3. Функції і принципи права

Функції права – це основні напрями його впливу на суспільні відносини. Призначення функцій полягає в тому, щоб визначити активну й багатогранну роль права в громадянському суспільстві з позиції його впливу на суспільні відносини між людьми.

Функції права поділяють на загальносоціальні й спеціальні юридичні. Розглянемо функції права, що належать до загальносоціальних:

1) гуманістична функція - захищає права і свободи людства, народу, людини;

2) організаторсько-управлінська – право суб’єктів на вирішення певних економічних і соціальних проблем;

3) інформаційна (комунікативна) – інформує людей про волю законодавця;

4) оцінно-орієнтувальна – поведінка людей оцінюється з огляду на закони держави;

5) ідеологічно-виховна – формує у людини певний світогляд;

6) гносеологічна (пізнавальна) – право само виступає як джерело знань.

До спеціальних юридичних функцій права відносять:

1) регулятивну - спрямована на врегулювання суспільних відносин;

2) охоронну - спрямована на охорону відповідної системи суспільних відносин.

Принципи права – це закріплені у праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності суспільного життя.

4. Поняття системи права як внутрішньої його організації

Система права – це внутрішня форма права, яка має об’єктивний характер побудови, що відображається в єдності й узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галузями, підгалузями, інститутами та нормами права.

Первинним ланцюгом системи права є нормативно-правовий припис (норма права). Це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки суб’єкта права, що містить в собі державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється і забезпечується державою для регулювання суспільних відносин.

Стаття нормативно-правового акта виступає зовнішньою формою норми права і нормативно-правового припису як цілісного, логічно завершеного державно-владного веління нормативного характеру.

Норма права має внутрішню структуру, що виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи, зв’язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Гіпотеза – це частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції.

Диспозиція – це частина норми, що містить суб’єктивні права та юридичні обов’язки, тобто само правило поведінки.

Санкція – це частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції. Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновними чи заохочувальними (позитивними).

Норми права можуть об’єднуватися в інститути й галузі права.

Інститут права можна визначити як відокремлену групу взаємозв’язаних правових норм (приписів), що регулюють певний вид чи рід суспільних відносин і утворюють самостійний елемент системи права.

Галузь права – це сукупність правових норм (приписів) інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкретного предмета й методу правового регулювання з урахуванням принципів і завдань такого регулювання.