. Сучасна українська літературна мова: Підручник. - 7-ме вид., стер.–К.: Вища шк., 2009.– 430с.

8. Український орфографічний словник / За ред. В.М.Русанівського. – 5-е вид., переробл. і доповн. – К.: Довіра, 2005. – 940с.

9. Шевчук С.В. Ділове мовлення. Модульний курс: Підручник. 4-те вид. – К.: Арій, 2009. – 448с.

10. Шевчук С.В., Лобода Т.М. Практикум з української мови: Модульний курс: Навч. посіб. – К.:Вища шк., 2006. – 326с.

11. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Модульний курс: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2007. – 823с.

Додаткова література

1. Зубков М.Г. Сучасна українська мова. – Харків, 2005.

2. Корж А.В. Ділова українська мова для юристів. – К., 2002.

3. Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української літературної мови. – К.: Вища шк., 1987.

4. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні. Модульний курс : навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.

5. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль. Навч. книга – Богдан, 2000.

6. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови. – Львів: Світ, 2003.

7. Український правопис. – К.: Наукова думка, 2008.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Особистісна сутність людини, її фізіологічна й духовна індивідуальність, винятковість, неповторність і окремішність усього живого й неживого в природі, всіх пізнаних людиною істот і предметів створюється

певною сукупністю тих якостей, ознак, які властиві будь-кому і будь-чому.

Серед них розрізняють постійні ознаки (у прикметниках) або ознаки динамічні, змінювані в часі (у дієприкметниках), пор.: біле волосся і побіліле волосся.

Прикметники називають ознаки, якості людей, тварин, речей, явищ.

Прикметник - це частина мови, що виражає ознаку предмета і відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє?

Морфологічна сутність прикметників проявляється в їх закінченнях в

кожному відмінку, роді, в обох числах (однині і множині), у ступенях порівняння (у якісних прикметниках): веселий, весела, веселого, веселі.

Прикметники змінюються за родами, числами, відмінками; виражають не процесуальні ознаки, властивості та відношення між предметами і явищами: якість (свіжий хліб, твердий ґрунт, м'яка груша); розмір (велике поле, широка дорога, маленький будиночок); смак (кисло-солодка слива, солодка ягода); матеріал, з якого зроблений предмет (фарфорова чашка, дерев’яні двері, скляний посуд); колір (жовто-блакитний прапор, фіолетові квіти, зелена трава); приналежність (наша фірма, мої акції, банківські автомобілі); зовнішні ознаки (білява дівчина, весела людина, стрункий хлопець): внутрішні властивості (перспективна ідея, ділова людина); часові відношення (вечірній автобус, пізній час); просторові відношення (останній ряд, правий берег, ліва обочина).

Розряди прикметників. За лексичним значенням та граматичними властивостями прикметники поділяються на три групи:

якісні прикметники виражають безпосередню ознаку предмета, пов'язану з називанням кольору, розміру, форми, смаку, зовнішніх чи внутрішніх властивостей предмета, напр.: синій, малий, солодкий, лисий, спокійний. холодний – холодніший - найхолодніший, широкий - ширший - найширший, солодкий - солодший - присолодити, чистий - чистіший - найчистіший;Вона може бути градуйована за інтенсивністю, напр.: синій - синюватий, пресиній, важливий — надважливий, великий — завеликий; несказанний, нездоланний, неоціненний, незліченний чи синій-синій тощо.

Мовець може передавати своє особливе емоційне ставлення до якості предмета за допомогою специфічних суфіксів згрубілості та пестливості (-езн-, -елезн-, -ущ-/-ющ-, -еньк-, -есеньк-, -ісіньк- та ін.), напр.: довгий — довжелезний, синій — синенький, синесенький; тонкий — тоненький, тонюсінький. Спеціальними засобами вираження міри вияву порівнювальної ознаки є форми ступенів порівняння.

• відносні - називають ознаки предмета за його відношенням до інших предметів, дій. обставин: телефонний дзвінок, дитячі книжки, осінні вітри, весняні дощі, завтрашній день, дерев’яний будинок;

- присвійні - вказують на приналежність предмета людині (рідше - тварині) і відповідають на питання чий? чия? чиє?: братів автомобіль, Шевченкова поезія, батькова ферма, сестрина дача, материна вишиванка, лисяча нора, лепече гніздо.

До відносних прикметників належать присвійні – прикметники, які виражають ознаку предмета за належністю його особі: братові речі, материна хустина, батьків кашкет.

Присвійні прикметники відповідають на питання чий?

Творяться присвійні прикметники від іменників, що називають істот.

Від іменників першої відміни вони утворюються за допомогою суфіксів –ин-, -ін-, причому перед суфіксом –ин-, приголосні звуки [г], [к], [х] змінюються на [ж], [ч], [ш]: Галина – Галинин (Галинина, Галинине, Галинині), Ольга – Ольжич (Ольжича, Ольжине, Ольжичі).

Від іменників другої відміни – назв людей – присвійні прикметники творяться суфіксом –ів: брат – братів, батько – батьків, товариш – товаришів. У прикметниках середнього й жіночого родів у множині вживаються суфікси –ов-, -ев- - варіанти суфікса –ів-: батькова, братове, товаришеві. Від іменників – назв тварин – присвійні прикметники творяться суфіксом –ач- (-яч-) та закінченням у поєднанні із чергуванням звуків: бик – бичачий, заєць – заячий.

Відносні прикметники, у т.ч. і присвійні, можуть набувати у контексті значення якісних, зістав: ведмежий барліг – ведмежа послуга, качиний ніс – качина хода.

Ступені порівняння прикметників. Ступені порівняння – це граматичні форми, що показують, якою мірою, названа прикметником ознака властива предметові у різний час або у певний час при зіставленні з іншими предметами.

Якісні прикметники мають два ступені порівняння: вищий і найвищий. Прикметники вищого і найвищого ступенів відмінюються за родами, числами і відмінками.

Вищий ступінь порівняння вказує, що ознака властива одній людині чи одному предмету більшою мірою, ніж іншим: красивіший, молодший, більший, гостріший, кращий, світліший, веселіший, мудріший, суворіший, легший, добріший.

Виший ступінь утворюється від основи чи кореня прикметника за допомогою суфіксів -ш-, -іш-: дов-ш-ий, корот-ш-ий, дешев-ш-ий, чорніш-ий, темн-іш-ий, ніжн-іш-ий. При цьому в основі чи корені втрачаються суфікси -к-, -ок-, -ек- перед суфіксом -ш- (тонкий - тонший: глибокий - глибший; далекий - дальший). Перед суфіксом -іш- суфікси -к-,-ок-, -ек- зберігаються (чіткий-чіткіший, стрункий - стрункіший).

Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється поєднанням звичайного прикметника та слова більш (для зростаючого вияву ознаки) чи менш (для спадаючого вияву ознаки): більш грамотний, більш тактовний, менш доречний, менш вдалий.

Найвищий ступінь порівняння вказує на найвищу міру вияву ознаки предмета й утворюється додаванням до вищого ступеня префікса най-: найближчий, найдорожчий, найкрасивіший, найвеселіший, найцінніший. Форма найвищого ступеня може підсилюватися частками як, що, які з прикметниками пишуться разом: якнайбільший, якнайменший, якнайкращий, щонайзручніший. щонайдорожчий. Складна форма найвищого ступеня порівняння утворюється від простої форми найвищого ступеня порівняння за допомогою префіксів що- або як-: найдосконаліший – щонайдосконаліший, якнайдосконаліший; найвиразніший – щонайвиразніший, якнайвиразніший.

Аналітичні форми вищого ступеня прикметників утворюються за допомогою слів більш, менш (менш зручний, більш здібний), найвищого (складена форма) - додаванням до форми звичайного ступеня слова найбільш (найбільш приємний, найбільш веселий) чи найменш: найбільш дбайливий, найбільш відповідальний, найменш організований, найменш доступний. Вони характерні для ділового мовлення.

Щодо вживання прикметників, то тут можуть виникнути труднощі у використанні ступенів порівняння, оскільки в діловому мовленні частіше вживані аналітичні форми. Наприклад: повний, більш повний, найбільш повний; вичерпний, більш вичерпний, найбільш вичерпний.

Не всі якісні прикметники утворюють ступеневі форми. Не утворюють ступенів порівняння прикметники, які:

• в основі мають суфікси, що виражають здрібніло-пестливе або збільшено-згрубіле значення: ясненький, малесенький, здоровісінький, здоровенний, величезний;

• Виражають неповний вияв ознаки: червонуватий, коричнюватий;

• В основі мають префікси, що виражають значення збільшеної ознаки: премудрий, предобрий, архіважливий;

• Називають ознаку за кольоровою схожістю: малиновий, кавовий, вишневий;

• Називають остаточні, сталі ознаки: німий, хворий, лисий;

• Складні за будовою: темно-зелений, світло-червоний;

• В якісні перейшли із відносних: орлиний (погляд), дубовий (голос), материнська (любов);

• Стали прикметниками внаслідок переходу в них дієслівної форми – дієприкметників: цілющі (рослини), трудящий (люд).

З якісними прикметниками у мовленні поєднуються прислівники, які виражають міру вияву ознаки, названої прикметником, але таке поєднання не утворює ступеневої форми, оскільки ступінь ознаки виражається окремим повнозначним словом: надзвичайно відповідальний (якою мірою? – надзвичайно), зовсім юний (юний якою мірою? – зовсім).

Повні і короткі форми прикметників. В українській мові прикметники мають повну (відмінювану) і коротку (невідмінювану) форми.

Прикметники, які мають закінчення в усіх відмінках, називаються повними: залізний, срібний; залізного, срібного; залізному, срібному і т. д.

Прикметники, які не мають закінчень, називаються короткими: красен, ясен, зелен, срібен, дрібен, повен, потрібен, рад.

Короткі форми прикметників вживаються здебільшого у фольклорі, поезії, у творах художньої літератури. Наприклад: дрібен дощик, зелен клен; красен місяць.

Ступені порівняння - це граматична категорія прикметників, яка ґрунтується на протиставленні форм якісних прикметників, які називають ознаку, виражену більшою чи меншою мірою порівняно з такою самою ознакою в іншому предметі чи в тому самому предметі, але в різні періоди його розвитку. Ступені порівняння утворюються тільки від якісних прикметників.

Розрізняють два ступені порівняння - вищий та найвищий, кожен з яких має просту та складену форми вираження:

1. Проста форма вищого ступеня твориться від основи якісного прикметника за допомогою суфіксів -ш-, -іш-, вибір яких зумовлений законами милозвучності, пор.: дорогий — дорожчий, але теплий — тепліший. Від деяких прикметників вищий ступінь твориться за допомогою обох суфіксів, які є носіями різних семантичних відтінків, пор.: рідші випадки /рідкіша олія, товща дошка / товстіша людина, але варіантними є форми старший і старіший, тихший і тихіший.

Окремі прикметники утворюють форму вищого ступеня від іншої основи, напр.: гарний — кращий і ліпший, поганий — гірший, великий — більший. Процес творення простої форми прикметників за допомогою суфікса -ш від іменників з кінцевими приголосними г, з, ж, с супроводжується чергуванням (суфікси -к, -ок при цьому усікають-ся), напр.: дорогий — дорожчий, близький - ближчий, дужий — дужчий, високий — вищий.

Додаванням префікса най- до простої форми вищого ступеня твориться проста форма найвищого ступеня порівняння, напр.: дорожчий — найдорожчий, тепліший — найтепліший, кращий — найкращий, гірший - найгірший, більший - найбільший. Для підсилення якості вживають частки що-, як-, напр.: якнайкращий, щонайкращий, щояк-найкращий.

2. Складена форма вищого ступеня твориться додаванням слів більш abo менш до прикметника, напр.: більш (менш) дорогий, більш (менш) теплий, більш (менш) гарний.

Для творення найвищого ступеня порівняння використовують слова найбільш (найменш), які додають до форми прикметника, напр.: найбільш (найменш) дорогий, найбільш (найменш) теплий, найбільш (найменш) гарний.

Помітною є стилістична своєрідність синтетичної і аналітичної форм вищого й найвищого ступенів порівняння: сильніший і більш сильний (форми вищого ступені порівняння), найсильніший і найбільш сильний (форми найвищого ступеня порівняння).

Таблиця

Вищий ступінь порівняння		Найвищий ступінь порівняння
Синтетична форма	Аналітична форма		Синтетична форма	Аналітична форма
прикметник + суф. -ш-, -іш-:	більш, менш + прикметник:		прикметник + преф. най- + суф. -ш-, -іш-:	найбільш, найменш + прикметник:
напр. далекий – дальший, важливий – важливіший	напр. більш (менш) далекий, більш (менш) важливий		напр. найдальший, найважливіший	найбільш (найменш) далекий, найбільш (найменш) важливий

Утворюючи ступені порівняння прикметників, потрібно враховувати:

- чергування приголосних звуків: вузький – вужчий, близький – ближчий, дорогий – дорожчий, високий – вищий;

- чергування основ: великий – більший, малий – менший, поганий –гірший, хороший – кращий;

- для деяких прикметників складена форма є єдино можливою: більш

(менш) вартий, більш (менш) винний, більш (менш) радий та ін.;

- значення ступеня порівняння можуть підсилювати частки що, як: якнайшвидший, щонайкращий.

У текстах офіційно-ділового мовлення перевагу віддають аналітичним формам ступенів порівняння, які забезпечують офіційність мовлення: пор. більш (найбільш) ефективний, а не ефективніший; більш (найбільш) активний, а не активніший.

Порушення правил творення форм ступенів порівняння та норм їх уживання призводить до зниження рівня культури мовлення.

Найтиповішими помилками щодо творення та застосування форм ступенів порівняння є:

- змішування синтетичної і аналітичної форм: пор. більш повний, а не

більш повніший; менш теплий, а не менш тепліший;

- змішування українських і російських форм, зокрема використання займенника самий у невластивому йому значенні: пор. найбільш здібний, найдорожчий або найбільш дорогий, а не самий здібний; самий дорогий чи самий дорожчий;

-заміна найвищого ступеня порівняння вищим, напр.: кращі люди замість найкращі люди, вища міра покарання замість найвища міра покарання;

-вживання форм вищого ступеня порівняння без прийменників від, за чи сполучника ніж, напр.: Він старший мене замість Він старший від мене;

Порівняльні звороти в українській мові будуються за допомогою прийменників від, за, порівняно з, проти та сполучника ніж: більший від (за) нього, більш важливий порівняно з попереднім, менш складний, ніж передбачалося тощо. Використання у таких порівняльних конструкціях сполучника чим є русизмом: пор. сильніший, чим я (неправильно) / сильніший

від (за, проти) мене (правильно).

Треба пам'ятати, що не всі якісні прикметники утворюють ступені порівняння. Це залежить від специфіки значення та структури основи. Не мають ступенів порівняння прикметники, які виражають:

а) абсолютну ознаку, напр.: мертвий, глухий, сліпий;

б) масть тварин, напр.: чалий, гнідий, буланий, вороний;

в) неповний вияв ознаки, напр.: темнуватий, білявий, зеленавий;

г) ознаку предметів на основі кольорової схожості до інших предметів, напр.: кремовий, бузковий, шоколадний;

д) суб'єктивну оцінку якості, напр.: темненький, синенький, старезний;

е) недосяжну ознаку, напр.: нездоланний, незрівнянний, нескінченний.

А також прикметники, які мають у своїй структурі префікси пре-, ультра-, архі-, над-, напр.: прегарний, ультрамодний, архіважливий, надважкий, або є складними, напр.: темно-синій, жовтогарячий.

У текстах ділового стилю якісні прикметники порівняно з відносними вживають менше, однак вони часто є компонентами складених найменувань або термінів, напр.: вільне коливання, гнучкий курс, тверда валюта, нова техніка, великий попит; форми ступенів порівняння в таких конструкціях втрачають значення порівнювальної ознаки, напр.: вищий сорт, вища школа, старший викладач, молодший науковий співробітник.

Відносні прикметники позначають ознаку предмета не безпосередньо, а за відношенням до: а) предмета, напр.: річний звіт, валютний рахунок, процентні ставки; б) дії, процесу, стану, напр.: коливний курс, платіжний баланс; в) місця, часу, напр.: внутрішній ринок, тимчасові коливання; г) кількості, напр.: подвійний курс.

На відміну від якісних відносні прикметники є похідними, які утворені за допомогою суфіксів -н-, -ое-, -ев-, -ськ-, -івськ-, -льн-, -ічн-та інших від іменникових, дієслівних, числівникових, прислівникових основ, напр.: конкурс —> конкурсний, план —» плановий, біржа —> біржовий, кореспондент —> кореспондентський, банк —> банківський, обчислювати —■> обчислювальний, технологія —> технологічний, два —> подвійний, сьогодні —> сьогоднішній.

У багатьох випадках до творення долучаються префікси без-, від-, між-, на-, над-, перед-, під-, по-, поза-, понад-, при- та інші, які разом із суфіксами творять похідні відносні прикметники, напр.: безпроцентний кредит, відсоткова ставка, міжбанківський ринок, подвійний курс та інші, або відбувається процес складання основ чи цілих слів, напр.: грошово-кредитна криза, малоцінні інструменти, швидкозношувані предмети.

Саме відносні прикметники переважають у текстах ділового мовлення. Конкретизуючи значення іменників, вони входять до термінологічних словосполучень, напр.: паперові гроші, цінні папери, кредитний ризик, економічні відносини, страхові збитки, комерційний кредит.

Послаблення семи „дія" спричиняє перехід дієприкметників у відносні прикметники, напр.: відкриті (тобто публічні) торги, фіксований (тобто постійний) податок, плаваючий (тобто нестійкий) курс. Нарівні з ними функціонує група віддієслівних відносних прикметників, напр.: захисне застереження, відправна ціна, заборонний тариф.

Присвійні прикметники виражають ознаку предмета за належністю його людині або тварині.

Отже, відповідно твірною базою можуть бути лише назви істот, від основ яких утворюються присвійні прикметники за допомогою суфіксів -ів (-їв), -ин (-їн), рідко -ач- (-яч-) або нульового, напр.: Микола —> Миколин, Петро —> Петрів, Андрій —> Андріїв, Оксана —> Оксанин, Марія —> Маріїн, зозуля —> зозулин, соловейко —> соловейків, вовк —> вовчий.

Типовою помилкою щодо творення присвійних прикметників чоловічого роду є додавання до основи закінчення -ий, напр.: батьков-ий, Маріїн-ий, Сергієв-ий. Повну форму можуть мати лише деякі присвійні прикметники, похідні від назв тварин, напр.: орлиний, солов'їний, качиний.

У діловому мовленні присвійні прикметники вживають рідко. Значення індивідуальної віднесеності особі найчастіше передають формами родового відмінка іменників, напр.: наказ директора, заява Ігнатенка, стипендія студента.

Присвійні прикметники можуть входити до складу термінологічних сполук (фарадеєва стала, торрічеллієва порожнина) або фразеологізмів (ахіллесова п 'ята, авгієві стайні, гордіїв вузол, дамоклів меч), втрачаючи, звичайно, значення присвійності. Однак і в цьому випадку є велика кількість конструкцій з родовим належності, напр.: кільце Ньютона, закон Архімеда, прилад Ампера.

Часто лексичне значення прикметників, яке грунтується на значенні твірного іменника, зазнає трансформацій. Це призводить до їх переходу з одного розряду в інший, напр.: ведмежий барліг - ведмежа шкура — ведмежа послуга.

Не мають присвійного значення і прикметники, що стали географічними назвами, прізвищами, напр.: Київ, Львів, Микитин, Василишин, Ковалів.

В окремих випадках зміна лексичного значення супроводжується зміною морфологічних ознак, а саме:

• рід втрачає словозмінний характер, закріплюється за словом як стала ознака, переводячи прикметник в розряд іменників, напр.: пряма, стала, крива, складова, приймальна, учительська, набережна, пальне. Вони зберігають прикметниковий тип словозміни за відмінками, пор.: прям-а — прям-ої, прям-ій; приймальн-а — приймальн-ої, при-ймальн-ій. У такому випадку говорять про низький ступінь морфологізації, тобто переходу з однієї частини мови в іншу;

• парадигма відмінкових закінчень стає іменниковою, тобто відбувається втрата зв'язку з прикметником і на рівні значення, і на рівні морфологічної форми, напр.: приймальн-я — приймальн-і, Павлівн-а — Павлівн-и, Павлівн-і.

Іменники-прізвища чоловічого роду на -ов, -ев (-єв), -ів (-їв), -ин (-їн) виявляють тісніший зв'язок з прикметником: у родовому відмінку однини вони мають закінчення іменників, а в орудному - прикметників твердої групи, напр.: Коваль - Ковалів-а (Ковалев-а), але Ковалів-им (Кавалев-им), Василишин-Василишин-а, але Василишин-им. Лише неслов'янські прізвища, які закінчуються на -ов, -ин (-ін), відмінюються як іменники, напр.: Дарвін - Дарвін-а, Дарвін-ом; Чаплій - Чаплін-а, Чаплін-ом.

Типологізацію словозміни географічних назв середнього роду прикметникового походження доцільно проводити з увагою на закінчення: іменники із закінченням -е відмінюються як прикметники, напр.: Горошин-е — Горошин-ого, Горошин-им; Михалков-е — Михалков-ого, Михалков-им; іменники, що мають закінчення -о, повністю морфологізувалися і відмінюються як іменники, напр.: Голосієв-о — Голосєів-а, Голосєів-ом; Святошин-о — Святошин-а, Святошин-ом.

Особливості використання прикметників у ділових паперах

1. Перевага надається прикметникам книжного походження: автобіографічний, балансовий, валютний, гарантійний, ґрунтовний, дезорієнтований, єретичний, зоологічний, ідеальний, конфіденційний, легітимний, маршрутний, нейтральний, організаційний, парламентський, регіональний та ін.

неправильно правильно

роботящий працьовитий

довжелезний дуже довгий

безвихідне становище безпорадне становище

Отже, треба уникати вживання прикметників із розмовної, зниженої лексики, двозначним змістом, суфіксами збільшеності, зменшеності й пестливого забарвлення, стягнених повних та усічених форм, замінюючи їх однозначними, неемоційними прикметниками або розгорнутими пояснювальними конструкціями з інших частин мови.

2. У використанні ступенів порівняння окремих якісних прикметників перевага надається аналітичним формам, які утворюються за допомогою прислівників: дуже, надто, більш, менш та ін.

неправильно правильно

працьовитіший дуже працьовитий

завеликіший надто великий

вдаліший менш вдалий

3. Складена форма вищого й найвищого ступенів порівняння утворюється за допомогою прислівників: більш, найбільш, менш, найменш, але уникати вживання суфікса – іш .

неправильно правильно

більш рішучіший більш рішучий

найменш продуктивніший найменш продуктивний

найбільш доцільніший найбільш доцільний

менш оптимальніший менш оптимальний

найбільш дотепніший найбільш дотепний

4. Прикметник двосторонній уживається тоді, коли стосується двох сторін – особа, група, осіб, організація, яка представляється в певному відношенні іншій особі, особам, організації. Поєднується зі словами: договір, угода, домовленість, співробітництво, відносини, взаємини, стосунки, зустрічі, зв´язки, обов´язки, переговори.

5. У формах М. відмінка однини чоловічого та середнього роду слід використовувати закінчення –ому:

неправильно правильно

на попереднім з'їзді на попередньому з'їзді

на старім обладнанні на старому обладнанні

6. Замість розмовної форми користуватися конкретним визначенням:

неправильно правильно

чималий, чималенький, великий, більший за ...,

якнайдовшу, щонайдовшу дуже довгу, надзвичайно довгу

7. Слово «самий» на означення вищого ступеня ніколи не вживається із прикметниками. Його заступає частка - най-

найвищий

найчорніший

найдовший

8. Уникають уживання присвійних прикметників, замінюючи їх іменниками або відповідними прикметниковими формами. Якщо потрібне точне означення, іменник-прізвище (посада, звання тощо) ставлять у Р. відмінку, це ж стосується тих випадків, коли є кілька однорідних членів.

неправильно правильно

студентові досягнення досягнення студента

або студентські досягнення

материна, батькова поради поради матері, батька

директорові розпорядження розпорядження директора

Петренкові пропозиції пропозиції Петренка В.П.

Але усталеним є вживання присвійних прикметників:

а) у термінологічних словосполученнях: адамове яблуко, архімедова спіраль, базедова хвороба, бертолетова сіль, вейєрштассова сигма-функція, термітів многочлен, гурвіців критерій, жорданова лема, карданова передача, кесарів розтин, клейнова пляшка, лангрінжові дужки, Петрові батоги, рентгенівський апарат, фредногольмів мінор, штурмова система та ін.;

б) у крилатих висловах: аріаднина нитка, агієві стайні, езопівська мова, дамоклів меч, прокрустове ложе, сізіфова праця та ін.

9. Уникають уживання прикметників, що походять від географічних назв з додатковим роз´яснюючим іменником.

неправильно правильно білоцерківський житель житель м. Біла Церква

китайські товари товари з Республіки Китай

кременчуцькі цигарки цигарки з м. Кременчук

Але усталеним є вживання подібних прикметників, які означають географічні назви, що походять:

а) від топонімів та інших географічних назв: Харківська область, Васильківський район, Красноярський край, Київський проспект, Керченська протока, Казахська затока, Дніпровський лиман, Чукотський півострів та под.;

б) від імен, прізвищ чи псевдонімів: Соломонові острови, Магелланова протока, Баренцове море, місто Корсунь-Шевченківський, селище Гоголеве, селище Кіровське та под.

10. Прикметник узгоджується з іменником на означення певних професій, посад та звань жінок лише в чоловічому роді.

неправильно правильно

старша викладачка старший викладач

досвідчена інженерша досвідчений інженер

винахідлива капітан винахідливий капітан

10. Усі прикметники (у ролі означень), що вживаються у сполуках із числівниками два, три, чотири, стоять у Н. та З. відмінках множини й мають переважно закінчення –і, а не –их. Це ж стосується і прикметника останній із числівником п´ять і більше.

Два нестандартні вироби

Експонувалося три оригінальні розробки

Чотири великі контейнери

Останні десятеро працівників

За останні вісімдесят років

10. Для визначення часу треба: а) ужити відповідні прикметники в Р. відмінку без прийменника у (в), або ж прислівник; б) щоб прикметник стояв не в М., а Р. відмінку без прийменника.

Неправильно Правильно

у позаминулорічну навігацію позаторішньої навігації

у минулому році торік (минулого року)

у позаминулому році позаторік

у тому місяці того місяця

в останній понеділок останнього понеділка

у наступному кварталі наступного кварталу

13. Треба слідкувати за узгодженням прикметникових закінчень з іменниками на позначення невизначеної кількості однорідних предметів, що існують у певній сукупності.

Неправильно Правильно

медичні приладдя медичне приладдя

величезні каміння величезне каміння

пошкоджені коріння пошкоджене коріння

рідкі пруття рідке пруття

кучеряві волосся кучеряве волосся

10. З метою підкреслення певної ознаки (на відміну від художнього стилю, в якому вживаються прикметники типу – мудрий-премудрий, добрий-добрий) використовуються прикметники з префіксами ультра-, архі-, над-, гіпер-, транс-: архіважливий, трансконтинентальний тощо.