5.Права і обов’язки матері, батька й дитини

Права й обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану. Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Це визначається на підставі Свідоцтва про шлюб і документа закладу охорони здоров’я про народження дружиною дитини.

Мати та батько мають рівні права і обов'язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою.

Якщо мати й батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою.

Батьки мають право: особисто виховувати дитину, залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фі­зичним і юридичним особам, обирати форми й методи вихо­вання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам сус­пільства, на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та си­на, на звернення до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захис­том прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, доч­ки як їх законні представники.

Дитина має право: звертатися за захистом своїх прав та інте­ресів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування і громадських організацій, звертатися за захистом своїх прав та інтересів безпосе­редньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спіл­кування.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, ви­значається за згодою батьків, а після досягнення нею десяти ро­ків — за спільною згодою батьків і самої дитини.

Повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, виявляти турботу про них і надавати їм допомогу.

Батьки й діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Батьки зобов’язані утримувати своїх повнолітніх непраце­здатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, як­що вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непра­цездатними і потребують матеріальної допомоги.

Лекція на тему „Загальні засади кримінального права України” План лекції

1. Основні поняття і система кримінального права України. Функції і принципи кримінального права.

2. Характеристика Кримінального кодексу України. Структура

кримінального-правової норми.

3. Кримінальна відповідальність та її підстави. Поняття кримінальної відповідальності.

4. Поняття злочину та його ознаки.

5. Поняття складу злочину. Ознаки складу злочину. Поняття кваліфікації злочинів.

6. Стадії злочину.

7. Співучасть у злочині. Види співучасників. Види злочинних груп. особливість кримінальної відповідальності при співучасті.

8. Добровільна відмова від вчинення злочину. Особливість кримінальної відповідальності при добровільній відмові від вчинення злочину.

9. Кримінальне покарання. Поняття та ознака. Система кримінальних покарань.

10. Особливості кримінальної відповідальності й покарання неповнолітніх. Вік кримінальної відповідальності та злочини, за які встановлена кримінальна відповідальність неповнолітніх.

1.Основні поняття і система кримінального права України. Функції і принципи кримінального права

Теорія кримінального права – це вчення про злочин, вчення про склад злочину, вчення про покарання, вчення про кримінальну відповідальність за конкретні злочини тощо. Кримінальні закони видаються тільки Верховною Радою України. Ніякі інші державні органи або посадові особи не правомочні видавати норми криміналь­ного права.

Кримінальне право має властивий тільки йому предмет і ме­тод правового регулювання — це метод правової охорони сус­пільних цінностей і відносин.

Злочин і покарання — дві головні інституції кримінального права.

Кримінальне право має загальнообов'язкову норма­тивність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властиві йому предмет і метод правового регулювання.

Кримінальне право як галузь права являє собою сукупність (систему) юридичних норм, прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання застосо­вуються до осіб, що їх вчинили.

Основна функція кримінального права — охоронна. Воно охороняє відносини, що регулюються або виникають в інших галузях права .

Кримінальному праву властива також регулятивна функція, яка полягає в тому, що спеціальні норми кримінального права дозволяють державним органам не притягати особу до відпові­дальності або до виконання покарання, забороняючи їй вчиню­вати суспільно небезпечні дії (бездіяльність), у той самий час вимагають правомірної поведінки після вчинення злочину. Нор­ми кримінального права зокрема регулюють поведінку людини у ризикованих ситуація (необхідна оборона) що виключає відповідальність при правомірному за­хисті від злочинного посягання, звільнен­ня від кримінальної відповідальності, погашення і зняття судимості.

Кримінальне право виконує запобіжну функцію, про що свідчить недопущення порушення кри­мінально-правових норм свідомими громадянами.

Кримінальному праву притаманний принцип особистої відпо­відальності. Суб'єктом злочину, тобто особою, яка може нести кримінальну відповідальність, є лише фізична особа, яка обов'яз­ково є осудною.

Покарання має персональний, особистий характер і може застосовуватися тільки до конкретної особи, яка визнана судом винною у вчиненні злочину.

Важливим принципом кримінального права є також прин­цип індивідуалізації кримінальної відповідальності й покаран­ня.

Кримінальна відповідальність і призна­чення покарання максимально конкретизовані й індиві­дуалізовані, виходячи з конкретних обставин вчиненого злочину з урахуванням особи винного.